Постанова

від 30.08.2013 по справі 826/4167/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 серпня 2013 року № 826/4167/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСП-Трансбуд" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013 р. №0003011750, №0002992220 та №0003002220 ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „АСП-Трансбуд", (далі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби, (далі - відповідач), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013 р. №0003011750, №0002992220 та №0003002220.

У позовних вимогах позивач просив:

- визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС №0003011750 від 06 березня 2013 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС №0002992220 від 06 березня 2013 року в частині донарахування податку на додану вартість у сумі 157049,00 грн. за основним платежем та 19249,00 грн. за штрафними санкціями;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС №0003002220 від 06 березня 2013 року в частині донарахування податку на прибуток у сумі 267926,00 грн. за основним платежем та 47576,00 грн. за штрафними санкціями.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з Малим приватним підприємством „Футура" та Приватним підприємством „Ньютехнолоджі" за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р. порушень вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності. Позивач звертав увагу суду на те, що відповідач неправомірно самостійно, (без рішення суду) визнав недійсними договори між позивачем та зазначеними контрагентами, в силу чого, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Також позивач зазначав, що відповідачем неправомірно віднесено витрати на відрядження працівників позивача до складу додаткових благ, а в зв'язку з цим неправомірно донараховано податок на доходи фізичних осіб.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні.

У судовому засіданні 13.06.2013 року за згодою сторін судом було ухвалено продовжувати розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р., за результатами якої, відповідачем було складено Акт про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю „АСП-Трансбуд", код за ЄДРПОУ 24922419, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012 від 20.02.2013 р. №512/22-20/35393403 (надалі - Акт перевірки).

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки, позивачем порушено вимоги:

1) пп.7.4.1., пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 178553,00 грн., в т.ч. по періодам:

- жовтень 2010 року - на суму 48386,00 грн.;

- лютий 2011 року - на суму 79335,00 грн.;

- жовтень 2011 року - на суму 16666,00 грн.;

- листопад 2011 року - на суму 16666,00 грн.;

- березень 2012 року - на суму 17500,00 грн.

2) п.4.1. ст.4, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", п.138.1., п.138.2. ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 378491,00 грн., в т.ч. по періодам:

- 3 квартал 2010 року - 47916,00 грн.;

- 3-4 квартал 2010 року - 91667,00 грн.;

- 1 квартал 2011 року - 209199,00 грн.;

- 4 квартал 2011 року - 77625,00 грн.

3) абз. «а» п.п.164.2.17 п.164.2 ст.162; п.п. 164.2.18 (19) п. 164.2. та п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по податку на доходи фізичної оси в сумі 41652,77 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення: №0002992220 від 06.03.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 203358,00 грн., з яких 178553,00 грн. - за основним платежем, та 24805,00 грн. - за штрафними санкціями; №0003002220 від 06.03.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 453708,00 грн., з яких 378491,00 грн. - за основним платежем, та 75217 грн. - за штрафними санкціями; №0003011750 від 06.03.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 49850,79 грн., з яких 41652,77 грн. - за основним платежем, та 8198,02 грн. - за штрафними санкціями.

Судом встановлено, що позивачем визнаються наступні донарахування сум грошових зобов'язань за основними платежами та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами):

- податкове повідомлення рішення №0002992220 від 06.03.2013 року, донарахування податку на додану вартість на загальну суму 26880,00 грн., з яких 21504,00 грн. - за основним платежем, та 5376,00 грн. - за штрафними санкціями;

- податкове повідомлення рішення №0003002220 від 06.03.2013 року, донарахування податку на прибуток на загальну суму 138206,00 грн., з яких 110565,00 грн. - за основним платежем, та 27641,00 грн. - за штрафними санкціями.

З матеріалів справи судом встановлено, що оскаржувані грошові зобов'язання за податковими повідомленнями-рішеннями від 06.03.2013 р. №0002992220 та №0003002220 виникли за наслідками господарських правовідносин позивача з МПП „Футура" та ПП „Ньютехнолоджі".

