Рішення

від 15.07.2013 по справі 914/2287/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2013 р. справа № 914/2287/13

Позивач : Радехівське дочірнє лісогосподарське підприємство ЛГП "Галсільліс" (80200, вул. Зелена, 20, м. Радехів, Львівська область; ідентифікаційний код 31148112),

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія лісу" (80200, вул. Садова, 1, с. Корчин, Радехівський район, Львівська область; ідентифікаційний код 37484586),

про стягнення заборгованості у сумі 12673,01грн.,

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

Позивача : Харчук В.М. - представник, довіреність в матеріалах справи;

Відповідача : не з'явився

Суть спору:

Радехівським дочірнім лісогосподарським підприємством ЛГП "Галсільліс" заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія лісу» з вимогою стягнення 10000,00грн. боргу, що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань (з оплати за поставлену продукцію), передбачених умовами Договору №3 від 21.02.2012р.

Крім цього, заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 203,01грн. 3% річних від простроченого платежу, 2470,00грн. пені.

13.06.2013р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 16год. 50хв. 01.07.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі від 01.07.2013р.

Протягом розгляду справи представнику Позивача по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20,22,28,38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, надав пояснення по суті спору з обґрунтуванням наявності підстав для стягнення з Відповідача заборгованості, надав довідки про включення Сторін в ЄДРПОУ.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань.

Згідно ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвала Господарського суду Львівської області надсилались Сторонам за адресами, зазначеними у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - Позивачу та довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - Відповідачу. Крім того, в матеріалах справи наявні повідомлення про вручення Сторонам копій ухвал суду по даній справі про порушення провадження у справі.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ухвали про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи вручені Сторонам належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 10000,00грн. боргу.

21.02.2012р. Радехівське дочірнє лісогосподарське підприємство ЛГП "Галсільліс" (надалі - Позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергія лісу» (надалі - Відповідач) уклали договір №3 (надалі Договір), відповідно до якого (п.1) Продавець зобов'язується відпустити Покупцеві наступну продукцію: дрова листяні; дрова хвойні; баланси хвойні; баланси листяні; Покупець, в свою чергу, зобов'язується провести 50% передоплату перерахування грошей на розрахунковий рахунок Продавця.

Загальна сума Договору 98000,00грн. (п. 1.3).

Пунктом 2 Договору встановлено, що продукція вказана у Договорі, буде поставлена Покупцю на умовах франко-верхній склад.

Термін дії Договору до 01.01.2013 року.

Згідно з п.4 Договору, спірні питання і розбіжності, які можуть виникнути по Договору, будуть вирішуватись в господарському суді, згідно чинного законодавства.

На виконання умов Договору та для підтвердження прийняття зобов'язань за Договором Позивачем поставлено, а Відповідачем отримано Товар за товарно-транспортними накладними ААК №00000001368 від 23.03.2012р. на суму 2574грн.; ААК №00000001369 від 21.03.2012р. на суму 2639грн.; ААК №00000001370 від 15.03.2012р. на суму 2522грн.; ААК №00000001371 від 14.03.2012р. на суму 2522грн.; ААК №00000001372 від 13.03.2012р. на суму 2678грн.; ААК №00000001413 від 21.03.2012р. на суму 2158грн.; ААК №00000001414 від 26.03.2012р. на суму 2574грн. та ААК №00000001415 від 27.03.2012р. на суму 2580,50грн.; всього на загальну суму 20247,50грн.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Продукція за Договором на підставі описаних вище накладних отримана уповноваженим представником Відповідача згідно довіреності №92 від 13.03.2012р.

Сторонами також підписано акт звірки взаємних розрахунків від 08.05.2012р., відповідно до якого борг Відповідача перед Позивачем становив 20247,50грн.

Відповідач за поставлений йому товар розрахувався лише частково в розмірі 10247,50грн. (платіжне доручення №502 від 11.09.2012р. на суму 8000,00грн. та платіжне доручення №529 від 14.09.2012р. на суму 2247,50грн.), підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи виписка з банківського рахунку Позивача.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що борг Відповідача перед Позивачем становить 10000,00грн .

Суд також зазначає, що Сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків від 22.03.2013р., відповідно до якого станом на 22.03.2013р. Відповідач визнав існуючий борг в розмірі 10000грн .

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього , якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням наведеного, в тому числі того, що матеріалами справи доведено, а Відповідачем не спростовано порушення зобов'язання щодо оплати за отриманий згідно Договору Товар, в тому числі станом на час подання позову та порушення провадження у справі - на суму 10000,00грн.; беручи до уваги те, що станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не представлені докази відсутності боргу Відповідача перед Позивачем в розмірі 10000грн., чи здійснення повної або часткової оплати такого, суд приходить до висновку про наявність правових підстав до задоволення позовних вимог в частині стягнення 10000грн. основного боргу.

Щодо стягнення 2470,00грн. пені .

Позивач просить також стягнути 2470,00грн. пені, розрахунок якої додано до позовної заяви.

У п.5.3 Договору зазначено, що у випадку порушення строку оплати, поставки продукції (товару), неналежної її якості або некомплектної, кожна із сторін має право стягнути пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочений від несплаченої суми і, крім того, завдані такою поставкою збитки, встановлені чинним законодавством.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня .

Перевіривши правильність розрахунку пені суд зазначає, що пеня Позивачем розрахована невірно (при здійсненні розрахунку Позивач застосовував 0,1% ставку НБУ всупереч вимогам ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"), також розрахунок пені уперечить вимогам ч.6 ст.232 ГК України, внаслідок чого завищено розмір пені, відтак, розмір пені є нижчим, аніж заявлено до стягнення. А тому, сума пені, яка підлягає стягненню становить 1095,28грн.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, перевіривши правильність проведеного розрахунку пені, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 1095,28грн. пені.

Щодо стягнення 203,01грн. 3% річних.

В прохальній частині позовної заяви Позивач також просить стягнути з Відповідача 203,01грн. 3% річних, розрахунок яких надано в додатках до позовної заяви.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних, суд зазначає, що такий Позивачем проведено вірно.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність розрахунку 3% річних, суд приходить до висновку, що в частині стягнення 3% річних у сумі 203,01грн. позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

15.07.2013 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 22.07.2013р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задоволити частково.

2 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія лісу" (80200, вул. Садова, 1, с. Корчин, Радехівський район, Львівська область; ідентифікаційний код 37484586) на користь Радехівського дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП "Галсільліс" (80200, вул. Зелена, 20, м.Радехів, Львівська область; ідентифікаційний код 31148112) - 10000,00грн. основного боргу, 203,01грн. 3% річних, 1095,28грн. пені, а також судовий збір у сумі 1531,25грн.

3 . В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.