Рішення

від 10.09.2013 по справі 916/1714/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2013 р.Справа № 916/1714/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче об'єднання «Одеський біотехнологічний інститут»

до відповідача: Авангардівської селищної ради

про визнання недійсними з моменту укладення пункти договору купівлі-продажу земельної ділянки

Суддя Малярчук І.А.

В судових засіданнях приймали участь представники сторін:

Від позивача: Тучкова Л.Л., довіреність від 29.04.2013р.

Від відповідача: Свастиков В.В., довіреність№262 від 25.07.2013р.; Батраков Р.А., довіреність №294 від 20.08.2013р.

В судовому засіданні 10.09.2013р. приймали участь:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: Батраков Р.А., довіреність №294 від 20.08.2013р.

СУТЬ СПОРУ: про визнання недійсними з моменту укладення п.п.2.3.4., 2.6., 4.1., 4.2. договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 4,4404га (кадастровий номер 5123755200:02:001:0092), укладеного 13.09.2011р. між ТОВ «НВО «Одеський біотехнологічний інститут» і Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області, зареєстрований Авангардійвською селищною радою Овідіопольського району Одеської області 13.09.2011р. за №ДКН-18.

Позивач на заявлених позовних вимогах наполягає, подав заяви про зміну позовних вимог від 11.07.2013р. за вх.№21131/13, від 29.07.2013р. за вх.№22799/13, від 12.08.2013р. за вх.№24403/13, від 10.09.2013р. за вх.№27054/13, де виклав позовні вимоги у остаточній редакції, прийнятій судом до розгляду по суті.

Первинні позовні вимоги позивача складали: про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 4,4404га (кадастровий номер 5123755200:02:001:0092), укладеного 13.09.2011р. між ТОВ «НВО «Одеський біотехнологічний інститут» і Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області, зареєстрований Авангардійвською селищною радою Овідіопольського району Одеської області 13.09.2011р. за №ДКН-18.

Так, в обґрунтування позову позивач зазначає, що 13.09.2011р. між ним та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого відповідач на підставі рішення Авангардівської селищної ради №115-V від 31.03.2011р. продав, а позивач купив земельну ділянку несільськогосподарського призначення для обслуговування будівель і споруд виробничої експериментальної бази. При цьому, акт приймання-передачі земельної ділянки не складався. На думку позивача, положення п.п.4.1., 2.6. договору від 13.09.2011р. суперечать положенням ст.125 ЗК України, ч.1 ст.316 ЦК України, в частині встановлення моменту набуття покупцем права власності на земельну ділянку та забороною розпорядження покупцем земельною ділянкою до повної сплати її вартості. Крім того, позивач зазначив, що всупереч положенням ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування» спірний договір не був затверджений на пленарному засіданні Авангардівської селищної ради. Одночасно, позивач зауважує про невідповідність вартості спірної земельної ділянки станом на дату її оренди позивачем - 31.05.2005р., та станом на дату її продажу - 13.09.2011р., а саме, зростання її вартості на дату продажу майже у десять разів. Зазначені вище обставини позивач, вважає такими, що дають підстави дійти висновків про недійсність оспорюваних ним пунктів договору від 13.09.2011р.

Відповідач проти позову позивача заперечує, подав відзив на позов від 29.07.2-13р. за вх.№22982/13, де відмічає, що спірний правочин є погодженою дією його сторін, які у відповідності до ст.627 ЦК України є вільними в укладенні договору та визначенні його умов з урахуванням чинного законодавства. Відповідач зазначає, що застереження, викладені в п.п.4.1., 2.6. договору від 13.09.2011р. є засобом забезпечення зобов'язань, тому не можуть впливати на дійсність чи недійсність договору в цілому. Відповідач вважає, що позивач не довів обмеження свого права власності на земельну ділянку з боку відповідача, спірний договір відповідає вимогам чинного законодавства, був нотаріально посвідчений та пройшов державну реєстрацію, крім того, вказаний договір був затверджений рішенням Авангардівської селищної ради №262-V від 06.10.2011р. Одночасно, відповідач зауважує, що вартість земельної ділянки визначена на підставі відповідного звіту, який зроблено на замовлення саме позивача та затверджено рішенням селищної ради за заявою позивача.

Клопотання позивача від 13.08.2013р. за вх.№24620/13 про долучення документів до матеріалів справи було судом задоволено.

