Постанова

від 16.09.2013 по справі 901/590/13-г

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2013 року Справа № 901/590/13-г

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Фенько Т.П.,

суддів Проценко О.І.,

Сікорської Н.І.,

за участю представників сторін:

прокурор, Алісов Олег Володимирович, (Прокуратура міста Севастополя);

відповідач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_3;

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Осоченко І.К. ) від 25.04.2013 у справі № 901/590/13-г

за позовом Прокуратура Роздольненського району АР Крим

до Роздольненської селищної ради

Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов'язання повернути земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.04.2013 позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним та скасовано рішення 20-ї сесії 6 скликання Роздольненської селищної ради від 14.03.2012 №573/01-1 «Про погодження розміщення малої архітектурної форми - павільйону дрібнороздрібної торгівлі та дозволу на встановлення особистого строкового сервітуту ОСОБА_3 у АДРЕСА_1».

Визнано недійсним договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, укладений 18.06.2012 між Роздольненською селищною радою (96200, АР Крим, смт Роздольне, вул. Леніна, 14) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, код ЄДР НОМЕР_1), та зареєстрований у відділі Держкомзему у Роздольненському районі АР Крим за №0123955100:01:043:0032:05:01 від 09.10.2012.

Зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, код ЄДР НОМЕР_1) повернути земельну ділянку площею 0,0050 га вартістю 12 344,70 (кадастровий номер 0123955100:01:043:0032), що розташована в межах населеного пункту АДРЕСА_1, Роздольненській селищній раді.

Стягнуто з Роздольненської селищної ради у дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2294,00 грн.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 у дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1147,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду, Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.04.2013 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

При цьому 22.05.2013 скаржником було надано заяву про зміну підстави апеляційної скарги, в якій він навів правове обгрунтування апеляційних вимог.

У судовому засіданні 26.06.2013 прокуратурою надані письмові заперечення на апеляційну скаргу, які судовою колегією долученні до матеріалів справи.

01.07.2013 до Севастополського апеляційного господарського суду надійшов лист Роздольненської селищної ради, в якому вона пояснює, що для проведення аукціонів з передачі земельних ділянок в оренду в бюджетах Роздольненської селищної ради кошті відсутні.

Розпорядженням в.о. секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.07.2013, в зв'язку з відпусткою, суддю Фенько Т.П. замінено у складі колегії на суддю Воронцову Н.В.

Головуючим суддею у справі №901/590/13-г призначено суддю Воронцову Н.В.

За розпорядженням в.о. секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.09.2013 у зв'язку із відпусткою суддів Воронцової Н.В., Заплава Л.М., їх було замінено на суддів Фенько Т.П., Градову О.Г. відповідно.

Головуючим суддею у справі №901/590/13-г призначено суддю Фенько Т.П.

09.09.2013 від Роздольненської селищної ради на адресу суду надійшов лист та письмові пояснення щодо підстав прийняття спірного рішення. До листа додано викопировку з плану забудови смт. Роздольне місця розташування малої архитектурної форми - тимчасового стаціонарного павільйону мілкороздрібної торгівлі ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 на земельній ділянці загальною площею 50,00 кв.м.

За розпорядженням в.о. секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.09.2013 у зв'язку із відпусткою суддів Антонової І.В., Градової О.Г., їх було замінено на суддів Проценко О.І., Сікорську Н.І. відповідно.

У судове засідання, призначене до розгляду на 16.09.2013, з'явилися прокурор та відповідач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_3. Роздольненська селищна рада явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечила. Від представника Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до початку судового розгляду надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю.

