Рішення

від 16.09.2013 по справі 901/2354/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.09.2013 Справа № 901/2354/13 за позовом Фірми «ТЕС»

(вул. Героїв Аджимушкая, 5/11, м. Сімферополь, АР Крим,95011)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Лакта»

(вул. Западна, 2, м. Сімферополь, АР Крим, 95014)

про стягнення 10 851.28 грн.

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники:

Від позивача: Чернета Артем Олександрович, представник, довіреність б/н від 08.04.2013, Фірма «ТЕС»;

Від відповідача: не з'явився, ТОВ «Лакта»;

Суть спору: Фірма «ТЕС» звернулася до господарського суду АР Крим з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Лакта» та просить суд стягнути 10 851.28 грн., а саме - заборгованість у розмірі 7 655.00 грн., штраф у розмірі 1 585.50 грн., пеню у розмірі 684.13 грн. та 20 % річних у розмірі 926.65 грн..

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки товару в частині своєчасної та повної оплати його вартості.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача явку у судове засідання не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України врегульовано, що судова кореспонденція у разі ненадання сторонами іншої адреси надсилається за адресою, що зазначена в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Таке повідомлення згідно з положеннями вказаної правової норми вважається належним.

Так, з матеріалів справи вбачається, що копії ухвал суду направлялись відповідачу за адресою, яка відповідає адресі, зазначеній у спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 76-78), що підтверджується наявною у матеріалах справи копією переліку згрупованих поштових відправлень рекомендованою кореспонденцією (оборотна сторона а.с. 2, 65, 75).

При цьому, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, надіслане судом на адресу відповідача, повернулось із відміткою про неможливість вручення судової кореспонденції «у зв'язку із закінченням строку зберігання».

Згідно з пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи та матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства - свободу у наданні сторонами своїх документів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Однак, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на вказані обставини, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України представнику позивача роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представника позивача, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ним російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

встановив:

23 травня 2011 року між Фірмою «ТЕС» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Лакта» (покупець) укладений договір поставки нафтопродуктів № ДГ - 0001115, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язався поставляти та передавати у власність покупця світлі нафтопродукти, надалі іменовані ПММ, а покупець зобов'язався приймати ПММ та своєчасно оплачувати його у відповідності до вимог даного договору (а.с. 38-40).

Відповідно до пункту 1.2 договору предметом поставки за даним договором є ПММ : бензин марки А-76, А-80, А - 92, А -95, А -95 преміум, А-98, дизельне паливо.

Конкретний асортимент, кількість, ціна за одиницю ПММ визначається у відповідності до виписаних накладних на відпуск ПММ, які є специфікацією в розумінні статті 266 Господарського кодексу України та складають невід'ємну частину даного договору (пункт 1.3 договору).

Згідно з пунктом 1.4 договору загальна сума договору складається з сумарної вартості виписаних рахунків на ПММ.

Поставка ПММ здійснюється за замовленнями покупця протягом всього строку дії даного договору (пункт 2.1 договору).

Пунктом 3.1 договору сторони визначили умову поставки - відстрочка платежу за поставлений товар. Покупець зобов'язується оплачувати відвантажений на його адресу ПММ протягом 7 календарних днів з моменту виписки постачальником видаткової накладної на товар.

Відповідно до пункту 3.4 договору покупець набуває право власності на ПММ в момент його фактичного отримання ( підписання накладних) та несе усі ризики, пов'язані з ПММ, на правах власника.

Ціна поставленого ПММ зазначається у виставленому постачальником рахунку - фактурі (пункт 4.1 договору).

Пунктом 4.3 договору сторони визначили форму оплати - безготівкова, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Згідно з пунктом 5.1 постачальник зобов'язаний передати, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити ПММ на умовах, визначених даним договором та додатковими угодами до нього.

Відповідно до пункту 5.3 договору у випадку невиконання або неналежного виконання прийнятих на себе зобов'язань винна сторона сплачує іншій стороні штраф в розмірі 10% від суми порушених зобов'язань.

Пунктом 5.4 договору визначено, що у випадку несвоєчасної оплати покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочки оплати.

У випадку прострочки виконання грошових зобов'язань покупець зобов'язаний сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочки, а також 20 % річних від простроченої суми (пункт 5.6 договору).

Згідно з пунктом 7.6 даний договір укладений на невизначений строк.

На виконання умов зазначеного договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 15 855.00 грн., що підтверджується видатковими накладними № РТ-0017503 від 17 грудня 2012 року на суму 13 735.00 грн., № РТ-0001375 від 05 лютого 2013 року на суму 2 120.00 грн. (а.с. 41, 45), які були підписані представниками відповідача, повноваження яких підтверджені відповідними довіреностями на отримання товару (а.с. 43, 47).

Отриманий товар був оплачений відповідачем частково на суму 8 200.00 грн., у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем складає 7 655.00 грн..

Позивач претензією № 92/13 від 01 квітня 2013 року звернувся до відповідача з вимогою про сплату боргу (а.с. 52), яка була залишена відповідачем поза увагою.

