Рішення

від 10.09.2013 по справі 922/3270/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2013 р.Справа № 922/3270/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Френдій Н.А.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом приватного акціонерного товариства "Чернігівська взуттєва фабрика "Берегиня", 14000, м. Чернігів, вул. Родімцева, 16; код ЄДРПОУ 00308376; до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Тімекс", 61174, м. Харків, пр-т Перемоги, буд. 67, кв. 464, код ЄДРПОУ 37093326; про стягнення 89946, 96 грн. за участю представників:

позивача - Ісмаїлова Т.А., довіреність №924 від 09.09.2013р.;

відповідача - не з"явився.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Чернігівська взуттєва фабрика "Берегиня" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Тімекс" про стягнення боргу в сумі 81500,00грн., трьох процентів річних в сумі 1420,11грн., розміру суми подвійної облікової ставки НБУ 7026,85грн., а всього 89946,96грн.

Свої вимоги мотивує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов"язань за договором купівлі-продажу №3/35 від 01.01.2012р., а саме щодо своєчасної та в повному обсязі поставки товару, який був оплачений позивачем, в зв"язку з чим позивачем, окрім суми перерахованих грошових коштів, в частині не поставленого товару, нараховано відповідачу три проценти річних та пеню. В якості правового обгрунтування позову позивач посилається на приписи ст.ст. 530, 610, ч.4 ст. 614, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 193 ГК України.

Суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просить суд позов задовольнити, посилаючись на те, що відповідачем не був поставлений товар, вартість якого сплачена позивачем на виконання п.2.2. договору купівлі-продажу №3/35 від 01.01.2012р., в зв"язку з чим, позивачем, окрім суми на яку недопоставлений товар, нараховано відповідачу 3% річні за період з 13.12.2012р. по 09.06.2013р. у розмірі 1420,11грн., на підставі ст.625 ЦК України, та пеню за той самий період у розмірі 7026,85грн., посилаючись на загальні норми Цивільного кодексу України; датою з якої розпочато нарахування позивач обрав 7-денний термін з направлення свого листа №1253 від 05.12.2012р. відповідачу. Також 10.09.2013р. позивач звернувся до суду з клопотанням про повернення оригіналів доказів, наданих до матеріалів справи.

Відповідач в судове засідання свого повноважного представника не направив, докази, витребувані ухвалою суду про порушення провадження у справі, не надав. Разом з цим, до суду 16.08.2013р. повернулася ухвала про порушення провадження у справі та 02.09.2013р. повернулася ухвала про відкладення розгляду справи без доказів її вручення відповідачу, з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання", які направлялися на адресу вказану у позовній заяві, що співпадає з адресою відповідача, вказаною у довідці з Єдиного державного реєстру серії АА №316641, який надано позивачем разом з позовною заявою, - 61174, м. Харків, пр-т Перемоги, буд. 67, кв. 464.

Враховуючи вищевикладене та приписи п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р., суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення учасників судового процесу про час та місце розгляду справи.

За висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення, внаслідок чого справа розглядається відповідно до норм ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Тімекс" (продавець) та приватним акціонерним товариством "Чернігівська взуттєва фабрика "Берегиня" (покупець) 01.01.2012р. укладено договір купівлі-продажу №3/35, згідно умов якого продавець зобов"язався поставити і передати у власність у вказані в заявці покупця строки товар; номенклатура, ціна, умови оплати, строки поставки обговорюються у специфікації, яка є невід"ємною частиною договору.

Строк дії договору з 01.01.2012р. по 31.12.2012р. (розділ 6 договору).

Строк і умови оплати оговорюються на кожну окрему поставку, датою поставки вважається дата документа, що підтверджує отримання товару покупцем (п.2.1. договору).

За змістом п.2.2. договору до закінчення строку оплати покупець зобов"язаний повністю оплатити отриманий товар.

