Ухвала

від 22.08.2013 по справі 2а-1518/10/1670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" серпня 2013 р. м. Київ К/9991/17489/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Островича С.Е., Рибченка А. О., Степашка О. І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2011 року у справі за позовом Приватного підприємства "Спецпостач" до Державної податкової інспекції у місті Полтаві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановила:

Приватне підприємство "Спецпостач" (далі - ПП "Спецпостач") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Полтаві (далі -ДПІ у м. Полтаві) в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року у задоволенні позову ПП "Спецпостач" відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2011 року апеляційну скаргу ПП "Спецпостач" задоволено частково. Скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПП "Спецпостач" про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Полтава від 01.12.2009 року №0000882310/1, №0000892310/1, №0002791702/1 та 03.02.2010 року повідомлення-рішення №0000882310/2, №0000892310/2, №0002791702/2. Прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову. В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції ДПІ у м. Полтаві подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2011 року та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року.

Сторони в судове засідання не з'явились, а тому відповідно до вимог ст. 222 КАС України розгляд справи проведено в письмовому провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ в м. Полтаві в період з 03.09.2009 по 11.09.2009 року проведено позапланову виїзну перевірку, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ПП "Спецпостач" за період з 01.01.2006 року по 31.06.2009 року. За результатами перевірки складено акт від 16.09.2009 року №01917/23-8/32461365.

В акті перевірки зафіксовано порушення п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.1.3, п.1,7, ст. 1 п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.п.4.2.15 п.4.2 ст.4, п.п.9.10.2 п.9.10 ст.9, п.п.9.10.3 п.9.10 ст.9, п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", внаслідок чого: занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 688604, 00 грн.; занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 773969, 00 грн.,; порушено правильність утримання та своєчасність перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету на загальну суму 84363,89 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ в м. Полтаві прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.09.2009 року №0000882310/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 587109,00 грн. у тому числі: основний платіж - 391406, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 195703, 00 грн.; №0000892310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 715845,75 грн. у тому числі: основний платіж - 477230,50 штрафні (фінансові) санкції - 238615,25 грн.; №0002791702/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників у розмірі 75349,86 грн., у тому числі: основний платіж - 25116,62 грн., штрафні (фінансові) санкції - 50233,24 грн.

В результаті адміністративного оскарження скарги позивача були залишені без задоволення, у зв'язку з чим ДПІ у м. Полтаві прийняті податкові повідомлення-рішення №0000882310/1, №0000892310/1, №0002791702/1 та повідомлення-рішення №0000882310/2, №0000892310/2, №0002791702/2 з ідентичним первинному розміром податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 01.01.2006 року по 31.05.2009 року ПП "Спецпостач" декларувало у податковому обліку дані, сформовані на підставі договірних відносин з ПП "Хантер-2005", ПП "Чандр-7", ПП "Мицар Плюс", ТОВ "Норма плюс ЛТД" з приводу придбання у останніх товарно-матеріальних цінностей. За господарськими операціями з названими контрагентами позивачем за період з 01.01.2006 року по 31.05.2009 року віднесено до валових витрат 391406, 00 грн., правомірність віднесення вказаної суми по операціям зі вказаними господарюючими суб'єктами до валових витрат ставиться податковим органом під сумнів.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються в зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що наявні в матеріалах справи фінансово-господарські документи не дають можливості встановити безперечне використання придбаного позивачем товару саме у власній господарській діяльності, що давало б підприємству право віднести вказані витрати до валових. Тобто позивач, не надавши повного обсягу первинної документації щодо використання товарів у власній господарській діяльності, не підтвердив своє право на віднесення суми в розмірі 2754414, 00 грн., у періоді з 1 кварталу 2006 року по 1 квартал 2009 року, до валових витрат.

Підпунктом 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", передбачено, що у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що податковим органом правомірно донараховано позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 587109, 00 грн., у тому числі основний платіж 391406, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 195703, 00 грн. та відповідно правомірно прийнято податкові повідомлення - рішення №0000882310/0/0 від 23.09.2009 року, №0000882310/1 від 01.12.2009 року, №0000882310/2 від 04.02.2010 року.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000892310/0 від 23.09.2009 року, якими відповідачем донараховано платнику податок на додану вартість, суди попередніх інстанцій зазначили наступне.

Згідно пп. 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податковий кредит-сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6.).

