Рішення

від 12.09.2013 по справі 914/2622/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2013 р. Справа № 914/2622/13

за позовом: Приватного підприємства „МІГОМ", м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „СТОМІЛА", м. Львів

про стягнення 41 966,22 грн.

Суддя Чорній Л.З.

Представники:

Від позивача: Галкін О.М.- директор

Від відповідача: не з'явився

Судом роз'яснено зміст ст.ст.20,22 ГПК України, а саме, процесуальні права та обов'язки, зокрема, право заявляти відводи. Відводу не заявлено.

Позов заявлено Приватним підприємством „МІГОМ", м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю „СТОМІЛА", м. Львів про стягнення 40 386,40 грн.

Ухвалою суду від 05.07.2013 року порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду в засіданні на 31.07.2013 року.

31. 07.13 р. через канцелярію господарського суду позивачем подано клопотання про збільшення позовних вимог відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 39 226,79 грн., 3% річних в сумі 2 347,16 грн. та 392,27 грн. інфляційних втрат.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог підтримав в повному обсязі.

Відповідач явки повноважного представника в судові засідання не забезпечив, вимог ухвал суду не виконав, проти позовних вимог у встановленому порядку не заперечив, причин неявки не повідомив.

Ухвали суду надсилались відповідачу на юридичну адресу товариства згідно відомостей Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців наявна в матеріалах справи), однак поштовим відділенням повернуто до суду поштовий конверт з написом „по закінченню терміну зберігання".

В разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце наступного судового засідання. (Постанова пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р.).

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, оцінивши докази, які мають значення для справи , суд встановив наступне.

В обгрунтування позовних вимог позивач зсилається на те, що між сторонами укладено договір на поставку товару.

На виконання умов вказаного договору згідно накладних № 173 від 22.07.10р., №218 від 17.08.10 р. та №226 від 28.08.10 р. позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 69 939,55 грн.

Однак відповідач свій обов'язок щодо оплати товару виконав частково, здійснивши оплату в розмірі 30 712,76 грн. Вказане підтверджується платіжним дорученням №79 від 22.07.10 р. на суму 4 712,76 грн., платіжним дорученням №107 від 18.08.10 р. на суму 14 800,00 грн., платіжним дорученням №107 від 19.08.10 р. на суму 5 200,00 грн., платіжним дорученням №107 від 31.08.10 р. на суму 6 000,00 грн.

Таким чином, на момент подання позовної заяви до суду заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 39 226,79 грн.

З метою врегулювання спору в добровільному порядку позивачем 10.06.13 р. направлено відповідачу лист-вимогу про сплату заборгованості в сумі 39 226,79 грн., яку останнім залишено без відповіді та без задоволення.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, будь-яких письмових пояснень по суті позову суду не надав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.1. ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Статтею 208 ЦК України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Частиною 1 статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. При цьому слід мати на увазі, що документ, який не містить вказівок на всі істоні умови договору, не є пропозицією про укладення договору (проектом договору).

Згідно ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

У відповідності до ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 1 ст. 641 ЦК України встановлено, що офертою є пропозиція укласти договір, яка містить істотні умови договору і виражає намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідно до абз. 5,6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" від 07.04.2008 №01-8/211, відповідно до частини першої статті 4 ГК України не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, при цьому відповідно до частини першої статті 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Тому спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання.

Таким чином, враховуючи положення ч. 3 ст. 180 ГК України та ч. 1 ст. 641 ЦК України, офертою укласти господарський договір є тільки така пропозиція, яка містить в собі умови відносно предмету, ціни та строку дії договору.

Як вбачається з матеріалів справи сторонами погоджено всі істотні умови договору. Позивачем свої зобов'язання щодо поставки товару виконано в повному обсязі. Вказане підтверджується копіями накладних №173 від 22.07.10р., №218 від 17.08.10 р. та №226 від 28.08.10 р., якими визначено предмет та ціну договору (істотні умови договору). Факт отримання товару підтверджується частковою оплатою відповідачем за поставлений товар на підставі виданої відповідачем довіреності №33 від 17.08.10 р. на отримання товару.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, письмових заперечень по суті позову суду не надав.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положенням ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи вищенаведене позивачем правомірно нараховано відповідачу за період з 22.06.11 р. по 18.06.13 р. 2 347,16 грн. 3% річних та 392,27 грн. інфляційних втрат.

Враховуючи вищенаведене, матеріалами справи підтверджено та у встановленому законом порядку не спростовано відповідачем заборгованість перед позивачем на загальну суму 41 966,22 грн. з яких 39 226,79 грн. складає основна сума боргу, 2 347,16 грн. 3% річних та 392,27 грн. інфляційних втрати.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними, обгрунтованими поданими суду доказами, не спростовані відповідачем і є такими, що підлягають до задоволення.

У відповідності до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по справі слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 610, 612, Цивільного кодексу України, , ст. ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 82-85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Стоміла" (79025, м. Львів, вул. Городоцька,222; код ЄДРПОУ 23270251) на користь Приватного підприємства „МІГОМ" (79000, м. Львів, вул. Стефвника, 7/6; код ЄДРПОУ 22335633) 39 226,79 грн. боргу, 2 347,16 грн. 3% річних, 392,27 грн. інфляційних втрат та 1 720,50 грн. судового збору.

Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 16.09.2013р.

Суддя Чорній Л.З.