Ухвала

від 16.09.2013 по справі 905/6537/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46 У  Х  В  А  Л  А про повернення позовної заяви без розгляду                16.09.2013р.                                                                                                № 905/6537/13                                                                                                                                                       Суддя господарського суду Донецької області Фурсова С.М., розглянувши матеріали позовної заяви приватного підприємства «Компанія «Надежда» (36008, місто Полтава, вулиця Автобазовська, будинок № 1; код ЄДРПОУ – 22519085) до відкритого акціонерного товариства національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (02081, місто Київ, вулиця Здолбуновська, будинок № 7-Д; код ЄДРПОУ – 00034186) колективного фермерського господарства «Оберіг» (84525, Донецька область, Артемівський район, селище Верхнекам'янське, вулиця Землянова, будинок № 120-А; код ЄДРПОУ – 24312402) про стягнення 83 455,39 гривень, -      В С Т А Н О В И В : Приватне підприємство «Компанія «Надежда» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з відкритого акціонерного товариства національної акціонерної страхової компанії «Оранта» вартість ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля у розмірі 24   990,00 гривень, вартість проведення автотоварознавчої експертизи у розмірі 1   380,00 гривень; стягнути з колективного фермерського господарства «Оберіг» вартість ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля у розмірі 56 575,39 гривень, франшизу у розмірі 510,00 гривень. Дослідивши матеріали позовної заяви і додані до неї документи, господарським  судом встановлено, що матеріали позовної заяви подані з недодержанням вимог статті 56 та пункту 2 частини першої статті 57 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) в зв'язку з чим позовна заява підлягає поверненню без розгляду з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 56 ГПК України (зі змінами, внесеними згідно із законами України від 13.05.1997 № 251/97-ВР, від 19.05.2011 № 3382-VI) позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення. Пунктом 2 частини першої статті 57 ГПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Згідно пункту 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, документ, що підтверджує надання послуг поштового зв'язку є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо). Так, в силу статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.    Отже, належним доказом відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів може вважатися надані в оригіналі документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) та опис вкладення із зазначенням переліку відправлених документів, що свідчить про надіслання позовних матеріалів на юридичну адресу відповідача. Такі приписи згаданих норм мають на меті забезпечення, як конституційних засад змагальності сторін та рівності усіх учасників процесу перед законом і судом (пункти 2, 4 частини третьої статті 129 Конституції України), так і аналогічних приписів статей 4-2,         4-3 ГПК України. На стадії прийняття позовної заяви до розгляду та порушення провадження у справі, господарський суд має бути впевнений у тому, що зазначені засади не були порушені заявником позову.   Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Крім того, пунктом 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України        від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи – підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»). Положеннями частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» передбачено, що відомості про юридичну особу або фізичну особу – підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. В силу положень статті 18 зазначеного Закону внесені до Єдиного державного реєстру відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Як вбачається з даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження колективного фермерського господарства «Оберіг» (відповідача-2) є – 84525, Донецька область, Артемівський район, селище Верхнекам'янське, вулиця Землянова, будинок № 120-А. В свою чергу до позовної заяви б/н від 22 травня 2013 року в якості доказів направлення копії останньої та доданих до неї документів надано опис вкладення в цінний лист від 10 вересня 2013 року, який свідчить про поштове відправлення кореспонденції колективнму фермерському господарству «Оберіг» за іншою адресою: 84525, Донецька область, Артемівський район, селище Верхнекам'янське, вулиця Землянінова, будинок № 121-А. Наявний фіскальний чек № 3574 від 10 вересня 2013 року, з якого вбачається здійснення заявником позову операції з поштового пересилання кореспонденції свідчить лише про направлення певної кореспонденції відповідачу-2, однак якої саме та яких      додатків – не зрозуміло. Все це унеможливлює пересвідчитись, що відповідачу-2 було направлено позовну заяву і додані до неї документи, та що відповідач-2 належним чином повідомлений відповідно до вимог чинного закону, та що не порушено його прав на належний судовий захист. За приписами пункту 6 частини першої статті 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не надано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.   