Рішення

від 05.09.2013 по справі 296/917/13- ц

КОРОЛЬОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа № 296/917/13- ц

2/296/1275/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї НИ

"05" вересня 2013 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого - судді Шалоти К.В.

при секретарі Давиденко В.В.

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника Головного управління держсанепідслужби України у Житомирській області, представника Житомирської районної санітарно-епідеміологічної станції Мельниченко О.Б.,

розглянувши y відкритому судовому засіданні в місті Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Житомирської районної санітарно-епідеміологічної станції, Головного управління держсанепідслужби України у Житомирській області, Міністерства охорони здоров'я України про поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (надалі також - позивач) звернулася до суду із позовом до Житомирської районної санітарно-епідеміологічної станції, Головного управління держсанепідслужби України у Житомирській області про поновлення на роботі, посилаючись на те, що 05.12.2012 року вона незаконно була звільнена з посади помічника лікаря-епідеміолога Житомирської районної санітарно-епідеміологічної станції, оскільки в період з 11.10.2012 р. по 28.02.2013 р. та відповідно на час звільнення перебувала в декретній відпустці у зв'язку із пологами, також вказала, що після проведення звільнення з роботи працевлаштована не була. Посилаючись на порушення відповідачами її законних прав на працю вказала на завдання їй моральних страждань, які оцінила в 3000 грн.

В судовому засіданні за клопотанням представника позивача у відповідності до ст. 33 ЦПК України в якості співвідповідача у справі залучено Міністерства охорони здоров'я України та уточнено позовні вимоги, згідно яких позивач остаточно просить визнати незаконним наказ Житомирської районної санітарно-епідеміологічної станції №40 від 05.12.2012 року в частині звільнення позивачки з обійманої посади у зв'язку із ліквідацією установи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України; зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України працевлаштувати позивачку на відповідну посаду, яка відповідає її кваліфікації; стягнути з Міністерства охорони здоров'я України на користь позивачки відшкодування моральної шкоди, що заподіяна незаконним звільненням у розмірі 3 000 грн.

Представник позивачки у судовому засіданні заявлені вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в позові, вважає, що саме Міністерство охорони здоров'я України має працевлаштувати позивачку на відповідну посаду, яка відповідає її кваліфікації та відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду.

В судовому засіданні представник Головного управління держсанепідслужби України у Житомирській області позову не визнала, посилаючись на те, що здійснюється повна ліквідація державних закладів та установ - санітарно-епідеміологічних станцій Міністерства охорони здоров'я України, вказала, що новостворені установи, зокрема Головне управління держсанепідслужби України у Житомирській області не є правонаступником ліквідованих підприємств, а тому зазначене Головне управління є неналежним відповідачем у справі та не може нести обов'язку по працевлаштуванню позивача.

В судовому засіданні представник Житомирської районної санітарно-епідеміологічної станції позову не визнала, зазначила, що установа підлягає повній ліквідації на підставі відповідного наказу Міністерства охорони здоров'я України, звільнення позивачки проведено з дотриманням вимог закону, пояснила, що установою було вжито заходи щодо працевлаштування позивачки шляхом звернень з листами до Житомирського міського центру зайнятості, однак позивач щодо працевлаштування до вказаного центру самостійно не зверталась, а тому просила в позові відмовити.

Міністерство охорони здоров'я України свого представника в судове засідання не направило, про день, час та місце судового розгляду було повідомлено належним чином, подало через канцелярію суду письмові заперечення проти позову, в яких позовні вимоги не визнало, посилаючись на те, що позивач звернувся з позовом до неналежного відповідача, просило заявлені ним вимоги залишити без задоволення, а розгляд справи здійснювати за відсутності у судовому засіданні його представника.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Судом установлено, що з 02.09.1997 року ОСОБА_3 працювала на посаді помічника лікаря-епідеміолога Житомирської районної санітарно-епідеміологічної станції Міністерства охорони здоров'я України.

