Рішення

від 12.09.2013 по справі 905/5115/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.09.2013 Справа № 905/5115/13

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при помічнику судді Гатунок Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибний світ Компані», с. Софіївська Борщагівка, Київська область

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Горлівка

про стягнення 228942,39грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Верходанов О.А. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився ;

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Товариством з обмеженою відповідальністю «Рибний світ Компані», с.Софіївська Борщагівка, Київська область до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Горлівка про стягнення вартості переданої на зберігання продукції в сумі 210735,43грн., штрафу в сумі 17912,51грн. та 3% річних в сумі 294,45грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що між ним та відповідачем був укладений договір зберігання №04/12/2012-ДЗ від 04.12.2012р., відповідно до якого позивачем було передано на зберігання відповідачеві продукцію, а саме рибу свіжоморожену та морепродукти на загальну суму 210735,43грн. На вимогу позивача повернути передане на зберігання майно відповідач його не вернув, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із позовом з вимогою сплатити вартість неповернутого майна в сумі 210735,43грн., а також штрафу в сумі 17912,51грн. та 3% річних в сумі 294,45грн.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином. Конверт, у якому було надіслано процесуальний документ відповідачу, повернувся на адресу суду із довідкою поштового відділення, у якій зазначено причину повернення: «за закінченням терміну зберігання».

За приписами абз.3 п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Тобто відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, однак у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Відтак відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За клопотанням представника позивача справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» (від 03 липня 2012р. №5029-VІ) та клопотанням представника позивача, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рибний світ Компані» (Поклажодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Зберігач) 04 грудня 2012р. був укладений договір зберігання №04/12/2012-ДЗ, за умовами якого Поклажодавець протягом терміну дії цього договору буде передавати, а Зберігач приймати на зберігання продукцію: рибу свіже морожену та морепродукти.

За приписами п.1.1.1. договору загальна кількість продукції, яку зберігач зобов'язується одночасно прийняти на зберігання та зберігати на своєму складі не повинна перевищувати 20 тон та коштувати по ціні реалізації не більше 300000грн.

Продукція буде зберігатися в складських приміщеннях Зберігача за адресою: АДРЕСА_1, продовольча база (п. 1.2 договору).

Згідно умов пунктів 2.1.1 та 2.1.3. договору Зберігач зобов'язується приймати продукцію від Поклажодавця згідно актів приймання-передачі та відповідати за збереження продукції. Також згідно п.2.1.8. договору Зберігач зобов'язався видавати продукцію Поклажодавцеві на його вимогу та у строки вказані у вимозі на видачу продукції.

Відповідно до п.3.2. договору зберігач здійснює приймання продукції на зберігання в присутності уповноваженого представника Поклажодавця про що складається акт приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін.

Пунктами 3.4. та 3.5. договору встановлено, що кількість продукції визначається в акті приймання-передачі, який складається на кожний рух продукції і підписується уповноваженими представниками сторін. Продукція передається на зберігання на строк до вимоги Поклажодавця на її видачу або на строк, вказаний в акті приймання-передачі.

За приписами п.3.6. договору у випаду виявлення втрати (нестачі) порчі або інших невідповідностей продукції, сторонами складається акт виявлених недоліків із зазначенням причин. У випадку відмовлення винної сторони від підписання акту виявлення недоліків друга сторона має право створити комісію в кількості з трьох осіб зі сторони Поклажодавця і підписати акт виявлених недоліків в односторонньому порядку із зазначенням про відмову в акті. Зазначений акт вважається направленим зберігачеві належним чином, якщо він відправлений Поклажодавцем цінним листом з описом вкладення.

Пунктом 5.2. договору встановлено, що Зберігач несе відповідальність за збереження та цілісність продукції на зберігання і до моменту її повернення Поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі), порчі або пошкодження продукції, що передана на зберігання, бо її частини, Зберігач повинен відшкодувати Поклажодавцеві вартість втрати, порчі або пошкодження продукції та всі пов'язані із цим збитки. Вартість втрати (нестачі), порчі або пошкодження продукції відшкодовується Зберігачем: при 100% втраті - за сумою вказаною в акті приймання-передач продукції, при частковій втраті - за сумою, вказаною в акті виявлених недоліків.