Клопотання позивача про фіксування судового засідання технічними засобами від 29.07.2013р. за вх.№22801/13 судом не розглядається з підстав того, представник позивача в судовому засіданні 29.07.2013р. його не підтримав, а навпаки, клопотанням від 29.07.2013р. сторони просили суд не здійснювати технічну фіксацію судового процесу у даній справі.

Клопотання відповідача від 15.07.2013р. за вх.№21300/13 про відкладення розгляду справи було судом задоволено.

Ухвалою суду від 14.08.2013р. згідно ч.3 ст.69 ГПК України, за клопотанням сторін від 29.07.2013р. за вх.№22968/2013, строк розгляду справи було продовжено до 11.09.2013р.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши доводи представників сторін, суд встановив наступне:

Рішенням Авангардівської селищної ради №115-V від 31.03.2011р. було: затверджено «Звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення», кадастровий номер 5123755200:02:001:0092, загальною площею 4,4404га для обслуговування будівель і споруд виробничої експериментальної бази, розташованої за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Ангарська,3; надано дозвіл на продаж ТОВ «НВО «Одеський біотехнічний інститут» вказаної земельної ділянки (яка перебуває в оренді ТОВ «НВО «Одеський біотехнічний інститут») за ціною 101,98грн. без ПДВ за один кв.м., загальною вартістю 4 528 319,92 грн.; надано згоду на внесення ТОВ «НВО «Одеський біотехнічний інститут» платежу в два етапи - перший платіж внести в розмірі 50% вартості на протязі 30 календарних днів від дати підписання договору, решту коштів перерахувати до 15.10.2011р.; доручено селищному голові та представнику ТОВ «НВО «Одеський біотехнічний інститут» після отримання цього рішення згідно з чинним законодавством в нотаріальному порядку оформити цивільно-правову угоду та залучити кошти до бюджету селищної ради в строк, що вказаний у п.п.3.1., 3.2. цього рішення; вирішено видати ТОВ «НВО «Одеський біотехнічний інститут» державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку після сплати першого платежу в розмірі 50% від загальної суми, а саме, 2 264 159,96 грн.

13.09.2011р. між Авангардійвською селищною радою Овідіопольського району Одеської області (продавець) та ТОВ «НВО «Одеський біотехнічний інститут» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого продавець продав (передав у власність), на підставі рішення IX сесії V скликання Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області №115-V від 31.03.2011р., а покупець купив (прийняв у власність) земельну ділянку несільськогосподарського призначення, кадастровий номер 5123755200:02:001:0092, загальною площею 4,4404га для обслуговування будівель і споруд виробничої експериментальної бази, розташованої за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Ангарська,3. Земельна ділянка, яка є предметом договору, перебуває в оренді ТОВ «НВО «Одеський біотехнічний інститут» за договором оренди земельної ділянки від 31.05.2005р. На земельній ділянці розташовані об'єкти нерухомого майна - будівлі та споруди, що є власністю покупця на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Авангардівської селищної ради від 23.02.2005р. (п.п.1.1., 1.2., 1.3. договору).

За умовами п.п.2.1., 2.2., 2.3.1., 2.3.2. договору купівлі-продажу від 13.09.2011р. вартість земельної ділянки, яка є ціною її продажу, визначено на підставі експертної грошової оцінки земельної ділянки, яка згідно з висновком експертів-оцінювачів про вартість земельної ділянки на дату оцінки становить 4 528 319,24 грн., у розрахунку 101,98 грн. за 1 кв.м. площі земельної ділянки. Перший платіж перераховується покупцем на рахунок продавця після підписання договору на протязі 30 календарних днів в розмірі 50% від загальної суми, а саме, 2 264159,96 грн. Другий платіж перераховується покупцем на рахунок продавця до 15.10.2011р. в розмірі 50% від загальної суми, а саме, 2 264159,96 грн.

Згідно п.2.3.4. договору купівлі-продажу від 13.09.2011р. право власності на земельну ділянку виникає у покупця після повної оплати ним ціни земельної ділянки, встановленої у п.п.2.1., 2.3. договору та одержання ним державного акта на право власності на земельну ділянку, який видається йому після сплати першого платежу в розмірі 50% від загальної суми.

