Рішення

від 10.09.2013 по справі 905/3958/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 905/3958/13 10.09.13

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Термо"

про стягнення 27 291,29 грн.

Представники:

від позивача: Єпішев О.В. - представник за довіреністю № 359-13 "Д" від 22.01.2013 року;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго" до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Термо" про стягнення 27 291,29 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.11.2010 року між відкритим акціонерним товариством "ДТЕК Донецькобленерго" та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Термо" укладено договір № 13 про постачання електричної енергії, відповідно до умов якого позивач постачає електричну енергію відповідачу, а відповідач оплачує позивачу вартість використаної (купленої) ним електричної енергії та здійснює інші платежі за умовами договору.

В порушення умов договору та норм чинного законодавства України відповідач свої зобов'язання за зазначеним договором не виконує, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість за активну електроенергію в розмірі 20 307,61 грн. та за реактивну електроенергію в розмірі 4 625,11 грн.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного відкрите акціонерне товариство "ДТЕК Донецькобленерго" звернулась до суду з вимогою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Термо" заборгованості за спожиту активну електроенергію в розмірі 20 307,62 грн., заборгованості за реактивну електроенергію в розмірі 4 625,11 грн., 3 % річних в розмірі 492,39 грн. та пені в розмірі 1 866,18 грн.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 04.06.2013 року порушено провадження у справі № 905/3958/13 та справу призначено до розгляду.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 02.07.2013 року справу № 905/3958/13 передано за підсудністю до господарського суду м. Києва.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.07.2013 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.07.2013 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 29.07.2013 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням останнім вимог суду, розгляд справи відкладено на 10.09.2013 року.

В судове засідання 10.09.2012 року з'явився представник позивача та надав пояснення по суті спору, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заяву про збільшення позовних вимог № 51юр-6036/13 від 01.07.2013 року та просив суд стягнути з відповідача заборгованість за спожиту активну електроенергію в розмірі 24 369,13 грн., заборгованість за реактивну електроенергію в розмірі 5 550,12 грн., 3 % річних в розмірі 492,39 грн. та пеню в розмірі 1 866,18 грн., а також та 1 720,50 грн. судового збору.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився вимоги суду не виконав, про поважні причини неявки повноважного представника відповідача суд не повідомлений, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належний чином.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.11.2010 року між відкритим акціонерним товариством "ДТЕК Донецькобленерго" (постачальник за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Термо" (споживач за договором) укладено договір на постачання електричної енергії № 13 (далі - договір).

Відповідно до статуту публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго" (нова редакція), затвердженого річними загальними зборами акціонерів публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго" (протокол від 27.03.2012 року), товариство є юридичною особою із новим найменуванням, у результаті проведення держави: реєстрації змін до статуту, які пов'язані із набранням чинності Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17 вересня 2008 року та зміною найменування :

відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «Донецькобленерго». Публічне акціонерне товариство «Донецькобленерго» перейменовано у публічне акціонерні товариство «ДТЕК Донецькобленерго» відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго» (протокол від 27 березня 2012 року).

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 1630 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) ним електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами даного договору.

Згідно з п.п. 2.3.4 та 2.3.5 договору, споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № 3 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» та № 5 «Порядок розрахунків» до даного договору, а здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно з додатком № 6 « Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії» до цього договору.

У відповідності до п.1.1. додатку № 5 до договору, розрахунковим вважається період з 01 числа місяця попереднього розрахунковому до 24-00 годин останнього поточного місяця та складається з 2 планових періодів: 1 плановий період - з 00-00 годин 01 числа до 24-00 годин 15 числа; 2 плановий період - з 00-00 годин 16 числа до 24-00 годин останнього числа.

Відповідно до п. 3. додатку № 5 до договору встановлено, що споживач здійснює попередню оплату за електричну енергію на підставі виставлених постачальником рахунків: за 1 плановий період - до 27 числа попереднього розрахункового місяця в розмірі 30 % від обсягу відповідного місячного споживання електричної енергії, обумовленого у додатку № 8 «Договірні величини споживання електричної енергії" до договору; за 2 плановий період - до 15 числа розрахункового місяця в розмірі 70 % обсягу відповідного місячного споживання електричної енергії, обумовленого у додатку № 8 «Договірні величини споживання електричної енергії" до договору.

Згідно п. 10 договору, остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, а також за інші платежі, передбачені цим договором та НКРЕ здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка грошовими коштами на рахунки постачальника електричної енергії у терміни, що не перевищують 5 операційних днів від дня отримання рахунку.

Відповідно до п. 6.33. та п. 6.34. Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики від 31.07.1996 року № 28, величина плати за перетікання реактивної електроенергії на межі розділу електромереж визначається електропередавальною організацією відповідно до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 17 січня 2002 року N 19, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 1 лютого 2002 року за N 93/6381 (далі - Методика обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії), та зазначається у відповідному договорі між електропередавальною організацією та споживачем, електроустановки якого приєднані до електричних мереж електропередавальної організації.

Величина плати за перетікання реактивної електричної енергії між основним споживачем та його субспоживачами визначається основним споживачем відповідно до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електричної енергії та зазначається у відповідному договорі, що укладається між ними.

Споживачі, електроустановки яких приєднані до мереж, що належать електропередавальній організації, вносять плату за перетікання реактивної електроенергії на поточний рахунок електропередавальної організації відповідно до умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманої енергії, у зв'язку з чим у останнього, за період з березня по грудень 2012 року виникла заборгованість за використану активну електроенергію в розмірі 24 369,13 грн. та за реактивну електроенергію в розмірі 5 550,12 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості за договором на постачання електричної енергії № 13 від 01.11.2010 року у відповідача перед позивачем за спожиту в період з березня по грудень 2012 року активну електроенергію в розмірі 24 369,13 грн. та за реактивну електроенергію в розмірі 5 550,12 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 1 866,18 грн. за період з 31.03.2012 року по 31.03.2013 року та 3 % річних за період з 31.03.2012 року по 01.03.2013 року в розмірі 492,39 грн.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями 4.2.1 договору передбачено, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.4 - 2.3.5. даного договору, з порушенням термінів, визначених додатком № 5 «Порядок розрахунків» до цього договору, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати; 3 % річних з простроченої суми.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору, умовами статті 625 Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем за договором № 13 від 01.11.2010 року про постачання електричної енергії за спожиту активну електроенергію в розмірі 24 369,13 грн. та за реактивну електроенергію в розмірі 5 550,12 грн., суд погоджується з розрахунком пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором в розмірі 1 866,18 грн. нарахованої за період з 31.03.2012 року по 31.03.2013 року та 3 % річних в розмірі 492,39 грн. нарахованих за період з 31.03.2012 року по 01.03.2013 року, наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Термо" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 36, ідентифікаційний код 19136966) на користь публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго" (84601, Донецька обл., м. Горлівка, пр-т. Леніна, 11, ідентифікаційний код 00131268) заборгованість за спожиту активну електроенергію в розмірі 24 369 (двадцять чотири тисячі триста шістдесят дев'ять) грн. 13 грн., заборгованість за реактивну електроенергію в розмірі 5 550 (п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят) грн. 12 коп., пеню в розмірі 1 866 (одна тисяча вісімсот шістдесят шість) грн. 18 коп. та 3 % річних в розмірі 492 (чотириста дев'яносто два) грн. 39 коп., а також судовий збір в розмірі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 17.09.2013 року

Суддя С.М. Мудрий