Постанова

від 03.09.2013 по справі 826/10016/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

03 вересня 2013 року 16:33 справа №826/10016/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О. та представників:

позивача : Жураковського С.А.;

відповідача: Айвазбекової В.О.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інститут споживчих екпертиз" доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 03 вересня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут споживчих екпертиз" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Інститут споживчих екпертиз") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 березня 2013 року №0003242292 та №0003252292.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 липня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/10016/13-а, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 03 серпня 2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 11 березня 2013 року №0003242292 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ТОВ "Інститут споживчих еспертиз" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 65 953,00 грн., в тому числі за основним платежем - 65 953,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 0,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 11 березня 2013 року №0003252292 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість ТОВ "Інститут споживчих експертиз" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 57 351,00 грн., в тому числі за основним платежем - 57 350,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 22 лютого 2013 року №538/22-90/32798249 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Інститут споживчих експертиз" (код ЄДРПОУ 32798249) з питань правильності формування податкового кредиту та податкового зобов'язання з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Агентство "Віасат" (код ЄДРПОУ 36862548) за період з 01.11.2009 по 30.09.2012 року" (далі по тексту - Акт перевірки).

У висновку Акта перевірки встановлено порушення позивачем вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІ квартал 2011 року на суму 65 953,00 грн., та пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 57 349,99 грн., у тому числі за квітень - 32 916,67 грн., травень 2011 року - 10 350,00 грн., червень 2011 року - 14 083,33 грн.

Порушення позивачем норм Податкового кодексу України мотивовані тим, що відносно постачальника ТОВ "Агентство "Віасат" знаходиться кримінальна справа за фактом фіктивного підприємництва, і, як наслідок, взаємовідносини між ТОВ "Інститут споживчих експертиз" та ТОВ "Агентство "Віасат" не спричиняють реального настання правових наслідків, а первинні документи та податкові накладні, виписані постачальником, не можуть бути підставою для формування витрат та податкового кредиту.

Позивач вважає протиправними спірні податкові повідомлення-рішення, оскільки господарські операції з ТОВ "Агентство "Віасат" підтверджені первинними документами та податковими накладними, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а ТОВ "Інститут споживчих експертиз" дотримано передбачені Податковим кодексом України передумови для формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позовні вимоги ТОВ "Інститут споживчих експертиз" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 зазначив, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ "Інститут споживчих експертиз" та ТОВ "Агентство "Віасат", обставини використання придбаного товару (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Як свідчать матеріали справи, між ТОВ "Інститут споживчих експертиз" (замовник) та ТОВ "Агентство "Віасат" (виконавець) укладено договори від 26 квітня 2011 року №26/04, від 16 травня 2011 року №16/05, від 27 травня 2011 року №27/05, від 07 червня 2011 року №07/06, від 15 червня 2011 року №15/06, відповідно до яких замовник доручає, а виконавець зобов'язується включати інформаційні матеріали в усі без винятку публікації замовника.

Згідно з актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) ТОВ "Агентство "Віасат" протягом квітня-червня 2011 року виконало обумовлені договором роботи та виписало податкові накладні на загальну суму 344 100,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 57 349,99 грн.

В оплату за виконані роботи позивач перерахував на рахунок постачальника грошові кошти, що підтверджується відповідними виписками банку.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здіснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів/послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Представник позивача пояснив, що придбані у ТОВ "Агентство "Віасат" послуги по включенню інформаційних матеріалів в усі без винятку публікації використані у господарській діяльності ТОВ "Інститут споживчих експертиз", на підтвердження чого надав суду копії договорів, актів здачі-прийняття робіт, податкові накладні та звіт про виконану роботу по взаємовідносинам з ТОВ "Агентство "Віасат", копії публікацій в журналах, Інтернет-виданнях, та USB флеш-накопичувач з відеозаписами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання придбаних послуг в господарській діяльності позивача, зокрема встановити об'єм та характер наданих послуг; невідомо які саме інформаційні матеріали та у які публікації включались; матеріали справи не дають змоги ідентифікувати участь ТОВ "Агентство "Віасат" у розміщенні будь-яких інформаційних матеріалів у будь-яких публікаціях та зв'язок наданих послуг із господарською діяльністю позивача.

Суд переглянув відеоматеріали на USB флеш-накопичувачі, зокрема записи передачі "Сніданок з 1+1", та копії публікацій з журналів, однак їх зміст не підтверджує участі ТОВ "Агентство "Віасат" у наданні послуг з включення інформації до публікацій та зв'язку придбаних послуг із господарською діяльністю позивача; крім того, зміст наведених публікацій не дає змоги встановити дату їх розміщення.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не наведено, що придбані у ТОВ "Агентство "Віасат" послуги використано в межах господарської діяльності ТОВ "Інститут споживчих експертиз" або придбано з такою метою.

Таким чином, висновки акта перевірки про порушення підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.

В частині висновків Акта перевірки щодо заниження позивачем податку на додану вартість Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні періоди в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Агентство "Віасат", у зв'язку з придбанням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як зазначено вище при розгляді питання правомірності формування витрат, судом не встановлено факту використання в межах господарської діяльності позивача послуг виданих ТОВ "Агентство "Віасат", що виключає можливість формування податкового кредиту з податку на додану вартість по вказаним операціям.

З огляду на зазначене, висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, а тому збільшення ТОВ "Інститут споживчих експертиз" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість є правомірним.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ "Інститут споживчих експертиз" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 березня 2013 року №0003242292 та №0003252292 документально не підтверджуються та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Інститут споживчих експертиз" задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Інститут споживчих експертиз" відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко