Рішення

від 10.09.2013 по справі 922/3547/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2013 р.Справа № 922/3547/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Френдій Н.А.

при секретарі судового засідання Алексєєвій Т.О.

розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавит", 49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, буд. 1, код ЄДРПОУ 36841030; до спільного підприємства "Ювін" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, 61010, м. Харків, вул. Греківська, буд. 102, код ЄДРПОУ 31797396; про стягнення 12364,18грн. за участю представників:

позивача - Савчук В.Л., довіреність №37 від 04.04.2013р.;

відповідача - не з"явився.

В розпочатому судовому засіданні роз'яснено права і обов'язки сторін, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аквавит" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до спільного підприємства "Ювін" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості за отриманий товар в сумі 12364,18грн.

Свої вимоги мотивує неналежним виконанням відповідачем зобов"язань за договором поставки №406-ХАР від 01.07.2011р. в частині повної та своєчасної оплати отриманого від позивача товару, в зв"язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем склала 12364,18грн., в якості правових підстав позову вказує на приписи ст.ст. 525, 526, 530, 554, 599, 610, 611, 614, 625, 692 ЦК України, ст.ст. 193, 202, 216, 218, 224 ГК кодексу України.

Суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить суд позов задовольнити, посилаючись при цьому на те, що відповідачем в порушення п.4.2. договору поставки №406-ХАР від 01.07.2011р. не оплачено товар поставлений за видатковими накладними №4088 від 23.07.2012р., №2557 від 15.08.2012р., №2033 від 13.09.2012р., №3036 від 19.09.2012р., №3270 від 20.09.2012р., №2334 від 12.10.2012р., №4647 від 25.10.2012р., №91 від 01.11.2011р., №2403 від 14.11.2011р., №2947 від 17.12.2012р.; за супровідними листами вх.№32924 та вх.№32921 від 10.09.2013р. надав до суду підтвердження про відсутність судових рішень щодо спору у даній справі, довіреності до накладних, наданих до позовної заяви та довідку про включення відповідача до ЄДР.

Відповідач в судове засідання свого повноважного представника не направив, докази, витребувані ухвалою суду про порушення провадження у справі, не надав. Разом з цим, до суду 05.09.2013р. повернулася ухвала про порушення провадження у справі, без доказів її вручення відповідачу, з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання", яка направлялася на адресу вказану у позовній заяві, що співпадає з адресою відповідача, вказаною у довідці з Єдиного державного реєстру №2522 наданої позивачем до суду 10.09.2013р., - 61010, м. Харків, вул. Греківська, буд. 102.

Враховуючи вищевикладене та приписи п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р., суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення учасників судового процесу про час та місце розгляду справи.

За висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення, внаслідок чого справа розглядається відповідно до норм ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Аквавит" (постачальник) та спільним підприємством "Ювін" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (покупець) 01.07.2011р. укладено договір поставки №406-ХАР, згідно умов якого постачальник зобов"язався передавати у власність покупця, а покупець приймати та оплачувати на умовах і в порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у накладних, які є невід"ємною частиною цього договору.

Пунктом 8.1. договору встановлено, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 28.02.2012р. Якщо жодна сторона не повідомить іншу за один місяць до дати закінчення строку дії договору, він вважається пролонгованим на наступний рік на тих самих умовах. В п.8.2. сторони погодили випадки, з яких цей договір припиняє свою дію, і документи, що містяться в матеріалах справи, дають підстави вважати договір поставки №406-ХАР від 01.07.2011р. діючим.

Як вбачається зі змісту вищезазначеного договору, останній по своїй правовій природі є договором поставки, і на підставі ст. 712 ЦК України до нього застосовуються загальні положення про купівлю - продаж.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного Кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку

За змістом пункту 4.2. договору встановлено, що покупець зобов"язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару не пізніше 30 (тридцять) днів з дати її поставки.

Як слідує з позовної заяви, відповідач в порушення умов договору, не оплатив вартість товару поставленого за видатковими накладними №4088 від 23.07.2012р., №2557 від 15.08.2012р., №2033 від 13.09.2012р., №3036 від 19.09.2012р., №3270 від 20.09.2012р., №2334 від 12.10.2012р., №4647 від 25.10.2012р., №91 від 01.11.2011р., №2403 від 14.11.2011р., №2947 від 17.12.2012р.; за супровідними листами вх.№32924 та вх.№32921 від 10.09.2013р. (а.с. 12-21), та який був прийнятий відповідачем, що підтверджується відповідними довіреностями, які позивач надав до суду 10.09.2013р.

З матеріалів справи вбачається, що вартість товару, отриманого відповідачем за накладними, наданими до матеріалів справи, в порушення умов договору, не оплачена в сумі 12364,18грн., доказів оплати отриманого від позивача товару відповідачем до суду також не надано.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення відповідного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

При цьому, суд бере до уваги, що в п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі - в сумі 12364,18грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати з цієї справи, які складаються з 1720,50грн. судового збору, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з спільного підприємства "Ювін" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (61010, м. Харків, вул. Греківська, буд. 102, код ЄДРПОУ 31797396) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавит" (49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, буд. 1, код ЄДРПОУ 36841030) заборгованість за отриманий товар у сумі 12364,18грн. та 1720,50грн. витрат зі сплати судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 12.09.2013 р.

Суддя Френдій Н.А.