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю „АСП-Трансбуд", зареєстровано Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 12.09.2007 р., взято на податковий облік у ДПІ у Шевченківському районі м. Києва 14.09.2007 р., зареєстровано як платник податку на додану вартість 07.05.2010 р.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю „АСП-Трансбуд", як покупцем, та ПП „Ньютехнолоджи", як продавцем, був укладений Договір купівлі-продажу №49 від 03.03.2011 року (надалі - Договір №49), згідно умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар відповідно до накладної, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість. Предметом договору є асфальтова суміш, щебінь.

З матеріалів справи вбачається, що ПП „Ньютехнолоджи" на виконання умов Договору №49 були виставлені рахунки на оплату на загальну суму 637301,00 грн., в т.ч. ПДВ 106216,84 грн. (№ 0000463 від 04.10.2010р. на суму 53764,00 грн.; № 0000464 від 05.10.2010р. на суму 107527 грн.; № 0000194 від 17.02.2011 p. на суму 476010,00 грн.).

На виконання умов Договору № 49 ПП „Ньютехнолоджи" поставило позивачу товар на загальну суму 637301,00 грн., в т.ч. ПДВ 106216,84 грн., що підтверджується видатковими накладними №0000455 від 04.10.2010 р. на суму 53764,00 грн., № 0000456 від 05.10.2010р. на суму 107527,00 грн., № 0000178 від 22.02.2011 p. на суму 476010,00 грн., що містять всі обов'язкові реквізити.

Судом встановлено, що ПП "Ньютехнолоджи" були оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 637301,00 грн., в т.ч. ПДВ 106216,84 грн. (№ 481 від 04.10.2010р. на суму 53764,00 грн., в т.ч. ПДВ 8960,67 грн.; № 482 від 05.10.2010р. на суму 107527,00 грн., в т.ч. ПДВ 17921,17 грн.; № 235 від 21.02.2011 p. на суму 476010,00 грн., в т.ч. ПДВ 79335,00 грн.).

Зазначені податкові накладні оформлені у відповідності до вимог п.п. 7.2.1 п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та ст.201 Податкового кодексу України та містять всі реквізити, передбачені зазначеними нормами для первинних документів.

Факт оплати позивачем поставленого ПП "Ньютехнолоджи" товару за Договором №49 підтверджується наступними платіжними дорученнями з відміткою банку про проведення операції: №10 від 04.10.2010р. на суму 53764,00 грн., в т.ч. ПДВ 8960,67 грн.; №13 від 05.10.2010р. на суму 107527,00 грн., в т.ч. ПДВ 17921,17 грн.; №44 від 21.02.2011 p. на суму 476010,00 грн., в т.ч. ПДВ 79335,00 грн.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю „АСП-Трансбуд", як замовником та МПП „Футура", як виконавцем, був укладений Договір № 230901 від 23.09.2011 року (надалі - Договір № 230901), згідно умов якого виконавець зобов'язується за плату надати послуги з використанням механізмів (автомобілі-самосвали), що належать виконавцю, виконати доставку та вивіз механізмів, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані виконавцем послуги.

З матеріалів справи вбачається, що МПП „Футура" на виконання умов Договору №230901 були надані відповідні послуги на загальну суму 337500,00 грн., в т.ч. ПДВ 67500,00 грн., що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт за вересень -листопад 2011 року (№ 230910 за вересень 2011 року на суму 105000,00 грн.; № 13/10 за жовтень 2011 року від 13.10.2011 р. на суму 50000,00 грн.; № 18/10 за жовтень 2011 року на суму 50000,00 грн.; №17/11 за листопад 2011 року від 17.10.2011 р. на суму 100000,00 грн.; № 28/11 за листопад 2011 року від 28.11.2011 р. на суму 100000,00 грн.).

