Рішення

від 10.09.2013 по справі 911/3187/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2013 р. Справа № 911/3187/13

Суддя Черногуз А.Ф., розглянувши справу за позовом Приватного підприємства «Украинский продукт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРА-БРІЗ» про стягнення боргу,

за участю представників:

позивача: Володський А.В. (дов. б/н від 23.07.2013);

відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Приватного підприємства «Украинский продукт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРА-БРІЗ» про стягнення боргу.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару за видатковими накладними, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача 52437,90 грн боргу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.08.2013 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 27.08.2013.

Ухвалою від 27.08.2013 розгляд справи було відкладено на 10.09.2013.

В судовому засіданні 10.09.2013 суд заслухав пояснення представника позивача. Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»)

Враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

Як вбачається з матеріалів справи, між Приватним підприємством «Украинский продукт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРА-БРІЗ» була досягнута домовленість, відповідно до якої позивач зобов'язався поставити відповідачу товар, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити його вартість.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 Господарського процесуального кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Стаття 218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

З позовної заяви вбачається, що на виконання умов домовленості позивачем на адресу відповідача була здійснена поставка товару за період серпень - грудень 2010 року відповідно до видаткових накладних, копії яких містяться у матеріалах справи, на загальну суму 52437,9 грн.

Як на доказ існування правовідносин з поставки товару між сторонами позивач посилається на видаткові накладні за період серпень - грудень 2010 року.

Відповідач не подавав суду відзиву на позовну заяву, а також не заперечував факту поставки. На даних накладних проставлені печатки позивача, а також наборні штампи відповідача та підписи. Проте доказів наявності повноважень у зазначених осіб відповідача суду не надано. Як на докази того, що позивач дійсно поставив відповідачу зазначений товар за поданими накладними в період з серпня 2010 по листопад 2010 останній посилається на акти звірки взаєморозрахунків за серпень, вересень, жовтень, листопад 2010 року, що підписані головним бухгалтером та бухгалтером відповідача, а також скріплені його печаткою. У даних актах зазначені номера, дати та суми накладних, доданих до позовної заяви, а отже вони належним чином підтверджують факт поставки товару та факт отримання товару відповідачем та є доказом визнання відповідачем вказаних зобов'язань в розумінні ст. 241 Цивільного кодексу України.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару, а відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо оплати останнього.

За приписом ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відтак, факт передачі товару позивачем та прийняття його відповідачем свідчить про укладення між сторонами правочину, у відповідності до ст.ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України, яка відповідає вимогам ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, п. 1 ст. 181 ГК України та містять ознаки поставки.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого грошового зобов'язання вартість отриманого товару не сплатив.

Відтак, враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку, що на час вирішення спору в суді вартість не оплаченого товару відповідачем за видатковими накладними становить 47879,22 грн.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Враховуючи виконання продавцем своїх зобов'язань з передачі товару покупцю за накладними, у першого виникло право вимагати оплати вартості переданого товару.

Однак, судом встановлено, що з правовідносин як склалися між сторонами ( в тому числі зі змісту видаткових накладних) неможливо визначити строк, за яким у відповідача виник обов'язок оплатити отриманий товар, тому, господарський суд дійшов висновку, що момент оплати товару сторонами не визначений.

Водночас, відповідно до частини першої ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткових накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Згідно зі ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних встановлений не був, так само як і не був він встановлений чи погоджений в актах звірки взаєморозрахунків, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.

Таким чином, враховуючи дату прийняття товару за накладними та положення ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний був здійснити оплату отриманого товару саме в день його отримання.

Проте, доказів сплати відповідачем вартості отриманого товару матеріали справи не містять, а відтак факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати взятих на себе договірних зобов'язань доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем вартості отриманого товару у розмірі 47879,22, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем становить - 47879,22.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог статей 4-3, 33, 34 ГПК України, покладається обов'язок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення оплати за отриманий товар по видатковим накладним.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 47879,22 грн, а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму боргу за видатковими накладними за грудень 2010 року у розмірі 4558,68 грн. Проте на видаткових накладних за вказаний період проставлений лише наборний штамп, який за твердження позивача належить відповідачу, а також підписи осіб, що отримали товар. Проте, доказів наявності відповідних повноважень у зазначених осіб суду не надано, так само як і не надано інших доказів, які б свідчили про визнання факту вказаної поставки відповідачем.

В матеріалах справи нема жодних доказів, які б підтверджували повноваження осіб, що отримали, а також оскільки сам наборний штамп не може бути доказом отримання товару відповідачем, оскільки суд не може встановити його приналежність останньому. Суду також не надано жодних інших доказів, які б могли підтвердити факт поставки товару відповідачу у грудні 2010 року на суму 4558,68 грн.

Отже, в частині стягнення з відповідача 4558,68 грн боргу за грудень 2010 року суд відмовляє.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних, в порядку ст. 38 ГПК України, сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРА-БРІЗ» (код ЄДРПОУ 33267610) на користь Приватного підприємства «Украинский продукт» (код ЄДРПОУ 30998591) 47879,22 грн боргу, а також 1720,50 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ.

Суддя А.Ф. Черногуз