Згідно з пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними документами в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач - Прокурор Роздольненського району, звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Роздольненської селищної ради, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, Міжрайонного управління Державного земельного агентства у Роздольненському і Первомайському районах АР Крим про визнання недійсним та скасування рішення 20-ї сесії 6 скликання Роздольненської селищної ради від 14.03.2012 №573/01-1 «Про погодження розміщення малої архітектурної форми - павільйону дрібнороздрібної торгівлі та дозволу на встановлення особистого строкового сервітуту фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 у АДРЕСА_1»; визнання недійсним договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності площею 0,0050 га вартістю 12344,70, укладений 18.06.2012 між Роздольненською селищною радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, та зареєстрованому у відділі Держкомзему у Роздольненському районі АР Крим за №01239955100:01:043:0032:05:01 від 09.10.2012; зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 повернути земельну ділянку площею 0,0050 га вартістю 12344,70, що розташована в межах населеного пункту АДРЕСА_1.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах ст.ст. 16, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 207, 208 Господарського кодексу України, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратури», ст. 121 Конституції України, ст. 152 Земельного кодексу України та мотивовано тим, що проведеною прокуратурою Роздольненського району перевіркою додержання вимог законодавства при наданні земельної ділянки у користування встановлено, що Роздольненською селищною радою прийнято рішення №537/01-1 від 14.03.2012 «Про погодження розміщення малої архітектурної форми - павільйону дрібнороздрібної торгівлі та дозволу на встановлення особистого строкового сервітуту ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0050 га».

З тексту позовної заяви випливає, що, на думку прокурора, вказане рішення Роздольненської селищної ради прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, тому воно підлягає визнанню недійсним, у зв'язку з чим Прокурор Роздольненського району звернувся з позовом до суду.

28.03.2013 до суду від Прокурора Роздольненського району радника юстиції Д. М. Шмельова надійшла заява (№70/1281 вих-13 від 26.03.2013) про зміну предмету позову та припинення провадження у частині позовних вимог, в якій просив суд: щодо позовної вимоги, викладеної у пункті 5 прохальної частини позовної заяви від 08.02.2013 про скасування запису у Державному реєстрі земель за №01239955100:01:043:0032:05:01, припинити провадження у цій частині на підставі ст. 78 та ч. 1 п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України; визнати недійсним та скасувати рішення 20-ї сесії 6 скликання Роздольненської селищної ради від 14.03.2012 №573/01-1 «Про погодження розміщення малої архітектурної форми - павільйону дрібнороздрібної торгівлі та дозволу на встановлення особистого строкового сервітуту фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 у АДРЕСА_1»; визнати недійсним договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності площею 0,0050 га вартістю 12344,70 грн., укладений 18.06.2012 між Роздольненською селищною радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, та зареєстрованому у відділі Держкомзему у Роздольненському районі АР Крим за №01239955100:01:043:0032:05:01 від 09.10.2012; зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 повернути земельну ділянку площею 0,0050 га вартістю 12344,70 грн., що розташована в межах населеного пункту АДРЕСА_1 Роздольненській селищній раді.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.03.2013 прийнято відмову прокурора від п. 5 прохальної частини позову, а саме: «скасувати запис у Державному реєстрі земель за №01239955100:01:043:0032:05:01»; провадження у справі в частині "скасування запису у Державному реєстрі земель за №01239955100:01:043:0032:05:01" припинено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи спірне рішення Роздольненська селищна рада вийшла за межі своїх повноважень, у зв'язку з чим це рішення підлягає визнанню недійсним та скасуванню, та на підставі цього задовольнив й інші вимоги прокурора: визнав недійсним договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності від 18.06.2012 та зобов'язав Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 повернути земельну ділянку площею 0,0050 га вартістю 12344,70 грн., що розташована в межах населеного пункту АДРЕСА_1, Роздольненській селищній раді.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши прокурора, відповідача (Фізична особа-підприємець ОСОБА_3), судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Роздольненською селищною радою прийнято рішення №537/01-1 від 14.03.2012 «Про погодження розміщення малої архітектурної форми - павільйону дрібнороздрібної торгівлі та дозволу на встановлення особистого строкового сервітуту ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0050 га» (а. с. 17).

Відповідно до п. 2 вказаного рішення селищна рада вирішила встановити та укласти з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 договір особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми-павільйону дрібно роздрібної торгівлі на земельній ділянці загальною площею 0,0050 га.