Тобто для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності, а також інші первинні документи, визначені п.п. 7.2.6 Закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові накладні ПП "Хантер-2005", ПП "Чандр-7", ПП "Мицар Плюс", ТОВ "Норма плюс ЛТД" та ТОВ «Альта - Прайс - Груп - Сістемс» підписані не уповноваженими особами цих підприємств, а іншими не уповноваженим особами, а тому не мають юридичної сили та доказовості. Надані позивачем первинні документи не підтверджують безперечно факту придбання товарів та подальше використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а тому не може бути правомірною підставою для декларування податкового кредиту на підставі вказаних документів. Тобто позивач, не надавши достатнього обсягу первинної документації, не підтвердив своє право на віднесення суми в розмірі 773969, 00 грн., у періоді з січня 2006 року по квітень 2009 року, до складу податкового кредиту.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що податковим органом правомірно донараховано позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 715845,75 грн. та відповідно правомірно прийнято податкове повідомлення - рішення №0000892310/0 від 23.09.2009 року.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000892310/0 від 23.0.9.2009 року, якими позивачу було донараховано податок з доходів фізичних осіб, суди попередніх інстанцій зазначено наступне.

Відповідно до пп.4.2.15 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої розраховується згідно з пунктом 9.10 статті 9 цього Закону.

Згідно із пп. б) пп. 9.10.1 п.9.10 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого підпунктом 9.10.3 цього пункту строку, є особа, що надала такі суми, а саме під звіт для здійснення окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх надала, у сумі перевищення над сумою фактичних витрат платника податку на здійснення таких дій.

Пунктом п.п. 9.10.2. п. 9.2 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" визначено, що звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, надається за формою, встановленою центральним податковим органом, до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що надала кошти під звіт.

За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку у касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх надала, до або під час подання зазначеного звіту.

Згідно зі ст.19.2 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за рахунок.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що директором позивача ОСОБА_4 протягом періоду, що перевірявся, отримано авансові платежі в сумі 167444,13 грн. Використання авансових платежів в межах господарської діяльності не підтверджено. Таким чином, позивач безпідставно відшкодував директору ОСОБА_4 кошти згідно авансових звітів, які не брали участь в оподаткуванні, відповідно податковим органом правомірно визначено ПП "Спецпостач" податкове зобов'язання з податку із доходів найманих працівників в сумі 25116,62 грн.

На підставі пп.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами", яким передбачено, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку та є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору

(обов'язкового платежу).

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що позивач здійснював грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, що є обов'язковою умовою сплати авансових платежів, а отже контролюючий орган правомірно прийняв податкове повідомлення-рішення №0000892310/0 від 23.09.2009 року.

Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено, що постановою Київського районного суду м. Полтави по кримінальній справі №1-164/10, за обвинувачено ОСОБА_5 за ч.2 ст. 212, ч.2 ст.366, ч.1 ст.358, ч.3 ст.358 КК України, тобто за ухилення від сплати податків в період з 2006 року по 2008 рік. Вказаною постановою ОСОБА_5, яка є засновником ПП "Спецпостач", звільнена від кримінальної відповідальності на підставі п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України, ст. 1 Закону України "Про амністію" від 12.12.2008 року, тобто, з нереабілітуючої підстави, застосування якої можливе, згідно кримінально-процесуального законодавства, при визнанні підсудним свої вини. При цьому у матеріалах адміністративної справи мається копія постанови про притягнення ОСОБА_5 у якості обвинуваченої по цій же кримінальній справі. За змістом цієї постанови, притягнутою до кримінальної відповідальності остання була саме за вчинення дій, пов'язаних з тими ж господарськими відносинами з тими ж контрагентами, по взаємовідносинах з якими податковий орган прийшов до висновку про наявність підстав для донарахування податків та застосування штрафних (фінансових) санкцій. Рішення суду у кримінальній справі набрало законної сили.

Щодо скасування податкових повідомлень рішень №0000882310/1, №0000892310/1, №0002791702/1 та повідомлень-рішень №0000882310/2, №0000892310/2, №0002791702/2, суд касаційної інстанції зазначає, що вони прийняті у відповідності зі ст. 5 Закону України від 21.12.2000 року №2181-Ш „ Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами «, пп.5.3 п.5 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого Наказом ДПА України від 21.06.2001 року №253, зареєстрованого в Мінюсті 06.07.2001 року за №567/5758.

Виходячи із викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про необхідність скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2011 року та залишення в силі постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року у даній справі.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2011 року - скасувати.

Залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року.

Ухвала є остаточною, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович А. О. Рибченко О.І. Степашко