Позивач, на підставі рахунку-фактури №СФ-0000013 від 29.10.2012р. (а.с.12), виставленого відповідачем, сплатив останньому 100000,00грн. (платіжні доручення №1362 від 31.10.2012р. на суму 50000,00грн. та №740 від 14.11.2012р. на суму 50000,00грн., а.с.14,15), проте відповідач поставив товар лише на суму 18500,00грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000014 від 12.12.2012р. (а.с. 15) та не спростовано відповідачем.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Разом з цим, сторонами в договорі купівлі-продажу №3/35 від 01.01.2012р. не встановлено строку поставки товару після його попередньої оплати, у звязку з чим застосовуються приписи ст. 530 ЦК України, згідно яких кредитор вправі вимагати поставки товару у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором.

Як слідує з позовної заяви, вперше позивач звернувся до відповідача з вимогою про поставку оплаченого ним товару 27.06.2013р. (вих.№720 від 27.06.2013р., а.с. 18),у звязку з чим, враховуючи положення п.п. 4.1.3 - 4.1.5. п. 4.1. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №1149 від 12.12.2007р., якими встановлено, що строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - 4.1.1. Місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; п.п.4.1.2.; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+1; п.п. 4.1.3.; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+2; п.п. 4.1.4. Між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. (Пункт 4.1 глави 4 в редакції Наказу Міністерства транспорту та зв'язку N 1267 (1254-09 ) від 08.12.2009р.), термін виконнаня зобовязання відповідача по поставці товару є таким, що настав - 03.07.2013р.

Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

В зв"язку із тим, що товар не був поставлений позивачу, останній, скориставшись своїм правом вимагати від відповідача повернення грошових коштів, звернувся із даним позовом до суду.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, суд бере до уваги, що в п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи, що відповідач в судове засідання не з'явився, на день розгляду спору не надав суду доказів які б свідчили про протилежне, в тому числі про поставку товару чи повернення грошових коштів, сплачених йому позивачем в якості передплати за поставку товару, у розмірі 81500,00грн., суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 81500,00грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім суми, на яку недопоставлений товар, нараховано відповідачу 3% річні за період з 13.12.2012р. по 09.06.2013р. у розмірі 1420,11грн., на підставі ст.625 ЦК України, та пеню за той самий період у розмірі 7026,85грн., посилаючись на загальні норми Цивільного кодексу України; датою з якої розпочато нарахування позивач обрав 7-денний термін з направлення свого листа №1253 від 05.12.2012р. відповідачу.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Враховуючи, що відповідальність згідно ст. 625 ЦК України передбачена саме за невиконання грошового зобовязання, при цьому позивач після 03.07.2013р. не звертався до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, а подав позов безпосередньо до суду, тому у відповідача станом на момент звернення до суду не існувало порушення саме грошового зобовязання, а відтак підстави для нарахування та стягнення річних, в тому числі і у період, зазначений позивачем у позові (з 13.12.2012р. по 09.06.2013р.) відсутні, що має наслідком відмову в задоволенні позову про стягнення 3% річних.

Позовні вимоги про стягнення пені також задоволенню не підлягають з огляду на те, що згідно вимог ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі у вигляді неустойки (пені)) вчиняється в письмовій формі, а умовами договору №3/35 від 01.01.2012р. не було встановлено такого виду відповідальності як пеня, її розміру, - а відтак позов в частині стягнення з відповідача пені в сумі 7026,85грн. заявлений безпідставно і задоволенню не підлягає.

Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у даній справі, які складаються з 1720,50грн. судового збору, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Тімекс" (61174, м. Харків, пр-т Перемоги, буд. 67, кв. 464, код ЄДРПОУ 37093326) на користь приватного акціонерного товариства "Чернігівська взуттєва фабрика "Берегиня" (14000, м. Чернігів, вул. Родімцева, 16; код ЄДРПОУ 00308376) борг в сумі 81500,00грн. та 1630,00грн. витрат зі сплати судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити в задоволенні позову про стягнення трьох процентів річних в сумі 1420,11грн. та пені в сумі 7026,85грн.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 16.09.2013 р.

Суддя Френдій Н.А.