В період з 11.10.2012 р. по 28.02.2013 р. позивачка перебуває у декретній відпустці у зв'язку з пологами та народженням дитини згідно до листів непрацездатності за № 847611 та 851603.

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції 25.12.2012 року ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_4, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно до наказу №33-сл від 04.10.2012 р. ОСОБА_3 було попереджено за два місяці про наступне звільнення працівників Житомирської районної санітарно-епідеміологічної станції в зв'язку з ліквідацією установи з 05.12.2012 року, що відповідає вимогам ст. 49-2 КЗпП України.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 звільнено із займаної посади у зв'язку із ліквідацією Житомирської районної санітарно-епідеміологічної станції на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України згідно з наказом головного лікаря Нечипорук І.С. №40-сл від 05.12.2012 року.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудовий спір, пов'язаний зі звільненням за ст. 40 п.1 КЗПП України, суд має з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Указом Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 09.12.2010 року № 1085/2010 утворено Державну санітарно-епідеміологічну службу України, на яку покладено функції з реалізації державної політики у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження граничної чисельності працівників Територіальних органів центральних органів виконавчої служби" від 14.11.2011 року № 1184 зобов'язано Міністерство охорони здоров'я здійснити заходи щодо ліквідації бюджетних установ, працівники яких здійснюють функції, передбачені положенням про центральні органи виконавчої влади.

Міністерство охорони здоров'я України разом з Держсанепідемслужбою зобов'язано забезпечити скорочення у 2012 році щокварталу не менше ніж 6 тисяч працівників установ і закладів Держсанепідемслужби, які функціонують у системі МОЗ, до досягнення затвердженої цією постановою граничної чисельності працівників територіальних органів Державної санітарно - епідеміологічної служби.

Наказом Міністерства охорони здоров'я України "Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України" від 21.09.2012 року №176-О прийнято рішення про ліквідацію закладів та установ, зокрема, Житомирської районної санітарно-епідеміологічної станції.

Зі змісту зазначеного наказу вбачається, що МОЗ України вирішено здійснити повну ліквідацію юридичної особи, правонаступника в даному наказі не визначено.

Відповідно до вимог п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 3 статті 40 КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

З системного аналізу зазначених норм трудового законодавства, суд дійшов висновку про допустимість звільнення будь-якого працівника з ініціативи роботодавця, навіть в період його тимчасової непрацездатності, у разі повної ліквідації установи.

Визначення юридичної особи, поняття ліквідації юридичної особи та порядок її ліквідації міститься в ст.ст.80, 104, 110, 111 ЦК України, ст.ст. 62-66, 79-92 ГК України, ст.ст. 1-22 Закону України "Про господарські товариства".

Виходячи з аналізу змісту ст.ст. 104, 105, 110 ЦК України, ліквідація є такою формою припинення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами у передбачених ними випадках, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов'язків до інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Судом в судовому засіданні установлено, що на час розгляду справи Житомирська районна санітарно-епідеміологічної станція (код за ЄДРПОУ 05396451) знаходиться в стані припинення на підставі внесеного до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

Разом з тим, на виконання постанови Кабінету міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної санітарно-епідеміологічної служби" від 28.12.2012 року №1382, від 14.11.2011 р. №1184 "Про затвердження граничної чисельності працівників територіальних органів центральних органів виконавчої влади", наказом Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 02.07.2012 р. № 63-о утворено територіальний орган Державної санітарно-епідеміологічної служби України - Головне управління Держсанепідслужби у Житомирській області як юридичну особу публічного права.

Відповідно до п. 1 Положення про Головне управління Держсанепідслужби у Житомирській області, затверджене наказом Держсанепідслужби України №72 від 13.06.2012 р. Головне управління Держсанепідслужби у Житомирській області та його відокремлені структурні підрозділи в містах (міські управління) та районах (районні або міжрайонні управління) є територіальними органами Державної санітарно-епідеміологічної служби України. При цьому у Положенні не зазначено про його правонаступництво щодо будь-яких інших юридичних осіб.

Згідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 14.03.2013 року Головне управління Держсанепідслужби у Житомирській області є юридичною особою без взяття на себе прав і обов'язків іншої особи.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність реорганізації Житомирської районної санітарно-епідеміологічної станції, оскільки у даному випадку має місце повна ліквідація цієї особи, яка є такою формою припинення юридичної особи за рішенням органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами у передбачених ними випадках, у результаті якої вона припиняє свою діяльність без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов'язків до інших осіб.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що оспорюваний наказ Житомирської районної санітарно-епідеміологічної станції №40-сл від 05.12.2012 року про звільнення ОСОБА_3 із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із повною ліквідацією установи, виданий на виконання наказу Міністерства охорони здоров'я України від 21.09.2012 року №176-О та низки інших нормативно-правових актів, незважаючи на те, що позивач знаходилася на лікарняному по вагітності і пологам, є законним, а тому правових підстав для його скасування суд не вбачає.

Щодо позовних вимог про зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України працевлаштувати позивачку на відповідну посаду, яка відповідає її кваліфікації, то суд вважає, що зазначені вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Згідно із частини 3 статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина 6 статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Відповідно до частини 3 статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Судом достовірно встановлено, що Житомирська районна санітарно-епідеміологічна станція в особі Голови ліквідаційної комісії зверталася до Житомирського міського центру зайнятості з питання працевлаштування осіб за списком, які час ліквідації установи знаходяться на лікарняному та у декретній відпустці по догляду за дитиною, зокрема й щодо працевлаштування ОСОБА_3

Як вбачається з листа Директора Житомирського міського центру зайнятості від 14.02.2013 р. №1202 згідно Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 р. №219 сприяння громадянам у їх працевлаштуванні здійснюється Державною службою зайнятості за умови особистого звернення таких громадян.

В силу вимог ст. 11, 10, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Міністерство охорони здоров'я України у даному проваджені не може відповідати за позовом в частині вимог про зобов'язання працевлаштувати позивача на іншу роботу, з огляду на те, що Житомирська районна санітарно-епідеміологічна станції як юридична особа, що ліквідується на час розгляду судом справи не припинена, оскільки до Єдиного державного реєстру відповідний запис про її припинення не внесений, разом з тим, жодних позовних вимог до цієї особи позивачем не спрямовано, а тому відповідно до вимог диспозитивності цивільного судочинства судом не розглядається.

При цьому, як вже зазначалося судом, Головне управління держсанепідслужби України у Житомирській області не є правонаступником Житомирської районної санітарно-епідеміологічної станції, а тому на нього не можна покладати обов'язок по працевлаштуванню позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог спрямованих до Міністерства охорони здоров'я України щодо працевлаштування позивачки на відповідну посаду, яка відповідає її кваліфікації.

За вказаних обставин, оскільки вимоги про стягнення з Міністерства охорони здоров'я України моральної шкоди є похідними від вимоги про скасування оскаржуваного наказу про звільнення позивача та вимоги про працевлаштування позивача, суд, відмовляючи у задоволенні основної вимоги, залишає без задоволення і похідну.

На підставі ст.ст. 80, 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, ст.ст. 62-66, 79-92 Господарського кодексу України, ст.ст. 40, 184 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 19 від 06.11.1992 року, ст. ст. 3, 10, 11, 15, 57 - 60, 88, 212 - 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Головного управління держсанепідслужби України у Житомирській області, Житомирської районної санітарно-епідеміологічної станції, Міністерства охорони здоров'я України про поновлення на роботі - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний суд м.Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні при оголошенні рішення суду, протягом того ж строку з дня отримання рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя К. В. Шалота

Повний текст рішення складено та підписано - 09.09.2013 року.