Пункт 3 рішення зобов'язує фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 розробити, узгодити та зареєструвати у відділі містобудування та архітектури Роздольненської районної Державної адміністрації паспорт прив'язки малої архітектурної форми, розробити технічну документацію по землеустрою із встановлення особистого строкового сервітуту та проект договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми - павільйону дрібнороздрібної торгівлі на земельній ділянці загальною площею 0,0050 га та надати до Роздольненської селищної ради на узгодження в строк до 01.07.2012.

18.06.2012 між Роздольненською селищною радою (Власник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Сервітуарій) було укладено Договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності (а.с. 18-21), відповідно до п. 1.1 якого предметом цього Договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно «Сервітуарія» на земельну ділянку в АДРЕСА_1, на якій буде розміщуватись та використовуватись для проведення підприємницької діяльності тимчасова споруда - павільйон дрібно-роздрібної торгівлі.

Договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Роздольненському районі АР Крим, про що у Державному реєстрі земель зроблено запис №01239955100:01:043:0032 від 09.10.2012.

Згідно з п. 1.2 Договору об'ємом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія в АДРЕСА_1 площею 50,0 (пятдесят) кв. м., розташування та межі якої визначено в Додатку до цього Договору.

Пункт 1.3 Договору передбачає, що даним Договором, окрім території, на яку «Сервітуарію» встановлено особистий строковий сервітут, за тимчасовою спорудою «Сервітуарія» закріплюється територія для благоустрою (підтримання в санітарному стані) площею 70,00 кв. м., межі якої зазначено в Додатку №1 до цього Договору. Плата за закріплену за «Сервітуарієм» територію для благоустрою (підтримання в санітарному стані) не справляється. Витрати на утримання в санітарному стані закріпленої за тимчасовою спорудою «Сервітуарія» території здійснюється за рахунок «Сервітуарія».

Відповідно до п. 2.2 Договору строк його дії 5 (п'ять) років.

Звертаючись з позовом до суду, прокурор зазначив, що вказане рішення прийнято з порушенням норм чиного законодавства, а саме: Роздольненською селищною радою не проведено земельних торгів відповідно до Земельного кодексу України, нею прийнято рішення на підставі Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №982 від 26.08.2009, якій втратив чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення експертизи містобудувної документації" №548 від 25.05.2011, Роздольненською міською радою не враховано, що для здійснення підприємницької діяльності встановлення земельного сервітуту не є можливим; всупереч діючому законодавству Роздольненською міською радою не розроблено комплексну схему розміщення тимчасових споруд на теріторії смт. Роздольне.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу на наступне.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України одними із способів захисту прав та інтересів є визнання правочину недійсним та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до п. 2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного Суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначений законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Таким чином, для вирішення питання щодо скасування оспорюваного рішення Роздольненської селищної ради підлягає з'ясуванню чи порушено при їх прийнятті вимоги законодавства, чи порушенні права позивача.

Перш за все слід звернути увагу апелянта, що його посилання на те, що прокурор не міг звенутися до суду із данним позовом, оскільки ним не доведено порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави є неспроможними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

При зверненні до суду із зазначеним позовом в інтересах держави, прокурором, у відповідності до вимог ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, зазначено, що відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а незаконна передача у користування спірних земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Крім того, при зверненні до суду прокурором у позовній заяві зазначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель - Державну інспекцію сільського господарства в АР Крим, який є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі на теріторії АР Крим. Однак, у зв'язку з відсутністю у вказаного державного органу повноважень звернення до господарського суду з вказаними у позові вимогами, прокурором пред'явлено цей позов в інтересах держави як позивачем, про що зазначено в позовній заяві.

Щодо порушень законодавства при ухваленні спірного рішення, судова колегія зазначає наступне

Згідно тексту спірного рішення воно прийнято на підставі Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженому наказом Міністерства регіонального розвитку; будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, Законом України „Про благоустрій, ст. ст. 12, 20, 83, 98, п. 12 розділу Х Земельного кодексу України.

Згідно із Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженому наказом Міністерства регіонального розвитку; будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 (далі - Порядок № 244), він визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до Порядку №244 визначена єдина підстава для розміщення тимчасової споруди - паспорт прив'язки тимчасової споруди, для отримання якого замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС. До заяви додаються: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленнями контурів ТС з прив'язкою до місцевості; реквізити замовника (найменування, П. І. Б., адреса, контактна інформація). Цей перелік документів є вичерпним.

