Рішення

від 10.09.2013 по справі 905/5493/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.09.2013 Справа № 905/5493/13

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Фірми «Титан» (Приватне підприємство), м.Одеса,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбізнесал`янс», м.Донецьк

про: стягнення 6492грн.32коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Новіцкас І.М. - за довіреністю від 15.07.2013р.;

від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

Фірма «Титан» (Приватне підприємство), м.Одеса (далі - позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбізнесал`янс», м.Донецьк (далі - відповідач) про стягнення 6492грн.32коп., що складається з суми основного боргу у розмірі 1487грн.56коп., 3% річних у сумі 80грн.94коп. та пені в розмірі 4923грн.82коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого за договором поставки № 140910 від 04.09.2010р. обладнання.

З метою надання відповідачу права на захист, справа слуханням відкладалася на 10.09.2013р.

09.09.2013р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №б/н віл 09.09.2013р., яким ТОВ «Донбізнесал`янс» заперечує проти задоволення вимог, мотивуючи свою позицію ненастанням строку платежу через не виставлення позивачем рахунку до сплати, а ні вимоги щодо здійснення оплати суми у розмірі 1487грн.56коп.

Позивач у судовому засіданні 10.09.2013р. просив задовольнити позовні вимоги, стверджував, що рахунки-фактури №СФ-0000035 від 09.02.2011р. та №СФ-0000379 від 03.11.2011р. передавалися відповідачеві нарочно, повідомив про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної позиції по суті спору.

Відповідач у судове засідання, призначене на 10.09.2013р., не з'явився. В матеріалах справи є докази обізнаності відповідача про розгляд справи, що унеможливлює порушення його процесуальних прав в цій частині.

Ухвалою суду від 20.08.2013р. участь представників сторін у судове засідання 10.09.2013р. не була визнана обов'язковою.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд відзначає, що відсутність представника відповідача в судовому засіданні не може перешкоджати здійсненню судом правосуддя в установлені законом строки. Про необхідність витребування від сторін будь-яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

З врахуванням вищенаведеного, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд ВСТАНОВИВ:

04.09.2010р. між Фірмою «Титан» (Приватне підприємство) м. Одеса (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Донбізнесал`янс» м. Донецьк (покупцем) був укладений договір поставки №140910 (далі-договір), відповідно до умов п.1.1. якого постачальник приймає на себе зобов'язання здійснити поставку технологічного обладнання, асортимент та кількість якого вказані у специфікації (Додаток №1 до даного договору), яка є невід'ємною частиною даного договору (що далі за текстом іменується як «Обладнання»), а покупець зобов'язується прийняти обладнання та сплатити за неї ціну у відповідності до умов цього договору.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що ціна договору встановлена в специфікації (додаток №1), що є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 4.1 договору, оплата за даним договором здійснюється наступним чином:

- покупець в порядку передплати сплачує постачальнику 60% ціни договору, що вказана в п. 3.2 цього договору, упродовж п'яти банківських днів з моменту підписання цього договору на підставі рахунку постачальника, який належним чином передається останнім не пізніш однієї доби з моменту підписання договору (п. 4.1.1 договору).

- решту ціни договору, що становить 40% від суми відповідної до п.3.2 цього договору, покупець сплачує постачальнику упродовж п'яти банківських днів з моменту здійснення поставки та підписання сторонами акту приймання-передачі обладнання у відповідності до порядку, що встановлений договором, на підставі рахунку постачальника, який належним чином передається останнім не пізніш однієї доби з моменту здійснення поставки та підписання сторонами акту приймання-передачі обладнання (п. 4.1.2 договору).

У відповідності із п. 4.2. договору, оплата здійснюється згідно з рахунком наданим постачальн6иком згідно п.4.5 договору.

Пунктом 4.3 договору встановлено, що у разі прострочення сплати відповідного рахунку за цим розділом на строк, що більший ніж один банківський день, з моменту надання такого розрахунку, то наданий рахунок є недійсним для сторін, постачальник має право протягом термінів оплати покупцем рахунків, визначених п.4.1.1 - п.4.1.2 виставляти нові рахунки з урахуванням п.4.5 покупець несе відповідальність лише за прострочення термінів платежу, а у випадку втрати чинності відповідного рахунку по якому не був здійснений платіж, проте кінцевий термін оплати ще не наступив.