Судом встановлено, що МПП „Футура" були оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 337500,00 грн., в т.ч. ПДВ 67500,00 грн. (№ 236 від 17.10.2011р. на суму 50000,00 грн., в т.ч. ПДВ 8333,33 грн.; № 237 від 19.10.2011р. на суму 50000 грн., в т.ч. ПДВ 8333,33 грн.; № 102 від 23.09.2011 p. на суму 105000,00 грн., в т.ч. ПДВ 17500,00 грн.).

Зазначені податкові накладні оформлені у відповідності до вимог ст.201 Податкового кодексу України та містять всі реквізити, передбачені зазначеною нормою закону для первинних документів.

Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагенти позивача, - ПП „Ньютехнолоджи" та МПП „Футура" були належним чином зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість, відтак мали належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Згідно з дослідженими судом, наданими позивачем деклараціями з ПДВ в розрізі контрагентів за жовтень 2010 року, лютий 2011 року, жовтень 2011 року, листопад 2011 року, березень 2012 року, всі господарсько-фінансові стосунки позивача з ПП „Ньютехнолоджі", МПП „Футура" та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданих деклараціях, порядку їх оформлення представник відповідача не заявив.

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Суд критично відноситься до посилань відповідача на Акт ДПІ у м. Керч АР Крим про неможливість проведення зустрічної звірки ПП „Ньютехнолоджи" (код за ЄДРПОУ 36951648) з питання достовірності визначення показників податкової звітності за жовтень, листопад, грудень 2010 року від 18.10.2012 р. № 189/22-02/36951648, Акт ДПІ у м. Керч АР Крим про неможливість проведення зустрічної звірки ПП „Ньютехнолоджи" (код за ЄДРПОУ 36951648) з питання достовірності визначення показників податкової звітності за лютий 2011 року від 19.05.2011 р. № 393/23-4/36951648, Акт Ленінської МДПІ у м. Луганську про неможливість проведення зустрічної перевірки суб'єкта господарювання МПП „Футура" (код за ЄДРПОУ 13382764) щодо підтвердження по господарських відносин із платниками податків за вересень-листопад 2011 року від 27.08.2012 р. №822/15-300/13382764, як на докази недійсності чи нікчемності правочинів між позивачем та ПП „Ньютехнолоджи" та МПП „Футура", оскільки відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання Договору №49 та Договору №230901 недійсними.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договорів з метою використання отриманого за вказаними договорами у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача - ПП „Ньютехнолоджи" та МПП „Футура", не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Суд критично сприймає доводи представника відповідача про нікчемність Договору №49 та Договору №230901, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та ПП „Ньютехнолоджи", МПП „Футура", а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в редакції чинній на час існування спірних правовідносин, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Відповідно до п. 9.6 ст. 9 цього ж Закону свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Вимогами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до п. 201.8., 201,9 та п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 та п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом встановлено, що товари (щебінь, асфальтова суміш, пісок), отримані за Договором №49 та послуги автомобільного транспорту отримані за договором №230901 були придбані з метою використання у власній господарській діяльності, що підтверджується, наявними в матеріалах справи, договорами між позивачем та Харківською міською радою на реконструкцію доріг в місті Харкові (позивач зобов'язувався виконати ремонт доріг). Факт виконання умов договорів на реконструкцію доріг в місті Харкові підтверджується дослідженими судом актами прийому-передачі виконаних робіт (КБ-2В), довідками про вартість виконаних робіт та платіжними дорученнями про оплату виконаних робіт.

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств, та податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаними контрагентами за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість, податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Із зазначеного вище вбачається, що відповідач помилково вважав, що первинні документи були складені ПП „Ньютехнолоджи" та МПП „Футура" з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Відносно обґрунтованості та законності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення №0003011750 від 06 березня 2013 року судом встановлено наступне.