Таким чином, Порядком №244 не передбачено оформлення земельної ділянки замовником на якому-небудь праві, отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Разом з тим, відповідно до діючого земельного законодавства використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів є самовільним.

Механізм закріплення прав на землю при встановленні тимчасової споруди був визначений постановою Кабінету міністрів України від 26.08.2009 №982 «Про затвердження Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності», відповідно до якого у разі відсутності у суб'єкта господарювання державного акта на право власності на земельну ділянку чи на право постійного користування земельною ділянкою або договору оренди такої земельної ділянки сільська, селищна, міська рада укладає з таким суб'єктом господарювання договір особистого строкового сервітуту в порядку, визначеному законодавством.

Однак, вказана постанова Кабінету міністрів України від 26.08.2009 №982 втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 548.

Отже, на сьогодні центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, якій відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» розробляє порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, порядок стосовно виділення земельних ділянок для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності розроблений, але в ньому немає порядку виділення та оформлення земельної ділянки для цих цілей.

Згідно листа Міністерства регіонального розвитку; будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.02.2012 № 7/14-2737 "Щодо порядку розміщення тимчасових споруд для підприємницької діяльності" чинним законодавством чітко визначені повноваження органів місцевої влади у сфері земельних відносин, що дає їм можливість самостійно вирішувати питання щодо порядку відведення земельної ділянки під тимчасові споруди.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 116 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції на час виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Тобто набуття права користування земельною ділянкою за цією статтею можливо за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 83 Земельного кодексу України, у редакції чинній на момент виникнення правовідносин, визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Пунктом 12 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України було визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

Частиною 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

В пункті 1.2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 N 6 зазначено, що з положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Статтею 144 Конституції України закріплено, що органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

В постанові "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 N 6 Пленум Вищого господарського суду України зазначив, що реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Тобто орган місцевого самоврядування володіє, користується, розпоряджається об'єктами права комунальної власності на власний розсуд у відповідності до законодавства та є рівним учасником правовідносин.

Слід зазначити, що право сервітуту регулюється Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України.

Відповідно до ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Згідно до ст. 99 Земельного кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Згідно листа Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель, від 02.11.2004 № 6-10-1071/727 "Щодо порядку встановлення земельних сервітутів" п. "з" ст. 99 Земельного кодексу України (інші земельні сервітути) означає, що наведений вище перелік видів земельних сервітутів не є вичерпним. Зацікавлена сторона вправі вимагати встановлення на її користь іншого виду сервітуту щодо чужої земельної ділянки, виходячи із конкретних потреб та існування недоліків земельної ділянки, для використання якої необхідно встановлення сервітуту.

При цьому, у відповідності до ч. 2 ст. 401 Цивільного кодексу України, ст. 100 Земельного кодексу України сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно ч. 2 ст. 402 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 100 Земельного кодексу України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Крім того, ч. 3 ст. 101 Земельного кодексу України власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином судова колегія погоджується із думкою Роздольненської селищної ради, що вказане свідчить про те, що Роздольненська селищна рада мала право на укладання договору особистого строкового сервітуту як власник земельної ділянки та, що строковість та платність користування земельною ділянкою притаманна не тільки договору оренди земельною ділянкою, але і праву сервітуту.

Посилання прокурора на ст. 116, 124, 134 Земельного кодексу України, які визначають конкурентні засади (земельні торги) для передачі земельних ділянок, що перебувають у державній та комунальній власності, в орендне користування, з приводу наведеного є хибним, оскільки у даному випадку земельна ділянка в оренду не передавалася, а було встановлено особистий строковий сервітут.

Щодо посилання прокурора на те, що рішення Роздольненської селищної ради прийнято на підставі скасованої постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 №982 «Про затвердження Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності", судова колегія зазначає наступне.

Як вже зазначалося вище згідно тексту спірного рішення воно прийнято на підставі, зокрема, Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженому наказом Міністерства регіонального розвитку; будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244.

