Рішення

від 19.06.2013 по справі 222/420/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий у 1 інстанції Демочко Т.Є.

Категорія 45 Доповідач Попова С.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

19 червня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Сорока Г.П.,

суддів Ткаченко Т.Б.., Попової С.А.,

при секретарі Бєльченко Б.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, зобов'язання повернути земельну ділянку за апеляційною скаргою відповідача на рішення Володарського районного суду Донецької області від 24 квітня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

В березні 2013 року ОСОБА_2, який за державним актом серії ДН № 116486 від 10.07.2006р. є власником земельної ділянки, розташованої на території Республіканської сільської ради Донецької області, звернувся до суду із даним позовом до ДП «Ілліч - Агро Донбас» ПАТ «ММК ім. Ілліча» з наступних підстав. Зі змісту договору оренди від 20.12.2006 року, укладеного між ним і відповідачем, позивач довідався, що угода всупереч ст. 15 Закону України «Про оренду землі» не містить істотних умов, а саме: не вказані якісні характеристики землі за її складом та видом угідь (рілля, сіножаті, пасовища тощо), відсутня нормативна грошова оцінка земельної ділянки; не визначені умови використання та цільове призначення земельної ділянки; не вказані умови збереження орендованої землі; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; не вказані умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; не визначено умов страхування земельної ділянки; не визначено сторону, що несе ризик випадкового пошкодження або знищення орендованої земельної ділянки чи її частини. До того ж в договорі оренди землі відсутні його невід'ємні частини, як акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а сам договір не відповідає Типовій формі договору оренди землі, що є порушенням норм закону при вчиненні правочину. Просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, зобов'язати відповідача повернути земельну ділянку і відшкодувати за рахунок відповідача судові витрати.

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 24 квітня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі № 207 від 20 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та Дочірнім підприємством «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «ММК ім. Ілліча», зареєстрований у Володарському районному відділі Донецького регіонального ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам» 21.05.2007р. за № 007297040715100032. Зобов'язано ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «ММК ім. Ілліча» повернути ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 1421785500:05:000:0402, площею 5,620га, розташовану на території Республіканської сільської ради Володарського району Донецької області, яка належить йому на праві власності на підставі державного акту. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору 229,40грн.

В апеляційній скарзі ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «ММК ім. Ілліча», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача - Танача Ю.А., яка підтримала доводи скарги, заперечення проти скарги представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_5, розглянувши справу у відсутність повідомленого про дату і час розгляду справи позивача, від якого надійшла заява про вирішення справи у його відсутність, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН № 116486, виданого ОСОБА_2 10.07.2006р. на підставі розпорядження голови Володарської районної державної адміністрації № 112 від 17.03.2006р., він є власником земельної ділянки площею 5,620га, яка розташована на території Республіканської сільської ради Донецької області.

Між ОСОБА_2 та ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «ММК ім. Ілліча» 20.12.2006 року був укладений договір оренди землі № 207, який зареєстровано 21 травня 2007 року в Володарському районному відділі державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам», про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди здійснено запис за № 007297040715100032. Також, 01.01.2010 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору оренди землі № 207 від 20.12.2006 року.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що договір оренди землі, укладений між сторонами з моменту державної реєстрації - 21.05.2007р., всупереч ст. 15 Закону України «Про оренду землі» не має визначення істотних умов: умови збереження орендованої земельної ділянки, умови індексації орендної плати, умови повернення земельної ділянки орендодавцю (строк повернення), умови про передачу і внесення в статутний фонд права оренди земельної ділянки; а також недолучення акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) унеможливлює її ідентифікацію на місцевості. На підставі цього суд застосував наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦК України, у вигляді зобов'язання відповідача повернути позивачу земельну ділянку кадастровий № 1421785500:05:000:0402, площею 5,620га, у стані, придатному для її використання. Суд на заяву відповідача (а.с. 46) не застосував строки позовної давності, пославшись на положення ч. 5 ст. 261 ЦК України, врахувавши виниклі по справі відносини як зобов'язання з визначеним в договорі строком, тільки за спливом якого розпочинається перебіг строку позовної давності.

З висновком суду не можна погодитись з огляду на наступне.

Частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є, в тому числі умови, що визначені законом як істотні.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998р. № 161-XIV- в редакції від 19.12.2006р., що діє з 01.01.2007р. (станом на момент державної реєстрації оспорюваного правочину у травні 2007р.) істотними умовами договору оренди землі є:

об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

умови збереження стану об'єкта оренди;

умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 16 Закону України «Про оренду землі» передбачений порядок укладення договору оренди землі, зокрема, передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення.