В Акті перевірки відповідачем встановлено, що за період, що перевірявся ТОВ „АСП-Трансбуд" регулярно сплачувало рахунки за авіа квитки, залізничні квитки та проживання у готелі «Старт» загальна сума яких склала 251739,83 грн., а тому, згідно чинного законодавства позивач має статус податкового агента, яким було оплачено додаткове благо у вигляді сплати за проживання та квитки (57019,27 грн. та 194720,56 грн. відповідно) та не нараховано та не утримано податок на доходи фізичних осіб (8552,89 грн. та 29208,08 грн.), чим порушено вимоги абз. «а» п.п.164.2.17. п. 164.2 ст. 162; п.п. 164.2.18 (19) п. 164.2. та п.п. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168 ПК України, де зазначено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподаткований дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку визначену в статті 167 Кодексу.

Суд не погоджується із зазначеними твердженнями відповідача виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем, як замовником, та Готелем „Старт" укладено Договір проживання №03/11 від 08.06.2011 р., відповідно до умов якого виконавець передає замовнику приміщення на 9 поверсі правого крила приміщення готелю «Старт», у необхідній кількості ліжко-місць для проживання працівників замовника на протязі дії даного договору, а замовник зобов'язується використовувати дані приміщення за призначенням та своєчасно сплачувати послуги виконавця на протязі строку дії даного договору.

З матеріалів справи судом встановлено, що в Готелі «Старт» (м. Харків) проживали працівники ТОВ „АСП-Трансбуд", які були задіяні на виконанні робіт згідно договору на капітальний ремонт та реконструкцію доріг в м. Харкові, що підтверджується розрахунком вартості проживання за період з 01.08.2011 р. по 31.08.2011 р., наказом ТОВ „АСП-Трансбуд" про відрядження №15-к від 01.08.2011 р., наказом ТОВ „АСП-Трансбуд" про відрядження №14-к від 01.07.2011 р., наказом ТОВ „АСП-Трансбуд" про відрядження №13-к від 01.07.2011 р., наказом ТОВ „АСП-Трансбуд" про відрядження №11/1-к від 03.06.2011 р., наказом ТОВ „АСП-Трансбуд" про відрядження №12-к від 16.06.2011 р., наказом ТОВ „АСП-Трансбуд" про відрядження №16-к від 01.09.2011 р., наказом ТОВ „АСП-Трансбуд" про відрядження №17-к від 07.09.2011 р., списками робітників ТОВ „АСП-Трансбуд" направлених у відрядження в Харків.

Також судом було встановлено, що між позивачем, як замовником, та ПАТ „Кий Авіа Крим", як виконавцем, було укладено Договір про співпрацю №59/07-11 від 23.02.2011 р., предметом якого було забезпечення виконавцем бронювання місць та продаж авіаквитків, залізничних квитків, вантажних та чартерних авіаперевезень за замовленням замовника, продаж послуг в залі VIP ВАТ МА «Сімферополь» бронювання готелів та транспортних послуг, оформлення страхових полісів.

Між позивачем, як замовником, та ТОВ „Група „Сьомий океан", як виконавцем, був укладений Договір про надання послуг із забезпечення авіаперевезень №4/11 від 18.05.2011 р., відповідно до умов якого виконавець зобов'язується за замовленням замовника протягом 2011 р. надавати послуги по забезпеченню та обслуговуванню авіаперевезень на внутрішніх та міжнародних рейсах авіакомпаній, а замовник зобов'язується оплачувати такі послуги.

Відповідно до ст. 121 Кодексу законів про працю України, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.

Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Відповідно до п.п. 164.2.17 ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включається дохід, отриманий ним як додаткове благо у вигляді: а) вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання або компенсація зумовлені виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачені нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах; б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств.

Підпунктом 14.1.47 ст.14 ПК України визначено, що додаткові блага - це кошти, матеріальні або нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є: заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму; винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку, крім випадків, прямо передбачених нормами ПК України.

Згідно з п.п. 14.1.48 ст. 14 ПК України, заробітна плата - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму.

