Рішення

від 04.09.2013 по справі 910/13064/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13064/13 04.09.13 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Столиця», м.Київ, ЄДРПОУ 36125901

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Левдика Сергія Васильовича, м.Київ, код 2483739152

про визнання права власності

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Сезін С.І. - по дов.

від відповідача: не з'явився;

вільний слухач: Собченко К.А.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Столиця», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Фізичної особи-підприємця Левдика Сергія Васильовича, м.Київ про визнання права власності на приміщення торгівельного комплексу, що розташоване за адресою: м.Київ, пров.Політехнічний, буд.3 літ.«К», загальною площею 224,7 кв.м.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Столиця» є законним власником приміщення торгівельного комплексу, що розташоване за адресою: м.Київ, пров.Політехнічний, буд.3 літ.«К», проте відповідач, який є орендарем спірного нерухомого майна на підставі договору оренди №2 від 01.01.2013р., право власності позивача не визнає.

В судове засідання 04.09.2013р. відповідач не з'явився, представника не направив, відзив на позовну заяву не надав.

Разом з цим, згідно з позицією Пленуму Вищого господарського суду України, викладеною у п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Враховуючи, що у попередньому судовому засіданні представник відповідача був присутнім, що відображено у протоколі судового засідання від 31.07.2013р., господарський суд вважає встановленим факт належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку відповідача господарський суд зазначає, що згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Незважаючи на те, що відповідачі 1 в судове засідання не з'явився, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учаснику судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив:

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст.2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в ст.16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Способи захисту права власності врегульовано главою 29 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту даної правової норми право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто у позивача є право власності на певне майно і має місце факт оспорювання належного позивачу права.

Правом власності згідно з ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ст.328 вказаного Кодексу України право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В обґрунтування наявності у позивача права власності на спірне майно Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Столиця» надано суду договір купівлі-продажу нерухомого майна від 23.07.2009р., який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «АРБО ЛТД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Столиця».

За змістом п.1.1 зазначеного договору сторони правочину погодили, що продавець передає, а покупець приймає у власність приміщення торгівельного комплексу, що розташоване за адресою: м.Київ, пров.Політехнічний, буд.3, згідно з короткою технічною характеристикою, що видана Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна - в літері «К», і сплачує за нього ціну, визначену договором.

У п.1.3 договору визначено, що нерухоме майно, а саме приміщення торгівельного комплексу (літ.К) в будинку №3 за адресою: м.Київ, пров.Політехнічний, що відчужується продавцем, згідно з технічною інвентаризацією має розмір загальної площі 146,70 кв.м. Згідно з правовстановлюючими документами загальна площа нерухомого майна становить 150 кв.м.

Актом від 23.07.2009р. приймання-передачі нежилого приміщення за договором від 23.07.2009р. купівлі-продажу нежилого приміщення підтверджено, що позивачем було прийнято у власність нерухоме майно площею 146,70 кв.м.

Відповідно до реєстраційного посвідчення №005987, що видано 04.06.2009р. Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», за Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Столиця» було зареєстровано право власності на приміщення торгівельного комплексу (літ.К) загальною площею 150 кв.м.

Одночасно, позивачем заявлено позов про визнання за ним права власності на нерухоме майно, площею 224,70 кв.м з посиланням на положення ст.331 Цивільного кодексу України, за змістом ч.1 якої право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст.331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону позивачем не було надано суду доказів отримання дозвільної документації та завершення будівництва у встановленому законом порядку, зокрема, введення нерухомого майна площею 224,70 кв.м в експлуатацію та державної реєстрації права власності на нього.

Як вбачається з відміток, що проставлені на технічному паспорті, який складений 28.08.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «СІМПЛЕКС-СІТІ» та на який позивач посилається як на доказ обґрунтованості позовних вимог, Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Столиця» не було введено в експлуатацію торгівельне приміщення за адресою: м.Київ, пров.Політехнічний, 3, документи про відведення земельної ділянки також не подано. При цьому, за даними представленого технічного паспорту площа вказаного приміщення складає 223 кв.м, а не 224,7 кв.м, як зазначає позивач.

При цьому, посилання позивача на декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, яку було зареєстровано Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві 21.12.2012р. за №КВ14212244429, не приймається судом до уваги, оскільки вказану декларацію було складено на підтвердження завершення будівництва нежитлового приміщення літ. «К» площею 172,3 кв.м., проте не спірного майна площею 224,7 кв.м.

Відповідно до листа вих.№7/26-63/2607/02/2-шв від 26.07.2013р. Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Столиця» самовільно без документа, який би надавав право на виконання будівельних робіт виконало будівельні роботи із реконструкції будівлі торгівельного комплексу шляхом влаштування прибудови до нього та частково експлуатує його без прийняття в експлуатацію відповідно до вимог чинного законодавства, чим порушено ч.1 ст.34 та ч.8 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно з інформаційною довідкою №7996961 від 15.08.2013р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна, яку було надано на запит суду, право власності, інші речові права, іпотеки, обтяження на нерухоме майно, що розташоване за адресою: м.Київ, пров.Політехнічний, 3 «К», не зареєстровані.

За таких обставин, господарським судом було встановлено, що реконструкцію нежитлового приміщення за адресою: м.Київ, пров.Політехнічний, буд.3 літ.«К», в результаті якої площу об'єкту було збільшено до 224,70 кв.м, було здійснено позивачем самовільно.