Відповідно до п. 4.4 договору сторони визначили, що з моменту надання постачальником нового рахунку діють загальні правила щодо сплати за рахунком та відповідальності у разі несвоєчасності платежу, в тому числі із застосуванням наслідків за п. 4.3 договору.

У п. 4.5 договору сторони визначили формулу розрахунку вартості для виставлення рахунку.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що приймання-передача здійснюється уповноваженими представниками сторін за актом приймання-передачі обладнання, проект якого надається постачальником по підписання покупцю. Підписання акту приймання-передачі здійснюється в момент прийняття обладнання в місці, що вказане в п. 6.1 договору.

Згідно із п. 13.1 договору, договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

На виконання п. 1.1. договору сторони у якості додатку №1 уклали Специфікацію, якою визначили найменування товару, вартість товару за одиницю, кількість та загальну вартість товару - 357848грн. 83коп. Крім того, в Специфікації обумовлено, що вартість обладнання базується на еквіваленті ЄВРО. Вартість зафіксована в гривні при курсі Євро до гривні (з урахуванням ПДВ) в розмірі 10,2300грн. згідно комерційного валютного курсу ВАТ «Кредитпромбанк» на 14.09.2010р. за 1 ЄВРО. та становить 35000,00 Євро. При зміні комерційного валютного курсу ВАТ «Кредитпромбанк» гривні до ЄВРО, вартість товару індексується відповідно до такої зміни.

Договір №140910 від 04.09.2010р. та Специфікація підписані сторонами без будь-яких заперечень, скріплені печатками.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що за видатковою накладною №РН-0000207 від 08.09.2011р. здійснив поставку товару відповідачу на суму 390740грн.00коп., однак отримавши товар відповідач лише частково сплатив його вартість у розмірі 389252грн. 44коп., внаслідок чого виникла сума боргу у розмірі 1487грн.56коп., яка і заявлена до стягнення.

Викладені обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду із відповідним позовом.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов наступних висновків:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову є стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 1487грн.56коп., 3% річних у сумі 80грн.94коп. та пені в розмірі 4923грн.82коп., підставою позову є неналежне виконання відповідачем умов договору № 140910 від 04.09.2010р. щодо своєчасної та повної оплати товару, поставленого за накладною № РН-0000207 від 08.09.2011р.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки, підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору №140910 від 04.09.2010р. у позивача виник обов'язок передати товар, а у покупця прийняти та оплатити його вартість.

Згідно приписів ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Факт поставки відповідачу товару вартістю 390740грн.00коп. підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № РН-0000207 від 08.09.2011р. та актом приймання-передачі від 12.09.2011р. Вказані документи скріплені підписами та печатками обох сторін без будь-яких застережень, у якості підстави здійснення господарської операції з поставки товару містять посилання на договір №140910 від 04.09.2010р. Судом встановлено, що товар, переданий за вказаною видатковою накладною відповідає виду продукції, обумовленої у наявній в матеріалах справи Специфікації. Отже, продаж товару фактично відбувся.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору №140910 від 04.09.2010р.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві щодо недоведеності позивачем факту виникнення у відповідача обов'язку з повної оплати поставленого товару судом відхиляються через наступне.

Відповідно до п. 4.1.1 договору №140910 від 04.09.2010р. покупець в порядку передплати сплачує постачальнику 60% ціни договору, що вказана в п. 3.2 цього договору, упродовж п'яти банківських днів з моменту підписання цього договору на підставі рахунку постачальника, який належним чином передається останнім не пізніш однієї доби з моменту підписання договору.

Згідно зі п. 3.2. вказаного договору ціна договору встановлена в Специфікації (Додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до наявної в матеріалах справи Специфікації, загальна вартість товару становить 357848грн. 83коп.