Отримання відповідачем позовної заяви з доданими до неї документами є обов'язковою передумовою розгляду справи судом. Інших доказів, що підтверджують отримання відповідачем-2 копії позовної заяви і доданих до неї документів матеріали позовної заяви не містять. За таких обставин, господарський суд вважає, що опис вкладення, наданий заявником позову, не є належним доказом виконання вимог статей 56, 57 ГПК України щодо відправлення на адресу відповідача-2 копії позовної заяви та доданих до неї документів. Господарський суд зазначає, що національним законодавством України (стаття 56 ГПК України) передбачено забезпечення права відповідача на інформацію про подану позовну заяву та ознайомлення з її змістом і доданими документами, а також передбачено механізм реалізації такого права – шляхом встановлення обов'язку позивача надіслати сторонам копії позовної заяви та всіх без виключення доданих до неї документів до порушення провадження у справі. Зазначені обставини є суттєвими, оскільки нормами статті 59 ГПК України передбачено право відповідача після одержання ухвали про порушення провадження у справі, надати суду відзив на позовну заяву, тоді як у даному випадку відповідач позбавляється можливості підготувати обґрунтовані заперечення на позовну заяву, з урахуванням усіх обставин, на які посилається заявник позову.   При цьому, пункт 4 частини першої статті 65 ГПК України надає можливість судді витребувати від сторін лише ті документи, які можуть бути необхідні саме для вирішення спору. За приписами абзацу першого цієї статті вказані у ній дії судді мають на меті виключно забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору. Документи, що підтверджують відправлення відповідачу копії позовної заяви з усіма додатками безпосередньо не пов'язані з вирішенням спору. Як зазначено у статті 38 ГПК України, господарський суд обмежений у праві самостійного витребування доказів. Тому суд, у разі порушення позивачем статті 57 ГПК України, не має права скористуватися приписами статей 38, 65 ГПК України, а навпаки є зобов'язаним виконати вимоги статті 63 зазначеного Кодексу.      Крім того, відповідно до    статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод    1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», - право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі. Отже, право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції, включає в себе обов'язок позивача належним чином інформувати відповідача про подання позову до суду шляхом направлення на його адресу копії позовної заяви з додатками. При цьому, таке інформування повинно бути здійснене позивачем до порушення судом провадження у справі. Тому порушення провадження у справі до виконання позивачем вказаного обов'язку, не буде відповідати статті 6 Конвенції. Також господарський суд зазначає, що згідно правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 04.12.2012 у справі          № 5/5005/7237/2012, виконання позивачем вимог процесуального законодавства, які він зобов'язаний вчиняти до подання позову, не може здійснюватися після порушення провадження у справі. Статтею 4-3 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.          Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. При цьому статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Тобто, право на судовий захист, передбачений Конституцією України, не позбавляє заявника позову необхідності дотримуватись вимог Господарського процесуального кодексу України щодо встановленого порядку подання позовної заяви. Зважаючи на те, що заявником позову не надано належних доказів відправлення на адресу відповідача-2 копії позовної заяви б/н від 22 травня 2013 року та доданих до неї документів, а також враховуючи, що наведенні норми чинного законодавства, у тому числі розділи VIII, IX ГПК України та всі без виключення вказані в них вимоги до позовної заяви є обов'язковими, оскільки їх обов'язковість встановлена законодавцем у процесуальному законі і не може залежати від бажання особи, що звертається із позовом до суду, і положення вказаних норм ГПК України не передбачають обов'язку суду порушити провадження у справі, а потім витребувати належні докази направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу, господарський суд вважає за необхідне повернути позовну заяву без розгляду на підставі пункту 6 частини першої статті 63 ГПК України. При чому, відповідно до законодавчої техніки, використаної при конструюванні статті 63 ГПК України, повернення позовної заяви без розгляду у вказаному випадку є не правом, а обов'язком суду. За таких обставин, позовна заява подана без додержання вимоги статті 56, пункту 2 частини першої статті 57 ГПК України та відповідно до приписів пункту 6 частини першої статті 63 ГПК України підлягає поверненню без розгляду.    Згідно приписів пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги. Пунктом 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від                    21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір. Сплачений згідно платіжного доручення № 376 від 22 травня 2013 року судовий збір у розмірі 1 720,50 гривень підлягає поверненню відповідно до приписів пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір». На підставі викладеного, пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», керуючись пунктом 6 частини першої статті 63, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –            У Х В А Л И В : Позовну заяву та додані до неї документи повернути без розгляду. Повернути приватному підприємству «Компанія «Надежда» (36008, місто Полтава, вулиця Автобазовська, будинок № 1; код ЄДРПОУ – 22519085) з Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 1 720,50 гривень, сплаченого згідно платіжного доручення № 376 від 22 травня 2013 року. Додаток на адресу приватного підприємства «Компанія «Надежда» позовна заява з доданими до неї документами всього на 54-х аркушах, у тому числі оригінал платіжного доручення № 376 від                               22 травня 2013 року на суму 1 720,50 гривень; конверт.                               Суддя                                                                                                   С.М. Фурсова