Порядок набуття права власності на самочинне будівництво передбачений ст.376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною нормою в регулюванні таких правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли загальний порядок будівництва, передбачений ст.331 Цивільного кодексу України, був порушений. Тобто, право власності на самочинно побудовані об'єкти набувається не в загальному порядку, а в спеціальному - на підставі рішення суду, прийнятого відповідно до вимог ст.376 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 вказаної статті Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2 ст.376 Цивільного кодексу України).

При цьому, самочинним будівництвом може вважатись не лише будівництво нових об'єктів, але і реконструкція, реставрація, капітальний ремонт, впорядкування існуючого нерухомого майна, розширення та технічне переоснащення підприємств.

За приписами ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Частина 5 зазначеної статті передбачає, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Виходячи з аналізу вказаної статті Цивільного кодексу України, вирішуючи спір про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва, суд зобов'язаний встановити усі обставини справи, зокрема: чи звертався позивач до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи було у встановленому законом порядку передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення; чи велося будівництво з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією.

Як вказувалось вище, господарським судом було встановлено, що спірний об'єкт нерухомості не було введено в експлуатацію та до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації позивач не звертався. Доказів зворотнього до матеріалів справи не представлено.

Наразі, матеріалами справи також не підтверджується, що будівництво велось з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Представлений суду проект реконструкції нежитлових приміщень закладу торгівлі продовольчих та непродовольчих товарів, що складений Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбудпроектдизайн», не приймається господарським судом до уваги, оскільки вказаний проект не підтверджує ведення будівництва з додержанням архітектурних та будівельних норм і правил, а є лише проектною документацією.

До того ж, за змістом технічного паспорту, який складений 28.08.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «СІМПЛЕКС-СІТІ», останню реконструкцію торгівельного приміщення за адресою: м.Київ, пров.Політехнічний, 3, було здійснено у 2012р., а проект реконструкції було складено Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбудпроектдизайн» вже у 2013р.

Крім того, згідно з положеннями ст.376 Цивільного кодексу України необхідними умовами встановлення законності самочинного будівництва є відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки та відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб. Крім того, вимагати визнання права власності на самочинно збудоване майно має право власник землі або користувач земельної ділянки, на якій зведені такі об'єкти.

Проте, як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Столиця» не є законним власником або користувачем земельної ділянки за адресою: м.Київ, пров.Політехнічний, 3.

Як встановлено судом, постановою від 06.12.2010р. Київського апеляційного господарського суду скасовано рішення від 26.08.2010р. господарського суду м.Києва по справі №9/264 та відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Столиця» до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання договору оренди землі укладеним.

Судом апеляційної інстанції при розгляді справи №9/264 встановлено, що у попереднього власника нежилого приміщення за адресою: м.Київ, пров.Політехнічний, 3, Товариства з обмеженою відповідальністю «АРБО ЛТД», не було права власності на земельну ділянку під відчуженим майном. При цьому, судом зазначено, що виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення договору оренди земельної ділянки. Правочини, що тягнуть перехід права власності на об'єкт нерухомості, є підставою для переходу права на землю, проте оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку.

Ухвалами суду від 11.07.2013р. та від 31.07.2013р. позивача було зобов'язано надати суду документи, що посвідчують будь-яке речове право на земельну ділянку за адресою: м.Київ, пров.Політехнічний, 3. Проте, позивачем вимог суду не виконано, витребуваних документів не представлено.

Наразі, в матеріалах справи відсутні докази оформлення за Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Столиця» у встановленому порядку станом на теперішній час права користування земельною ділянкою під спірним самочинно збудованим об'єктом (у тому числі, укладення договору оренди).

Враховуючи викладене вище, за висновками суду, позивачем, який в обґрунтування своїх вимог посилається на ст. 376 Цивільного кодексу України, не доведено наявності у нього права власності або права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться спірне нерухоме майно.

Також за приписами ст.376 Цивільного кодексу України визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в судовому порядку можливе лише за особою, яка здійснила таке самочинне будівництво.

Проте, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що спірний об'єкт було створено (реконструйовано) саме позивачем за рахунок його засобів.

При цьому, господарський суд враховує, що у разі визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване майно в порядку ч.5 ст.376 Цивільного кодексу України без встановлення особи, якою було здійснено таке будівництво, то може бути порушено право власності такої особи на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Викладене також свідчить про неможливість задоволення позовних вимог про визнання права власності на самочинно реконструйоване нерухоме майно.

З приводу тверджень позивача про невизнання його права власності на спірне майно з боку відповідача, який є орендарем такого майна, господарський суд зауважує, що статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою. В той же час, судом було встановлено, що позивач не є власником самочинно збудованого нерухомого майна, з приводу якого заявлено позов.

За таких обставин, приймаючи до уваги відсутність підстав для визнання права власності на самочинно реконструйоване нерухоме майно, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Столиця», м.Київ до Фізичної особи-підприємця Левдика Сергія Васильовича, м.Київ про визнання права власності на приміщення торгівельного комплексу, що розташоване за адресою: м.Київ, пров. Політехнічний, буд.3 літ.«К», загальною площею 224,7 кв.м, є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Столиця», м.Київ до Фізичної особи-підприємця Левдика Сергія Васильовича, м.Київ про визнання права власності на приміщення торгівельного комплексу, що розташоване за адресою: м.Київ, пров. Політехнічний, буд.3 літ.«К», загальною площею 224,7 кв.м.

У судовому засіданні 04.09.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 09.09.2013р.

Суддя М.О. Любченко