Вказане з'явилося підставою для звернення Фірми «ТЕС» із даною позовною заявою до господарського суду АР Крим.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

За своєю правовою природою спірний договір є договором поставки, який укладено відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним за договором поставки нафтопродуктів № ДГ-0001115 від 23 травня 2011 року було поставлено відповідачу товар, який був оплачений останнім не в повному обсязі, в результаті чого за ним утворилася заборгованість у сумі 7 655.00 грн..

Факт поставки товару відповідачу підтверджується видатковими накладними № РТ-0017503 від 17 грудня 2012 року на суму 13 735.00 грн., № РТ-0001375 від 05 лютого 2013 року на суму 2 120.00 грн. (а.с. 41, 45), які були підписані представниками відповідача, повноваження яких підтверджені відповідними довіреностями на отримання товару (а.с. 43, 47).

Відповідачем не надано суду доказів оплати товару в повному обсязі.

В силу вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає доводи позивача про наявність у відповідача обов'язку оплатити вартість отриманого товару в розмірі 7 655.00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 684.13 грн., штраф в сумі 1 585.50 грн. та 20 % річних в сумі 926.65 гр., нарахованих на суму заборгованості.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Під неустойкою (штрафом або пенею), відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

При цьому, чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 по справі № 06/5026/1052/2011 (№ 3-24гс12), а також Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/908/2012 від 13 липня 2012 року.

Враховуючи викладене, суд погоджується із наявністю правових підстав для одночасного стягнення з відповідача пені та штрафу.

Пунктом 5.4 договору визначено, що у випадку несвоєчасної оплати покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочки оплати.

Відповідно до пункту 5.3 договору у випадку невиконання або неналежного виконання прийнятих на себе зобов'язань винна сторона сплачує іншій стороні штраф в розмірі 10% від суми порушених зобов'язань.

При перевірці судом розрахунку пені, проведеного позивачем, було встановлено, що в порушення приписів пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України ним було нараховано пеню понад 6 місяців (а.с. 35-36), у зв'язку з чим судом було проведено власний розрахунок з урахуванням вимог вказаної правової норми та встановлено, що розмір пені за період з 24 грудня 2012 року по 23 червня 2013 року складає 652.78 грн. (а.с. 35, 76-77). В стягненні 31.35 грн. пені слід відмовити.

Також, перевіривши розрахунок штрафу, проведений позивачем (а.с. 36-37), суд встановив, що він розрахований вірно, складає 1 585.50 грн., а отже саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача.

Одночасно, позивач просив стягнути з відповідача 20 % річних від простроченої суми, нарахованих на суму заборгованості за період з 24 грудня 2012 року по 08 липня 2013 року та за період з 12 лютого 2013 року по 08 липня 2013 року в сумі 926.65 грн..

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, пунктом 5.6 договору сторони визначили, що у випадку прострочки виконання грошових зобов'язань покупець зобов'язаний сплатити постачальнику суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочки, а також 20 % річних від простроченої суми.

Суд виходить з того, що 20 % річних є іншим розміром процентів за користування чужими грошовими коштами, який встановлений сторонами у договорі згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Одночасно суд звертає увагу, що 20 % річних не є штрафними санкціями.

Так, колегія суддів Верховного суду України, при прийнятті постанови від 08 листопада 2010 року за результатами розгляду заяви публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 5 серпня 2010 року у справі № 4/719 за позовом заступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі фінансового управління Деснянської у м. Києві державної адміністрації до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» про стягнення 351551.50 грн., - встановила наступне.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція, що до складу грошового зобов'язання входять інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних, висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 травня 2006 року у справі № 10/557-26/155 за позовом акціонерного товариства закритого типу «Адрем» до державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 327 786 грн. 70 коп., у тому числі 253 395 грн. 68 коп. заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 10 518 грн. 88 коп. річних, 63 872 грн. 14 коп. пені.

При цьому, право сторін встановлювати умовами договорів інший, ніж передбачено законом, розмір річних передбачено положеннями статті 625 Цивільного кодексу України.

Отже, судом був перевірений розрахунок, складений позивачем, та встановлено, що розмір 20% річних за періоди, вказані у позові, складає 923.19 грн., що підтверджується розрахунком, проведеним судом (а.с. 36, 78-80), отже саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача. В стягненні 3.46 грн. 20% річних слід відмовити.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України оплата судового збору у зв'язку із частковим задоволенням позову покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 18 вересня 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лакта» (вул. Западна, 2, м. Сімферополь, АР Крим, 95014, р/р 26007000131304 В ПАТ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції», МФО 384577, ЄДРПОУ 32843343) на користь Фірми «ТЕС» (вул. Героїв Аджимушкая, 5/11, м. Сімферополь, АР Крим,95011, р/р 26006000087530 в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, р/р 26000001311013 в АТ «ОТП Банк», МФО 3000528, ЄДРПОУ 16512506) заборгованість в сумі 7 655.00 грн., пеню в сумі 652.78 грн., штраф в сумі 1 585.50 грн., 20 % річних в розмірі 923.19 грн. та 1714.98 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В стягненні з товариства з обмеженою відповідальністю «Лакта» на користь Фірми «ТЕС» 20 % річних в сумі 3.46 грн. та пені в сумі 31.35 грн. - відмовити.

Суддя Ю.А. Радвановська