Згідно п.5.3. договору у випадку відмови Зберігача повернути продукцію за першою вимогою Поклажодавця, Зберігач повинен сплатити Поклажодавцеві штраф у розмірі 0,5%від вартості продукції за кожен день затримки її повернення.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими сторонами та діє до 31.12.2014р. Договір підписаний обома сторонами та скріплений печатками сторін.

10 січня 2013р. ТОВ «Рибний світ Компані» було передано ОСОБА_1 продукцію, а саме скумбрію с/м, мойву с/м та горбушу с/м всього на загальну суму 210735,43грн., що підтверджується актом приймання-передачі товарів №СК-0000344 від 10.01.2013р. Акт підписаний обома сторонами та скріплений печатками сторін.

21 червня 2013р. позивачем на адресу відповідача був надісланий лист-вимога №21-06-1 з вимогою у триденний термін з дати отримання цього листа повернути продукцію, яка була передана на зберігання 10.01.2013р. на загальну суму 210735,43грн. або сплатити зазначені кошти. Як доказ направлення зазначеного листа позивачем надана поштова квитанція №381/183647 та опис вкладення до цінного листа.

27 червня 2013р., у зв'язку із неповерненням відповідачем товару позивачем був складений акт про виявлення втрати (нестачі) товару, переданого на відповідальне зберігання, який було надіслано на адресу відповідача супровідним листом №27-06 від 27.06.2013р. Доказом направлення даного акту н адресу відповідача надано поштову квитанцію №183680 та опис вкладення до цінного листа.

09 липня 2013р. комісією Поклажодавця у складі директора, завідувача складу та головного бухгалтера був складений акт №1 про відмову підписати акт про виявлення втрати (нестачі) товару, переданого на відповідальне зберігання.

20 серпня 2013р. комісією у складі ОСОБА_1 та працівників ТОВ «Рибний світ Компані» був складений акт про виявлення втрати (нестачі) товару, переданого на відповідальне зберігання, яким встановлено, що продовольчі товари, які були передані на відповідальне зберігання згідно договору №04/12/2012-ДЗ від 04.12.2012р. в складських приміщеннях відсутні. В даному акті зазначені причини втрати товару, а саме: порушення особливих умов зберігання, не забезпечення зберігання товару в технічно справних камерах, зберігання товару в приміщеннях, що не відповідають вимогам і нормам збереження харчових продуктів відповідного вид. Також вказана загальна вартість втраченого товару - 210735,43грн. Акт підписаний всім складом комісії.

Крім того ОСОБА_1 були надані пояснення від 20.08.2013р., в яких ним зазначено, що у зв'язку із порушення ним особливих умов зберігання товару була втрачена та ним утилізована передана на відповідальне зберігання продукція. Факт утилізації товару переданого на відповідальне зберігання на суму 210735,43грн. підтверджується актом №2 від 20.08.2013р. складеним та підписаним відповідачем.

У зв'язку із неповернення переданого на відповідальне зберігання товару позивач звернувся до суду із відповідним позовом, у якому просить суд стягнути вартість переданої на зберігання продукції в сумі 210735,43грн., штраф в сумі 17912,51грн та 3% річних в сумі 294,45грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст. 12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Згідно приписів статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення вартості майна надане відповідачу на відповідальне зберігання з підстав передбачених сторонами в умовах Договору зберігання №04/12/2012-ДЗ від 04.12.2012р. та приписах ЦК України та ГК України.

Правовідносини між сторонами спірного договору регулюються приписами Глави 66 «Зберігання» ЦК України.

Статтею 936 ЦК України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За своєю правовою природою Договір зберігання №04/12/2012-ДЗ від 04.12.2012р. є договором про зберігання на товарному складі.

Згідно приписів частини 1 ст.956 ЦК України товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності, у даному випадку послуги надавались фізичною особою підприємцем ОСОБА_1

Відповідно до умов п.1.2. Договору зберігання №04/12/2012-ДЗ від 04.12.2012р сторони домовились, що продукція буде зберігатися в складських приміщеннях Зберігача за адресою: АДРЕСА_1, продовольча база.