Положення п.2.6. договору купівлі-продажу від 13.09.2011р. передбачають, що до сплати покупцем грошових коштів у розмірі ціни продажу земельної ділянки, встановленої п.2.2. договору, тобто, до повного розрахунку за земельну ділянку, покупець не має права продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку або її частину, а також вчиняти щодо земельної ділянки будь-які правочини чи дії, які можуть призвести до переходу права власності на земельну ділянку або її частину (частини) від покупця до іншої особи.

Право власності на земельну ділянку виникає у покупця після сплати ним першого платежу за земельну ділянку у розмірі, зазначеному у п.2.3. договору, та надання документа, що підтверджує надходження грошових коштів у розмірі першого платежу за земельну ділянку на рахунок продавця, з урахуванням обмежень права власності покупця щодо розпорядження земельною ділянкою, встановлених п.2.6. договору. Договір та документи, що підтверджують надходження на рахунок продавця грошових коштів у розмірі першого платежу за земельну ділянку у розмірі, визначеному п.п.2.3. договору, є підставою для видачі покупцеві державного акта на право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації у порядку, встановленому законодавством (п.п.4.1., 4.2. договору купівлі-продажу від 13.09.2011р.).

Договір купівлі-продажу від 13.09.2011р. нотаріально посвідчений 13.09.2011р. приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф. та зареєстрований Авангардівською селищною радою 13.09.2011р. за №ДКН-18. Крім того, договір купівлі-продажу від 13.09.2011р. затверджено рішенням Авангардівської селищної ради №262-V від 06.10.2011р.

Вартість придбаної позивачем земельної ділянки підтверджується наявним в матеріалах справи висновком про ринкову вартість земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 08.02.2011р.

В рахунок оплати вартості придбаного за договором купівлі-продажу від 13.09.2011р. майна позивач сплатив відповідачу 1 132 100грн., що підтверджується платіжними дорученнями №№16, 17 від 04.02.2013р.

Об'єкт купівлі-продажу за спірним договором раніше перебував в оренді позивача, що вбачається із договору оренди земельної ділянки від 31.05.2005р., укладеного між Авангардівською селищною радою та ТОВ «НВО «Одеський біотехнічний інститут» на підставі рішення Авангардівської селищної ради №499-ХХIV від 09.11.2004р., акту приймання-передачі об'єкту оренди від 07.06.2005р.

Так, проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані сторонами докази та викладені їх правові позиції, суд, не вбачає підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог з огляду на наступні положення законодавства.

Засадами чинного Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.03 р. передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

За положеннями ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.1 ст.317, ч.ч.1, 2 ст.319, ч.ч.1, 2 ст.321 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. При цьому, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч.ч.1, 3, 4 ст.334 ЦК України).

За положеннями ч.ч.2, 4 ст.373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Згідно ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Одночасно приписи ч.2 ст.111 ЗК України встановлюють, що Законом, прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, договором, рішенням суду можуть бути встановлені такі обмеження у використанні земель: умова розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків; заборона на провадження окремих видів діяльності; заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту; умова здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги; умова додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт; умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку.

Обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації (ч.4 ст.111 ЗК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п. 1 ст.626, ст. 627, п.1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями ч.ч.1, 2, 3 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

За положеннями ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Приписи п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до пп.2.5.1. п.2.5. Постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших. У зв'язку з цим господарським судам слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Отже, спірні пункти договору купівлі-продажу від 13.09.2011р. - п.п.2.3.4., 4.1., 4.2., за домовленістю сторін цього правочину, визначають момент набуття покупцем права власності на куповану земельну ділянку після повної оплати покупцем вартості земельної ділянки, оплату якої відстрочено. При цьому, зміст п.2.3.4. суперечить змісту пунктів 4.1. та 4.2., які визначають, що право власності на земельну ділянку виникає у покупця після сплати ним першого платежу за земельну ділянку. Разом з цим, загалом пункти п.п.2.3.4., 4.1., 4.2. договору купівлі-продажу від 13.09.2011р. суперечать положенням ст.125 ЗК України, яка безальтернативно визначає що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Таким чином, умови передбачені п.п.2.3.4., 4.1., 4.2. договору купівлі-продажу від 13.09.2011р., якими сторони на власний розсуд встановили момент переходу права власності від продавця до покупця, не відповідають вимогам закону, який чітко регулює це питання та не ставить в залежність від сплати вартості проданої земельної ділянки момент виникнення права власності на неї.

