Рішення

від 11.09.2013 по справі 905/5470/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.09.2013 Справа № 905/5470/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268)

до товариства з обмеженою відповідальністю «ФОТА» (83085, місто Донецьк, вулиця Вузлова, будинок № 12; код ЄДРПОУ - 34557551)

про стягнення 20 011,19 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: Позняр С.В. (довіреність № 352-13 «Д» від 22.01.2013)

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ФОТА» суму боргу за спожиту активну електроенергію за період квітень-травень 2013 року у розмірі 11 588,63 гривень, пеню у розмірі 153,87 гривень, нараховану в період з 27.04.2013 по 01.06.2013 за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електроенергії за період квітень-травень 2013 року, три відсотки річних у розмірі 30,78 гривень, нарахованих в період з 27.04.2013 по 01.06.2013 за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електроенергії за період квітень-травень 2013 року, суму боргу за перевищення договірних величин споживання електричної енергії за квітень 2013 року у розмірі 8 237,91 гривень, а всього 20 011,19 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії № 438 від 08 квітня 2008 року, додатку № 5 «Порядок розрахунку» до договору про постачання електричної № 438 від 08 квітня 2008 року, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 509, 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статтями 67, 193, 231-232, 275 Господарського кодексу України, статтями 26, 27 Законом України «Про електроенергетику».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 01 серпня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 13 серпня 2013 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 13 серпня 2013 року розгляд справи відкладено на 11 вересня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, ненадходженням в повному обсязі витребуваних ухвалою суду від 01 серпня 2013 року документів.

Представник позивача Позняр С.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та просила їх задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в позовній заяві, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2007 року № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14 серпня 2007 року № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Згідно приписів абзацу третього пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідно інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи.

Ухвали суду надсилались за адресою відповідача, що зазначена в позовній заяві, про що свідчить відмітка на звороті ухвал суду (а.с. 1, 36).

Наявні в матеріалах справи поштові відправлення повернуто у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в пункту 3.9.1 постанови Пленуму «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18, таке повідомлення вважається належним.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд розглядає справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про електроенергетику» та пункту 1.3 Правил користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ) споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. ПКЕЕ регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія ПКЕЕ поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

08 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго» (далі - позивач або постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «ФОТА» (далі - відповідач або споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 438 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 128 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід'ємними частинами (а.с. 10-15).

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що під час виконання умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України, зокрема Правилами користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ).

26 квітня 2011 року у відповідності до положень Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року № 514-VI здійснено реорганізацію організаційно-правової форми відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «Донецькобленерго».

30 березня 2012 року державним реєстратором Виконавчого комітету Горлівської міської ради Донецької області був зареєстрований у новій редакції статут публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», у відповідності до якого відбулась зміна найменування юридичної особи - публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго».

Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2008 . Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (пункт 9.5 Договору).

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази надіслання на адреси сторін заяв про припинення дії Договору, та представником позивача підтверджується, що вказані заяви не надсилались, господарський суд приходить до висновку, що строк дії Договору було пролонговано на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені, та у заявлений до стягнення період Договір був чинним.

Сторонами додатково до Договору укладено додатки № 5 «Порядок розрахунків» та № 8 «Договірні величини споживання електричної енергії на 2013 рік» (а.с. 16-19).

Договір разом з додатками до нього, підписано обома сторонами без розбіжностей та скріплено їх печатками, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

За умовами Договору відповідач (споживач) зобов'язався, зокрема: виконувати умови цього Договору; оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № 3 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», та № 5 «Порядок розрахунків» до цього Договору; здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно з додатком № 6 «Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії» до цього Договору (пункти 2.3.1, 2.3.4, 2.3.5 Договору).

В свою чергу позивач (постачальник) зобов'язався, зокрема: виконувати умови цього Договору; постачати споживачу електроенергію, як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього Договору (пункти 2.2.1, 2.2.2 Договору).

Пунктом 3.1.1 Договору передбачено, що постачальник має право отримувати від споживача своєчасну плату за поставлену електричну енергію за роздрібними тарифами, розрахованими згідно з Умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та інші платежі, обумовлені цим Договором.

Матеріали справи свідчать, що позивач належним чином виконував свої зобов'язання з постачання відповідачу електричної енергії та поставив відповідачу за період квітень-травень 2013 року активної електроенергії в обсязі 13 579 кВт/год на загальну суму 16 200,85 гривень, що підтверджується підписаними уповноваженими особами і скріплених їх печатками актами прийняття-передавання, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 21, 23).

