Постанова

від 12.09.2013 по справі 821/1976/13-а

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2013 р. 16 год.30 хв.Справа № 821/1976/13-а

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Кисильової О.Й.,

при секретарі: Литовському С.І.,

за участю: позивача - ОСОБА_1,

представників відповідача - Свердлюка О.О., Савенко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління агропромислового розвитку Бериславської районної державної адміністрації про стягнення середнього заробітку, вихідної допомоги, моральної шкоди та судових витрат,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до адміністративного суду із позовом до Управління агропромислового розвитку Бериславської районної державної адміністрації (далі - відповідач, Управління), в якому, з урахуванням збільшення та уточнення позовних вимог, просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 7533,54 грн., вихідну допомогу в сумі 7533,54 грн., моральну шкоду в розмірі 500,00 грн. та судові витрати у сумі 179,85 грн.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю. Суду пояснив, що наказом начальника Управління від 06.03.2013 р. ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу економічного аналізу, врегулювання відносин власності, фінансово-кредитного, правового та господарського забезпечення УАПР Бериславської РДА за статтею 38 КЗпП України. Підставою для прийняття позивачем рішення про звільнення за власним бажанням стало те, що впродовж двох місяців за усним розпорядженням начальника Управління ОСОБА_1 виконував обов'язки головного зоотехніка вказаного Управління без оплати праці за збільшення навантаження.

У день звільнення відповідач не виплатив всіх належних позивачу сум, так як залишилася невиплаченою сума у розмірі 120 грн. - це добові за 4 дні перебування ОСОБА_1 у відрядженні у місті Вінниці. Крім того, відповідач не провів нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги при звільненні у розмірі трьох середньомісячних заробітків на суму 7533,54 грн. Посилаючись на порушення відповідачем норм трудового законодавства, зокрема ст.ст. 21, 44, 116, 117 та 121 КЗпП України, позивач просить стягнути з Управління належні йому при звільненні суми, а також моральну шкоду, яка завдана ОСОБА_1 у такий спосіб, як створення несприятливих умов роботи, яке спричинене надмірним навантаженням, що призвело до прийняття рішення про звільнення, а відтак - до моральних страждань.

Представники відповідача у судовому засіданні, частково заперечуючи проти позову, зазначили, що при звільненні позивачу своєчасно виплачена вся належна йому сума, проте залишилась заборгованість за відрядження у сумі 279,34 грн., а саме: частина суми - 38,60 грн. за відрядження у листопаді 2012 р. та, відповідно, 240,74 грн. за відрядження у лютому 2013 року. Дана сума дійсно була виплачена позивачу не у день звільнення - 06.03.2013 р., а 15.03.2013 р., тобто із затримкою у 6 робочих днів, а тому відповідач не заперечує щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 735,12 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення вихідної допомоги у сумі 7533,54 грн. представники відповідача відмітили, що підстави для нарахування та виплати вказаної суми відсутні, оскільки позивач звільнився за власним бажанням у зв'язку із переходом на іншу роботу. Крім того, вимога щодо відшкодування моральної шкоди є необґрунтованою.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

06 вересня 2013 року наказом начальника Управління агропромислового розвитку Бериславської районної державної адміністрації ОСОБА_1 звільнено з посади начальника начальника відділу економічного аналізу, врегулювання відносин власності, фінансово-кредитного, правового та господарського забезпечення вказаного Управління.

Як з'ясовано судом, при звільненні ОСОБА_1 відповідач виплатив всю суму, що належала позивачу при звільненні, крім коштів за відрядження на загальну суму 279,34 грн., а саме: 38,60 грн. за листопад 2012 р. та 240,74 грн. за лютий 2013 р., яка була перерахована на розрахунковий рахунок позивача 15.03.2013 р. Дана обставина не заперечується відповідачем, проте позивач стверджує, що виплата йому даних коштів у березні місяці 2013 р. не є підтвердженням факту виплати заборгованості саме за наведені вище відрядження.

Водночас, позивач у судовому засіданні наполягав на тому, що відповідачем не виплачена заборгованість за 4 дні перебування ОСОБА_1 у відрядженні у місті Вінниці, а саме - 120,00 грн. добових.

Судом встановлено, що 20.09.2012 р. відповідачем винесено наказ № 13-В, відповідно до якого ОСОБА_1 відряджено до міста Вінниці з 20.09.2012 р. по 23.09.2012 р. для участі у Всеукраїнській спартакіаді терміном на 4 дні. Як вбачається із пункту 2 вказаного наказу, витрати на проїзд здійснювались за рахунок УАПР Бериславської РДА. У судовому засіданні представник відповідача пояснила, що інші витрати на це відрядження, а саме: проживання та харчування, тобто добові, здійснювались за рахунок Головного управління агропромислового розвитку обласної державної адміністрації, а тому позивач при складанні авансового звіту зазначив тільки витрати на проїзд, оскільки особисто більше не здійснював жодних витрат.

Із наданого відповідачем авансового звіту, який складено ОСОБА_1 24.09.2012 р., тобто на наступний день після відрядження, вбачається, що позивач у вказаному звіті зазначив тільки витрати на проїзд із Берислава до Херсона та з Херсона до Берислава на загальну суму 47,65 грн., які були відшкодовані позивачу у повному обсязі 27.09.2012 р., що ним не заперечується.

Таким чином, позивач при складанні авансового звіту сам визначив та вказав суму витрат, які дійсно були ним понесені при відрядженні до міста Вінниці, а тому суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для відшкодування ОСОБА_1 120,00 грн. добових, а відтак, про безпідставність тверджень позивача щодо виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з посиланням на невиплату даної суми (120,00 грн.).