До висновку про прийняття рішення на підставі скасованого правового акту прокурор дійшов з огляду на те, що відповідно тексту рішення відсутній термін „тимчасова споруда" та замість нього застосований термін „мала архітектурна форма".

Разом з тим, судова колегія звертає увагу на наступне.

Дійсно ст. 28 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції на час прийняття рішення) визначала малі архітектурні форми і тимчасові споруди для провадження підприємницької діяльності.

Згідно ч. 1, 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" мала архітектурна форма - невелика споруда декоративного, допоміжного чи іншого призначення, що використовується для покращення естетичного вигляду громадських місць і міських об'єктів, організації простору та доповнює композицію будинків, будівель, їх комплексів. До малих архітектурних форм належать, в тому числі, павільйони. Тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Однак, прокурором не прийнято до уваги, що поряд із терміном „мала архітектурна форма" застосовується поняття „павільйон мілкороздрібної торгівлі". До того ж рішення прийнято на підставі особистої заяви підприємця про розміщення малої архітектурної форми - павільйону мілкороздрібної торгівлі.

До того ж, в рішенні вказано про його прийняття на підставі саме Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженому наказом Міністерства регіонального розвитку; будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244.

Крім того, на підставі оспорюваного рішення підприємцем був отриманий паспорт прив'язки тимчасової споруди, якій був узгоджений у встановленому законодавством порядку, та був укладений договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Щодо відсутності комплексної схеми розміщення тимчасових споруд, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 1.4 Порядку №244 комплексна схема розміщення тимчасових споруд - схема розміщення тимчасових споруд на території населеного пункту або його частині.

Пунктом 2.4 Порядку №244 передбачено, що відповідність намірів щодо місця розташування тимчасових споруд комплексній схемі розміщення тимчасових споруд (у разі її наявності ), будівельним нормам визначає відповідний орган з питань містобудування та архітектури, який утворено у складі виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації, протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви.

Згідно п. 2.5 Порядку №244 про відповідність намірів замовника щодо місця розташування тимчасових споруд комплексній схемі розміщення тимчасових споруд (у разі її наявності ), будівельним нормам замовник повідомляється відповідним органом з питань містобудування та архітектури письмово протягом трьох робочих днів з дня такого визначення відповідності намірів або замовнику надається аргументована відмова щодо реалізації намірів розміщення тимчасових споруд.

Тобто Порядок №244 передбачає, що комплексна схема розміщення тимчасових споруд може буті відсутньою, але її відсутність не може бути підставою для відмови у розміщенні тимчасової споруди згідно цьому Порядку.

Виходячи з зазначеного, судова колегія не знаходить правових підстав для скасування рішення Роздольненської селищної ради №537/01-1 від 14.03.2012 "Про погодження розміщення малої архітектурної форми - павільйону дрібнороздрібної торгівлі та дозволу на встановлення особистого строкового сервітуту ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0050 га", оскільки при його прийнятті не порушенні вимоги діючого на той час законодавства.

При цьому, оскільки інші вимоги прокурора є похідними від вимоги про визнання недійсним та скасування рішення Роздольненської селищної ради, в їх задоволенні слід відмовити.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню із прийняттям нового рішення.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.04.2013 у справі № 901/590/13-г - скасувати.

3. Прийняти нове рішення:

"У задоволенні позовних вимог Прокурора Роздольненського району Автономної Республіки Крим до Роздольненської селищної ради, Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов'язання повернути земельну ділянку відмовити"

Головуючий суддя Т.П. Фенько

Судді О.І. Проценко

Н.І. Сікорська

Розсилка:

1. Прокуратура Роздольненського району АР Крим (вул. Леніна, 58, смт. Роздольне,96200)

2. Роздольненська селищна рада (вул. Леніна, 14, смт. Роздольне, 96200)

3. Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (АДРЕСА_2)

4. Прокуратура АР Крим (вул. Севастопольська, 21, м. Сімферополь, 95015)

5. Прокуратура м. Севастополя (вул. Павліченко, 1, м. Севастополь, 99011)