Як вже зазначалося, відповідно до п. 4.1.2. договору решту ціни договору, що становить 40% від суми відповідної до п.3.2 цього договору, покупець сплачує постачальнику упродовж п'яти банківських днів з моменту здійснення поставки та підписання сторонами акту приймання-передачі обладнання у відповідності до порядку, що встановлений договором, на підставі рахунку постачальника, який належним чином передається останнім не пізніш однієї доби з моменту здійснення поставки та підписання сторонами акту приймання-передачі обладнання.

В матеріалах справи містяться рахунок-фактура №СФ-0000035 від 09.02.2011р. на оплату товару загальною вартістю 230580грн. 03коп. та рахунок-фактура №СФ-0000379 від 03.11.2011р. для остаточної оплати товару на суму 160160грн.00коп., загальна сума рахунків складає 390740грн. 03коп. Загальна сума поставки за видатковою накладною № РН-0000207 від 08.09.2011р. складає 390740грн. 00коп.

Як стверджує позивач у позові, підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками, 08.02.2011р. відповідачем було перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 230580грн.00коп., 10.04.2012р. перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 61114грн.40коп., 02.07.2012р. перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 61114грн.40коп., 12.09.2012р. перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 36444грн.04коп.

Тобто, відповідачем перераховано позивачу грошові кошти у загальному розмірі 389252грн. 44коп., що складає приблизно 99,62% від суми поставки.

Твердження відповідача відносно того, що рахунок про сплату продукції №СФ-0000035 від 09.02.2011р. позивачем не виставлявся спростовуються наявною в матеріалах справи банківською випискою, яка підтверджує здійснення відповідачем часткової оплати поставленого товару на суму 230580грн. 00коп. саме на підставі рахунку № 35 від 09.02.2011р., тим самим відповідач визнав його виставлення.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

При цьому, саме підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Втім, доводи відповідача в частині того, що у нього не настав обов'язок здійснити оплату товару оскільки позивач не виставив рахунок-фактуру або відповідну вимогу, суд до уваги не приймає, адже спір щодо отримання товару за видатковою накладною № РН-0000207 від 08.09.2011р. на суму 390740грн. 00коп. між сторонами відсутній. Відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача в частині вартості поставленого товару свідчить про те, що відповідач на момент прийняття продукції був обізнаний з остаточною сумою до сплати. Наразі відповідач здійснив майже повну оплату товару, що свідчить про обізнаність з сумою до сплати та платіжними реквізитами, на які потрібно перерахувати грошові кошти.

Позивач під час судового засідання 10.09.2013р. вказує на той факт, що передав відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000379 від 03.11.2011р. після поставки товару. Відповідач жодних претензій щодо не передання рахунків на оплату позивачу не пред'являв.

В силу ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк , покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

В порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України відповідач не надав доказів витребування визначених договором рахунків або доказів повернення товару.

Окрім цього, накладна, за якою відповідач отримав спірний товар, є самостійною підставою виникнення обов'язку із здійснення розрахунку за отриманий товар.

Суд також відзначає, що наявність чи відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар, так як умови п.4.1.2. укладеного між сторонами без заперечень договору №140910 від 04.09.2010р. пов'язують строк виконання відповідачем обов'язку зі здійсненням остаточного розрахунку саме з моментом здійснення поставки та підписання сторонами акту приймання-передачі обладнання.

Таким чином, відповідач не має жодних підстав для ухилення від виконання обов'язку із здійснення остаточного платежу за отриманий за накладною № РН-0000207 від 08.09.2011р. товар відповідно до визначених у п. 4.1.2. строків - протягом п'яти банківських днів з моменту здійснення поставки та підписання сторонами акту приймання-передачі обладнання.

Згідно з п. 7.2 договору підписання акту приймання-передачі здійснюється в момент прийняття обладнання в місці, що вказане в п. 6.1. договору.

В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі спірного товару, підписаний та скріплений печатками сторін, який свідчить про фактичне отримання товару відповідачем 12.09.2011р.