У рішенні суд першої інстанції відзначає відсутність у договорі умови індексації орендної плати. Однак, це не відповідає фактичному змісту оспорюваної угоди. Так, у п. 5.2 договору оренди сторони передбачили орендну плату такою, що підлягає індексації згідно діючого законодавства України. І згодом, у додатковій угоді від 01.01.2010р., що є невід'ємною частиною оспорюваної угоди і також підвергнута державній реєстрації 15.11.2010р. і є чинною, сторонами уточнено, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням індексації грошової оцінки земельної ділянки, що станом на 01.01.2010р. становить 68839,3грн.

Другу істотну умову, як відсутню в договорі, суд поклав в основу рішення: умови використання та цільове призначення земельної ділянки. При цьому суд не зважив на зміст пункту 1 договору оренди землі, де передбачено передання ідентифікованої земельної ділянки за державним актом ДН № 116486 позивачем в оренду відповідачеві з відзначенням місця її розташування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що збігається з визначеним цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки у вказаному державному акті, що не зазнало змін у змісті договору оренди.

Наступну істотну умову, відсутність якої помилково вважав суд, визначено: умови збереження орендованої землі. Ухвалюючи рішення, суд не в достатньому обсязі проаналізував зміст пунктів 2.1. і 3.2 договору оренди землі. Так, у п. 2.1 договору визначено право орендодавця вимагати від орендаря дотримання екологічної безпеки землекористування і збереження родючості ґрунтів, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів, дотримання режиму використання водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони. Даних про те, що в позасудовому порядку орендарем висувались вимоги по невиконанню орендарем будь-яких пунктів, спрямованих на збереження орендованої землі, що втілені у договорі, не надано.

А у п. 3.2 передбачено обов'язок орендаря дотримуватися відносно об'єкту оренди вимог, встановлених п. 2.1 та виконувати обов'язки у відповідності з умовами договору оренди та Земельним Кодексом України; не допускати погіршення екологічного стану і родючості земельної ділянки. Додатковою угодою від 01.01.2010р. у п. 7.3 цей перелік доповнено вимогою: орендарю забороняється проводити сільськогосподарські пали (спалювання стерні, післяжнивних залишків та розведення багать на полях) без відповідного дозволу, отриманого у встановленому законом порядку.

Ще однією з істотних умов, які суд визначив у рішенні відсутніми є умови і строки передачі земельної ділянки орендарю. Попри такий невірний висновок, у змісті договору оренді землі наявний пункт 2.2., в якому сторони поклали обов'язок на орендодавця передати в користування земельну ділянку за актом приймання-передачі протягом 10 днів з моменту державної реєстрації договору у стані, придатному для використання за цільовим призначенням. Екземпляр угоди оренди позивача, що долучений до змісту позовної заяви, як і екземпляр відповідача містять визначення певної дати відліку передання об'єкту оренди - дату державної реєстрації угоди в центрі земельного кадастру, в даному випадку 21.05.2007р., що не передбачає двозначного тлумачення строку передачі земельної ділянки орендарю. Тому твердження у рішенні, що сторонами фактично не визначений строк передачі земельної ділянки в оренду, з огляду на відсутність дати в акті приймання-передачі землі, не є обгрунтованими.

До того ж, суд не зважив, що будь-яких доказів щодо претензій орендаря на затримку у переданні йому ділянки в оренду не здобуто. Позивач, зазначаючи цю умову відсутньою, наводить її у якості такої, що має бути за формою відображена у змісті договору відповідно до ст. 15 Закону «Про оренду землі», але ж не доводить як вона негативно впливає або вплинула на його права.

Поряд з іншими умовами, яких нібито не відзначено у змісті договору, суд першої інстанції вказує на умови повернення земельної ділянки орендодавцеві. Втім, договір містить дану умову, на що суд не зважив.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 251 ЦК України строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Відповідно до ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Згідно п. п. 8.1 договору оренди сторони встановили строк дії угоди - 15 років, починаючи з дати його державної реєстрації - в даному випадку з 21.05.2007р. А п. 3.2. визначили обов'язок орендаря після закінчення строку договору оренди повернути орендодавцю орендовані землі у стані, придатному для використання за цільовим призначенням.

Тож, сторони, зважаючи на загальновідомі джерела трактування обчислення строків, що містяться у ст. 254 ч. 1 ЦК України, обумовили строк повернення земельної ділянки, що має з огляду на положення вищезазначених правових норм, спливатиме 21 травня 2022р.