Приписами частини 2 ст.938 ЦК України передбачено, що якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, що саме співпадає з умовами п.2.1.8 та п. 3.5 Договору.

Статтею 942 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Статтею 949 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Згідно вимог ст.953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Так, листом-вимогою №21-06-1 від 21.06.2013р. позивач вимагав у відповідача повернути надане майно на відповідальне зберігання згідно Акту прийому-передачі від 10.01.2013р., у визначений термін, а саме протягом трьох днів з дня отримання вимоги, що саме відповідає домовленостям сторін згідно умов п.2.1.8 та п. 3.5 Договору.

Статтею 950 ЦК України передбачено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Частиною 1 ст.951 ЦК України визначено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості, яка визначена в Акті прийому-передачі товарі №СК-0000344 від 10.01.2013р., що також відповідає умовам п.5.2 Договору №04/12/2012-ДЗ від 04.12.2012р.

Відповідно до приписів статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Також, відшкодування збитків передбачено і вимогами ст.224 Господарського кодексу України, відповідно до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Приписами статті 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою,

яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Судом встановлено, що позивач у своєму позові просить стягнути вартість втраченої продукції, яка була передана на відповідальне зберігання відповідачеві за договором зберігання №04/12/2012-ДЗ від 04.12.2012р., обґрунтовуючи факт відсутності у відповідача товару актом про виявлення втрати (нестачі) товару, переданого на відповідальне зберігання від 27.06.2013р., актом №1 про відмову підписати акт про виявлення втрати (нестачі) товару, переданого на відповідальне зберігання від 09.07.2013р., а також актом про виявлення втрати (нестачі) товару, переданого на відповідальне зберігання від 20.08.2013р. та актом №2 від 20.08.2013р. утилізації товару на суму 210735,43грн.

Тобто матеріалами справи та складеними особисто відповідачем документами підтверджується факт втрати переданого на відповідальне зберігання товару за договором №04/12/2012-ДЗ від 04.12.2012р. на загальну суму 210735,43грн.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за Договором зберігання №04/12/2012-ДЗ від 04.12.2012р. належним чином не виконав, отриманий на зберігання товар згідно акту приймання-передачі на вимогу позивача вчасно не повернув. Будь-яких документів у підтвердження повернення товару відповідачем суду надано не було, таким чином вимоги позивача про стягнення вартості неповернутого товару в сумі 210735,43грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 294,45грн. за період прострочення сплати орендних платежів суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань в сумі 294,45грн. є обґрунтованими, арифметично вірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення штрафу відповідно до умов п.5.3 договору в сумі 17912,51грн., суд зазначає наступне:

Згідно з приписами ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.ст.546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі -сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 ГК України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог передбачених частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Аналогічна правова позиція щодо стягнення додаткової відповідальності у вигляді стягнення з відповідача штрафу за неналежне виконання зобов'язань висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 травня 2011 року у справі № 42/252 та постанові Верховного Суду України від 09.04.2012р. по справі №20/246-08.

Відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 17912,51грн. є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи відповідачем належним чином не спростовано вимоги, які викладено у позовній заяви.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги належним чином доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених ст.129 Конституції України, ст.ст.11 - 16, 22, 202, 509, 525, 530, 546, 549, 550, 598, 599, 610-612, 625-627, 629, 936, 938, 942, 944, 949-951, 953, 956 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 67, 173, 174, 193, 216-218, 230, 231 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибний світ Компані», с.Софіївська Борщагівка, Київська область до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Горлівка про стягнення вартості переданої на зберігання продукції в сумі 210735,43грн., штрафу в сумі 17912,51грн. та 3% річних в сумі 294,45грн., задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідент. код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибний світ Компані» (08131, Київська область, Києво-Святошинський р-н, с.Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46-а, код ЄДРПОУ 35001610) вартість переданої на зберігання продукції в сумі 210735,43грн., штраф в сумі 17912,51грн., 3% річних в сумі 294,45грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 4578,86грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 16.09.2013р.

Суддя С.В. Тоцький