Одночасно, умови п.2.6. договору купівлі-продажу від 13.09.2011р. встановлюють обмеження на розпорядження позивачем придбаної земельної ділянки до повної оплати її вартості, а саме, „покупець не має права продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку або її частину, а також вчиняти щодо земельної ділянки будь-які правочини чи дії, які можуть призвести до переходу права власності на земельну ділянку або її частину (частини) від покупця до іншої особи".

Суд, проаналізувавши твердження відповідача про те, що застереження, викладені в п.п.4.1., 2.6. договору від 13.09.2011р. є засобом забезпечення зобов'язань, тому не можуть впливати на дійсність чи недійсність договору в цілому, встановив наступне. Положення ч.ч.1, 2 ст.546 ЦК України встановлюють, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Такі умови п.2.6. суперечать положенням ч.1 ст.317, ч.ч.1, 2 ст.319, ч.ч.1, 2 ст.321 ЦК України, та обмежують право позивача розпоряджатись придбаним майном на власний розсуд з дотриманням вимог чинного законодавства. Отже, обмеження розпорядження позивачем придбаною земельною ділянкою не є засобом гарантування виконання ним зобов'язання, а є порушенням прав власника, із чим, як вбачається із позову, позивач не згодний.

Крім того, ч.2 ст.111 ЗК України визначає вичерпний перелік обмежень у використанні земель, до яких обмеження, визначені сторонами у п.2.6. договору купівлі-продажу від 13.09.2011р., не належать. При цьому, загадана стаття ЗК України передбачає можливість обмеження використання, а не обмеження такої складової права власності, як розпорядження майном.

Із наведеного суд доходить висновку про те, що п.п.2.3.4., 2.6., 4.1., 4.2. договору купівлі-продажу від 13.09.2011р. суперечать вищенаведеним положенням чинного законодавства, що відповідно до ч.1 ст.203, ч.1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними, при цьому, вказаний правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Між тим, твердження позивача про незатвердження договору купівлі-продажу від 13.09.2011р. всупереч положенням ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування» на пленарному засіданні Авангардівської селищної ради, спростовуються наявним в матеріалах справи рішенням Авангардівської селищної ради №262-V від 06.10.2011р.

Не заслуговують на увагу суду також доводи позивача щодо невідповідності вартості спірної земельної ділянки станом на дату її оренди позивачем 31.05.2005р., та станом на дату її продажу - 13.09.2011р., оскільки вартість земельної ділянки, визначена на підставі звіту, який зроблено на замовлення позивача та затверджено рішенням селищної ради за заявою позивача.

За таких обставин, судом було перевірено всі обставини, на які послався позивач, як на підставу своїх вимог про визнання недійсними п.п.2.3.4., 2.6., 4.1., 4.2. договору купівлі-продажу від 13.09.2011р., укладеного між ТОВ «НВО «Одеський біотехнологічний інститут» і Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області, досліджено чинне законодавство, яке регулює спірні правовідносини, за результатами чого знайшли своє підтвердження обставини, що на них послався позивач, з якими закон пов'язує визнання спірних пунктів договору недійсними, а саме, невідповідності змісту цих пунктів вимогам закону, з огляду на що суд задовольняє позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

З огляду на вищевикладені обставини справи, з урахуванням положень чинного законодавства, суд, задовольняє заявлені позивачем позовні вимоги повністю.

Згідно ст.ст.44, 49 ГПК України судовий збір відшкодовується позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82- 85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов позивача повністю.

2. Визнати недійсними з моменту укладення п.п.2.3.4., 2.6., 4.1., 4.2. договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 4,4404га (кадастровий номер 5123755200:02:001:0092), укладеного 13.09.2011р. між ТОВ «НВО «Одеський біотехнологічний інститут» (67806, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Ангарська,3, код 01193627) та Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області (67806, Одеська область, смт.Авангард, вул. Добрянського,26, код 23211248), зареєстрований Авангардійвською селищною радою Овідіопольського району Одеської області 13.09.2011р. за №ДКН-18.

3. Стягнути з Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (67806, Одеська область, смт.Авангард, вул. Добрянського,26, код 23211248) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Одеський біотехнічний інститут» (67806, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Ангарська,3, код 01193627) 1147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 85 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Наказ видати згідно зі ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 12.09.2013р.

Суддя Малярчук І.А.