Отже, факт надання послуг з електропостачання позивачем відповідачу підтверджується двосторонніми актами прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) підписаними у спірний період.

Розрахунковий період встановлено споживачу з 15 числа місяця до такого ж числа наступного місяця. Остаточний розрахунок споживача за електричну енергію здійснюється протягом 5 банківських днів з дня його отримання, якщо споживач здійснює оплату самостійно, та 10 банківських днів, якщо споживач здійснює оплату через свою головну структуру (пункти 1, 7 додатку № 5 «Порядок розрахунків» до Договору).

Також позивач виставляв відповідачу відповідні рахунки на сплату спожитої у спірний період електроенергії, які отримані уповноваженими особами відповідача, про що свідчать відповідні відмітки на цих рахунках (а.с. 20, 22).

Відповідно до пункту 6.11 ПКЕЕ, остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. У таких рахунках обов'язково зазначається кінцева дата їх оплати згідно з договором про постачання електричної енергії.

Наведене свідчить, що позивач належним чином виконав договірні зобов'язання щодо оформлення та виставлення відповідачу рахунків відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначених на підставі показів розрахункових засобів обліку у спірний період. Отримання відповідачем рахунків підтверджується відповідною відміткою.

Водночас відповідачем не надано доказів на спростування факту споживання ним зазначеної кількості електричної енергії та/або доказів своєчасної опалити поставленої у спірний період електроенергії.

Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до частини першої статі 275 ГК України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частинами 6, 7 статті 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Таким чином, позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу електроенергію, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаними актами прийняття-передавання, виставив відповідачу відповідні рахунки, а відповідач порушив умови Договору та не здійснив своєчасну та повну оплату вартості отриманої електричної енергії, що й зумовило позивача звернутися до суду з цим позовом.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманої електроенергії, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача суму заборгованості за спожиту активну електроенергію за період квітень-травень 2013 року у розмірі 11 588,63 гривень.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості у розмірі 11 588,63 гривень, а тому грошове зобов'язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам Договору перед позивачем залишилося невиконаним.

Враховуюче те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за поставлену електричну енергію обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та не спростовані відповідачем, то вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних, господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3 % річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

На підставі вищезазначених норм права, позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі 30,78 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок відсотків річних, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, господарський суд зазначає наступне.

Пунктом 4.2.1 Договору передбачено, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.4-2.3.5 цього Договору, з порушенням термінів, визначених Додатком № 5 «Порядок розрахунків» до цього Договору, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

Частиною першою статті 231 ГК України передбачено, що Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. За змістом частини другої вказаної статті у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Правовий аналіз наведеної норми свідчить, що за умови чіткого визначення у законі уніфікованого розміру штрафних санкцій для правовідносин, пов'язаних з виконанням державного контракту, та відсутності встановлення сторонами іншого розміру штрафних санкцій, підлягають до застосування санкції у розмірах, встановлених законом.

Разом з цим, для застосування вказаної норми суттєвим є встановлення лише факту того, що в спірних правовідносинах хоча б одна із сторін є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Отже, стягненню в примусовому порядку підлягає сума пені, обмежена законодавством.

У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за Договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 153,87 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення боргу за перевищення договірних величин споживання електричної енергії, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2.3.2 Договору, споживач зобов'язався дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 цього Договору та режиму роботи електроустановок згідно з умовами додатків № 3 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» та № 4 «Порядок визначення обсягу електричної енергії та його вартості у разі завантаження системи обліку нижче мінімально допустимого рівня» до цього Договору.

Вартість електроенергії розраховується згідно тарифів, які формуються згідно порядку, затвердженого Постановою НКРЕ від 22 січня 2001 року № 47 «Про затвердження Порядку формування роздрібного тарифу на електроенергію для споживачів (крім населення і населених пунктів) ліцензіатами з постачання електроенергії за регульованим тарифом».

Пунктом 4.2.2 Договору передбачено, що за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, визначених згідно із вимогами розділу 5 цього Договору, споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин. При цьому плата за перевищення договірної величини потужності стягується із споживачів з приєднаною потужністю 150 кВт і більше за середньомісячним споживанням 50 000 кВт/год і більше (за підсумками минулого року) згідно з діючим законодавством України. Вартість максимально спожитої понад договірну (граничну) величину потужності (кВт) у розрахунковому періоді сплачується за діючим тарифом згідно з діючим законодавством.

Додатком № 8 «Договірні величини споживання електричної енергії на 2013 рік» до Договору сторонами були погоджені договірні величини постачання електричної енергії на 2013 рік. Договірна величина споживання електричної енергії на квітень 2013 року, склала 4 020 кВт/год (а.с. 19).