Враховуючи передбачені п. 4.1.2 умови договору щодо строків оплати, граничний строк оплати товару настав для відповідача настав для відповідача 19.09.2011р., а вже з 20.09.2011р. почалося прострочення виконання зобов'язання.

Тобто станом на час звернення з позовом вже почалося прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання щодо повного розрахунку за отриманий товар.

Оскільки матеріалами справи підтверджується отримання спірного товару відповідачем, докази оплати товару на суму 1487грн.56коп. матеріали справи не містять, розмір боргу у вказаному розмірі не спростований відповідачем, розмір боргу підтверджується в тому числі наявною в матеріалах справи довідкою за підписом директора та бухгалтера Фірми «Титан» (Приватне підприємство) від 12.08.2013р., позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

Наразі, як вбачається з наявного в матеріалах справи двостороннього акту звірки розрахунків між сторонами за період з 01.01.2012р. по 17.10.2012р., який скріплений печаткам обох сторін без будь яких заперечень, за бухгалтерським обліком відповідача значиться заборгованість перед позивачем у розмірі 1487грн.56коп.

Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції, позивач просить суд також стягнути з відповідача пеню у сумі 4923грн.82коп., яка нарахована на суму заборгованості у розмірі 1487грн.56коп. за період з 20.09.2011р. по 12.07.2013р.

Згідно положень ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст.549 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Так, згідно з п. 5.2. договору, у разі несвоєчасної оплати покупцем платежів, що передбачені цим договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від загальної суми прострочення за кожен день прострочення сплати відповідного платежу.

Згідно з ч.2 ст.343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з п. п. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний.

З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума пені, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Дослідивши представлений позивачем розрахунок вказаних вимог суд дійшов наступних висновків:

- обраний позивачем початок періоду нарахування пені не суперечить моменту настання прострочення з оплати товару;

- позивачем при розрахунку пені не враховано, що відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. Тобто спеціальним законодавством встановлено присікальний строк нарахування штрафних санкцій. Після закінчення вказаного строку їх нарахування припиняється;

- розмір пені перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, яка діяла у період за який вона розраховується.

Відповідно до ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Так, оскільки прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати спірного товару виникло з 20.09.2011р., то, враховуючи приписи ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, граничним днем нарахування пені є 20.03.2012р.

Суд, з урахуванням зроблених висновків, зробивши власний арифметичний розрахунок пені за спірною накладною за період з 20.09.2011р. по 20.03.2012р. (в межах обраного позивачем періоду), за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство", встановив що сума пені, що підлягає задоволенню становить 115грн.46коп., у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні пені у розмірі 4808грн.36коп.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у сумі 80грн.94коп., які нараховані на суму боргу у розмірі 1487грн.56коп. за період з 20.09.2011р. по 12.07.2013р.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, дослідивши розрахунок 3% річних встановив, що позивачем вірно визначений момент настання права вимагати від відповідача виконання грошового зобов'язання з оплати товару, проте суд зробивши власний арифметичний розрахунок 3% річних в межах заявленого позивачем періоду, вважає, що обґрунтованою та такою, що підлягають задоволенню є сума 3% річних у розмірі 80грн.82коп., внаслідок чого суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 0грн.12коп.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 232, 509, 525, 526, 530, 546, 548, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Фірми «Титан» (Приватне підприємство), м.Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбізнесал`янс», м.Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі 1487грн.56коп., 3% річних у сумі 80грн.94коп. та пені в розмірі 4923грн.82коп.- задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбізнесал`янс» (адреса: 83048, м. Донецьк, пр-т. Титова, буд. 15, код ЄДРПОУ 34687200) на користь Фірми «Титан» (Приватне підприємство) (адреса: 65011, м. Одеса, вул. Успенська, буд. 40, код ЄДРПОУ 21026274) суму основного боргу в розмірі 1487грн.56коп., 3% річних у сумі 80грн.82коп., пеню у розмірі 115грн.46коп., судові витрати в сумі 446грн.23коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

У судовому засіданні 10.09.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 16.09.2013р .

Суддя Ю.В. Макарова