Щодо затримки розрахунку в частині невиплати коштів за відрядження (38,60 грн. за листопад 2012 р. та 240,74 грн. за лютий 2013 р.), тобто в частині позовних вимог, яку відповідач визнає, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, трудовим законодавством передбачена відповідальність власника перед працівником у разі невиплати останньому у день звільнення всіх сум, що належать йому при звільненні, у вигляді виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, проте така відповідальність наступає за умови наявності вини власника у такій затримці.

Як вбачається із квитанції № 39/41, наданої відповідачем, здійснення Брокбізнесбанком операції щодо перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 суми у розмірі 279,34 грн. відбулося 15.03.2013 р. о 8:50 год. Призначення платежу - відрядження за лютий 2013 р., що засвідчено печаткою вказаного банку.

Беручи до уваги ту обставину, що ОСОБА_1 було звільнено 06.03.2013 р., а належну при звільненні суму УАПР Бериславської РДА сплатило до банківської установи тільки 15.03.2013 р., суд вважає, що відповідачем безпідставно затримано розрахунок при звільненні позивача на 9 днів.

Відповідно до пункту 32 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, затримкою видачі розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Згідно із пунктом 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі - Порядок № 100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 за останні два місяця (січень, лютий) роботи, що передували події звільнення - 06.03.2013 р., заробітна плата позивача та кількість відпрацьованих робочих днів складає: за січень - 2416,11 грн. за 21 робочий день, за лютий - 2607,04 грн. за 20 робочих днів. Всього: 5023,16 грн. за 41 робочий день.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чиним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає: 122,52 грн. (5023,16/41 = 122,52).

Оскільки статтею 117 КЗпП встановлено виплату середнього заробітку за весь час його затримки по день фактичного розрахунку, що становить в даному випадку 9 календарних днів (день звільнення - 06.03.2013 р., день розрахунку - 15.03.2013 р.), то відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку з позивачем при звільненні по день фактичного розрахунку складає: 1102,68 грн. (122,52 х 9= 1102,68).

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 1102,68 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача вихідної допомоги у сумі 7533,54 грн., необхідно зазначити наступне.

Трудовий договір з позивачем припинено на підставі статті 38 КЗпП України, тобто на підставі норми трудового законодавства, яка регулює питання розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Отже, необхідною умовою для виплати особі вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку при припиненні трудового договору за ініціативи працівника є факт порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю.

Позивач у судовому засіданні стверджував, що причиною його звільнення слугувало невиконання відповідачем законодавства про працю у такий спосіб, як покладання на ОСОБА_1 виконання посадових обов'язків іншого працівника без належної оплати праці за збільшення навантаження, що, як вважає позивач, є підставою для нарахування та виплати йому вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку за статтею 44 КЗпП України.

Згідно із ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Із дослідженої судом заяви ОСОБА_1 про звільнення слідує, що дана заява складена позивачем власноручно 21.02.2013 р. та не містить посилання на підставу для її подання, тобто на причину прийняття позивачем рішення про припинення трудового договору.

Отже, позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту порушення відповідачем законодавства про працю, а тому суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для нарахування та виплати при звільненні ОСОБА_1 вихідної допомоги, що передбачена статтею 44 КЗпП України.

За таких обставин суд відмовляє позивачу в задоволенні позову в цій частині.

Позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 500,0 грн., посилаючись на те, що несприятливі умови роботи, які були зумовлені надмірним навантаженням, призвели до прийняття рішення про звільнення, внаслідок чого позивач зазнав значних моральних страждань, погіршення стану здоров'я та порушення нормальних життєвих зв'язків.

У ході судового розгляду справи позивачем не надано суду належних доказів спричинення йому моральної шкоди, а тому суд вважає такі вимоги необгрунтованими та відмовляє в їх задоволенні.

Щодо розподілу судових витрат слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 91 КАС України, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (ч. 3 ст. 94 КАС України).

Так, позивач був присутнім у судових засіданнях, призначених на 07.06.2013 р., 23.07.2013 р., 06.08.2013 р. та 12.09.2013 р. Отже, сума понесених ОСОБА_1 витрат - це вартість проїзду, а відповідно до наявних у справі квитанцій про оплату перевезення, витрати на проїзд позивача складають 179,85 грн. Враховуючи, що позовні вимоги задоволено в сумі 1102,68 грн., що складає 7,08 % від заявленої позивачем вимоги в розмірі 15567,08 грн. (1102,68 х 100% / 15567,08), то сума витрат на переїзд, які підлягають поверненню ОСОБА_1 складає 12,73 грн. (179,85 х 7,08 / 100%).

Таким чином суд вважає, що на користь позивача необхідно присудити судові витрати у сумі 12,73 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Враховуючи викладене вище та керуючись ст.ст. 91, 93, 158-163, 167 КАС України, суд, -

постановив :

Позов ОСОБА_1 до Управління агропромислового розвитку Бериславської районної державної адміністрації про стягнення середнього заробітку, вихідної допомоги, моральної шкоди та судових витрат задовольнити частково.

Стягнути з Управління агропромислового розвитку Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області (код ЄДРПОУ - 00734570) на користь ОСОБА_1 (ідент. номер - НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1102,68 грн. (одна тисяча сто дві) грн. 68 коп.

Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 12,73 грн. (дванадцять ) грн. 73 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 17 вересня 2013 р.

Суддя Кисильова О.Й.

кат. 12.3