Приписами статті 26 Закону України «Про електроенергетику» встановлено, що споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

За приписами пункту 4.4 ПКЕЕ, споживач має право протягом розрахункового періоду звернутися до постачальника електричної енергії за регульованим тарифом із заявою щодо коригування договірної величини споживання електричної енергії.

Постачальник електричної енергії за регульованим тарифом протягом п'яти робочих днів від дня отримання звернення розглядає заяву споживача, приймає рішення за цим зверненням та не пізніше шостого робочого дня від дня отримання звернення письмово повідомляє споживача про результати розгляду заяви.

Згідно складеного сторонами акту прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) за квітень 2013 року, обсяг спожитої відповідачем електроенергії у зазначеному місяці склав 12 321 кВт/год (а.с. 21).

Наведене свідчить про те, що відповідач у квітні 2013 року перевищив договірну величину споживання електричної енергії. Різниця між договірною та спожитою електричною енергією, складає 12 321 - 4 020 = 8 301 кВт/год, де:

- 12 321 кВт/год - спожита відповідачем величина електроенергії у квітні 2013 року;

- 4 020 кВт/год - погоджена сторонами величина споживання електричної енергії на квітень 2013 року;

- 8 301 кВт/год - різниця між договірною та спожитою електроенергією.

Вартість спожитої позивачем електроенергії складає 8 301 * 0,9924 = 8 237,91 гривень, де:

- 8 301 кВт/год - різниця між договірною та спожитою електроенергією;

- 0,9924 гривень - тариф за електроенергію.

Позивач оформив повідомлення про споживання електричної енергії понад договірну величину б/н від 19 квітня 2013 року та рахунок № 36/438.100339 від 19 квітня 2013 року за перевищення договірної величини електроспоживання у квітні 2013 року на суму 8 237,91 гривень, які були отримані відповідачем 19 квітня 2013 року, про що свідчить відповідна відмітка (а.с. 24-25).

Відповідно до пункту 13 Порядку постачання електричної енергії споживачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 441 від 24 березня 1999 року, споживачі у разі перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності несуть відповідальність згідно з частиною п'ятою та шостою статті 26 Закону України «Про електроенергетику».

Пунктом 6.16 ПКЕЕ встановлено, що обсяг перевищення договірних величин споживання електричної енергії та/або величини потужності протягом розрахункового періоду оплачується споживачами постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом відповідно до законодавства України та договору.

Частиною шостою статті 26 Закону України «Про електроенергетику» передбачено, що споживач у разі споживання електричної енергії понад встановлену договірну величину за розрахунковий період сплачує енергопостачальній організації двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величинами електричної енергії.

Абзацом першим пункту 6.14 ПКЕЕ встановлено, що перевищення договірної величини споживання електричної енергії визначається під час підбиття підсумків розрахункового періоду на основі підтверджених сторонами даних розрахункового обліку електричної енергії або акта приймання-передачі електричної енергії.

Оскільки зобов'язання щодо сплати рахунку за перевищення договірних величин відповідачем не виконано, то позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за перевищення договірної величини електроспоживання у квітні 2013 року у розмірі 8 237,91 гривень.

З встановлених господарським судом обставин справи вбачається, що відповідач допустив перевищення обсягів споживання електроенергії понад договірну величину, при цьому коригування договірної величини як і оплата за електроенергію, спожиту з перевищенням вказаних обсягів у встановленому законодавством порядку не здійснювались, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч вказаним нормам відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують позовні вимоги, та матеріали справи не містять доказів своєчасної повної оплати отриманої відповідачем електроенергії та дотримання договірних величин її споживання.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин позовні вимоги є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок саме його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, п. 13 Порядку постачання електричної енергії споживачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 441 від 24.03.1999, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 550, 598, 599, 610, 611, 612, 625, 629, 714 ЦК України, ст. ст. 67, 179, 193, 216-218, 230-232, 275, 276 ГК України, ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, ст. ст. 26, 27 Закону України «Про електроенергетику», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ФОТА» (83085, місто Донецьк, вулиця Вузлова, будинок № 12; код ЄДРПОУ - 34557551, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму боргу за спожиту активну електроенергію у розмірі 11 588,63 гривень, пеню у розмірі 153,87 гривень , три відсотки річних у розмірі 30,78 гривень , суму боргу за перевищення величин споживання електричної енергії у розмірі 8 237,91 гривень , судовий збір у розмірі 1 720,50 гривень.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржено через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 11.09.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.09.2013.

Суддя С.М. Фурсова