Не є додатковим благом виплати, що здійснюються податковим агентом на користь платника податків, перелічені у ст. 165 ПК України, а саме: до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт.

Також в даному випадку слід враховувати норми ст. 140 ПК України, згідно з якою, при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: 140.1.7. витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця і відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень.

Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків, у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі партерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання.

Оплата рахунків за авіа квитки, залізничні квитки та проживання у готелі також є компенсацією витрат на відрядження та ці затрати не можуть відноситись до додаткового блага, а відповідно у позивача відсутні підстави для нарахування по даних витратах податку на доходи фізичних осіб.

Крім того, в Акті перевірки також зазначено, що згідно банківської виписки від 24.11.2011 р. ТОВ „АСП-Трансбуд" перерахувало грошові кошти у розмірі 24000,00 грн. СПД ФО ОСОБА_3 відповідно до рах. від 22.11.11 р. № СВ-0000682 «за картину, согл.сч. 2 от 22.11.11г.», проте оскільки на рах. 10 «основні засоби» ТОВ „АСП-Трансбуд" «картина» відсутня, а відповідно до п.п. 164.2.18 (19) п. 164.2. ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 цього Кодексу грошові кошти у розмірі 24000,00 грн. підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб у розмірі 3891,80 грн..

Суд не погоджується з такими твердженнями відповідача виходячи з наступного.

Відповідно до накладної № 29 від 23.11.2011 року Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 передано ТОВ „АСП-Трансбуд" картину, а саме «Шевцов В. „Мадонна с благославляющим младенцем", холст, масло 120X100; 2005г.» вартістю 24000,00 грн.

Відповідно до назви в даній накладній дана картина була віднесена на рах. 10 «основні засоби» та складено акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 31.12.2011 року, що в свою чергу повністю спростовує доводи відповідача, викладені в Акті перевірки.

Крім того, суд звертає увагу, що ФОП ОСОБА_3 на час існування спірних правовідносин була суб'єктом підприємницької діяльності, самостійно визначала об'єкт оподаткування та сплачувала податки, що підтверджується свідоцтвом про сплату єдиного податку від 01.01.2011 р., квитанцією про сплату ФОП ОСОБА_3 єдиного податку .

ТОВ „АСП-Трансбуд" як особа, яка є джерелом виплати доходу (виручки) на користь суб'єкта підприємницької діяльності, не має правових підстав визначати об'єкт оподаткування - оподатковуваний дохід під час здійснення виплати такого доходу (виручки), оскільки це призведе до подвійного оподаткування такого доходу.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для донарахування ТОВ „АСП-Трансбуд" податку на доходи фізичних осіб у сумі 41652,77 грн. та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) в сумі 8192,02 грн.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що спричинило: завищення податкового кредиту на загальну суму 157049,00 грн.; заниження податку на прибуток на загальну суму 267926,00 грн.; заниження податкового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 41652,77 грн.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013 р.: № 0003011750; від 06 березня 2013 року №0002992220 в частині донарахування податку на додану вартість у сумі 157049,00 грн. за основним платежем та 19249,00 грн. за штрафними санкціями; від 06.03.2013 року №0003002220 в частині донарахування податку на прибуток у сумі 267926,00 грн. за основним платежем та 47576,00 грн. за штрафними санкціями.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з положеннями частини першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, ч.3 ст.94, ст. 158-163, ст. ст. 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „АСП-Трансбуд" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби №0003011750 від 06 березня 2013 року.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби №0002992220 від 06 березня 2013 року в частині донарахування податку на додану вартість у сумі 157049,00 грн. за основним платежем та 19249,00 грн. за штрафними санкціями.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби №0003002220 від 06 березня 2013 року в частині донарахування податку на прибуток у сумі 267926,00 грн. за основним платежем та 47576,00 грн. за штрафними санкціями.

5. Судові витрати в сумі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні) присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АСП-Трансбуд" (код ЄДРПОУ 35393403) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Ю.Т. Шрамко