Визначаючи відсутність в змісті договору умови про передачу у заставу і внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, суд припустився помилки у застосуванні норм матеріального права, що полягає у застосуванні щодо спірних відносин положень ст. 15 Закону «Про оренду землі» в редакції, що не відповідає тій, яка діяла на момент державної реєстрації оспорюваної угоди у травні 2007 року. Редакція ст. 15 даного Закону від 19.12.2006р., що діє з 01.01.2007р., не передбачала наведеної умови у якості істотної і обов'язкової до змісту і форми договору оренди. Втім, з прийняттям змін у ст. 15 цього Закону від 16.09.2008р. Законом № 509-VI, що набули чинності 14.10.2008р., ця умова була узгоджена між сторонами в укладеній між ними додатковій угоді від 01.01.2010р., що є чинною на сьогодення. Так, у п. 3.1 визначено право орендаря передавати у заставу, а також вносити до статутного фонду право оренди земельної ділянки за письмовою згодою орендодавця.

У рішенні суд відзначив однією з неврегульованих істотних умов - сторону, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини. Однак це не відповідає змісту договору: у пункті 3.2. договору оренди позивач і відповідач визначили зобов'язанням орендаря нести ризик випадкового пошкодження чи знищення об'єкту оренди чи його частини, доповнивши умовою у п. 7.3. додаткової угоди про відповідальність орендаря за забезпечення пожежної безпеки при веденні сільськогосподарського виробництва.

Крім того, як на підставу для визнання недійсною угоди оренди землі, суд послався на відсутність акту встановлення меж земельної ділянки на місцевості, що мав бути невід'ємною частиною договору оренди. Погодитись з таким підґрунтям для визнання недійсною угоди колегія суддів не може.

З огляду на положення Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998р. № 2073, чинного станом на травень 2007р., подача акту перенесення меж земельної ділянки, яка надається в оренду, є обов'язковою тільки в разі, якщо межі земельної ділянки не були визначені в натурі.

Оскільки до договору оренди землі було додано копію державного акту на право власності на земельну ділянку позивача, яка містить план-схему належної ОСОБА_2 ділянки, не можна вважати правильним твердження суду про те, що недолучення акту визначення меж земельної ділянки в натурі унеможливлює її ідентифікацію на місцевості.

Складання державного акту на право власності на земельну ділянку проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки. Тобто встановлення меж ділянки було проведено ще до складання державного акту. Межі земельної ділянки та її місце розташування визначені у державному акті на право власності на земельну ділянку. Ці обставини суд до уваги не прийняв.

Крім того, поза увагою суду залишились відомості орендаря, що не спростовані стороною позивача, про фактичне виконання умов договору оренди землі сторонами понад 6 років, зокрема отримання ОСОБА_2 з 2007р. щорічно визначеної у договорі орендної плати.

Не можна погодитись із доводами позову ОСОБА_2, що порушенням вимог закону є невідповідність оспорюваного договору за формою Типовому договору оренди землі, затвердженого Урядом, - з огляду на вищенаведене у змісті рішення законодавче регулювання спірних відносин, що не визначає це за підставу для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

За таких обставин, всі відзначені у позовній заяві умови, що позивач вважав не передбаченими умовами договору - дотримані: умови договору відповідають вимогам чинного законодавства, діючого на час укладення угоди. А висновки суду, що погодився із твердженням позивача, є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Порушень прав позивача оспорюваної угодою, при укладенні якої сторони передбачили всі істотні умови, регламентовані спеціальним законом, не встановлено.

Тому у суду були відсутні підстави для задоволення позову про визнання недійсним договору оренди і повернення її орендодавцеві в порядку застосування наслідків недійсності правочину за ст. 216 ЦК України, як погоджується колегія суддів із доводами апеляційної скарги в даній частині.

Таким чином, суд першої інстанції, з помилковим використанням редакції ст. 15 Закону України «Про оренду землі», дійшов хибного висновку про невідповідність договору вимогам Закону і відсутність в ньому необхідних істотних умов, - що є підставою для скасування судового рішення і ухвалення відповідно до ст. 309 ЦПК України нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 згідно вищенаведеного мотивування.

Колегія суддів, віднаходячи положення ч. 5 ст. 261 ЦК України, такими, що не підлягали застосуванню, з огляду на характер правовідносин, не вирішує питання, порушене відповідачем в суді першої інстанції про застосування строків позовної давності, бо це є вторинним в порівнянні із ухваленням нового рішення судом апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 за необґрунтованістю заявлених вимог по суті.

При ухваленні нового рішення підлягають в порядку ст. 88 ЦПК України відшкодуванню відповідачеві за рахунок позивача понесені витрати з оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 114,70грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» задовольнити частково.

Рішення Володарського районного суду Донецької області від 24 квітня 2013 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, зобов'язання повернути земельну ділянку - відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» судовий збір в сумі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді Г.П.Сорока

Т.Б.Ткаченко

С.А.Попова