Рішення

від 18.09.2013 по справі 902/1193/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 вересня 2013 р. Справа № 902/1193/13

Провадження № 7/902/48/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банасько О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Вінницькі міські електричні мережі", м.Вінниця

до : Приватного підприємства-фірма "Техкомплект", м.Вінниця

про стягнення 3 210,80 грн. за договором № 2310 від 08.08.2007 року

при секретарі судового засідання Миколюк М.Г.

за участю представників:

позивача: Обертюх Т.С., юрисконсульт ІІ категорії групи з обслуговування структурних підрозділів ПАТ "Вінницяобленерго", довіреність № 1-14-3543 від 02.01.2013 року.

відповідача: не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Вінницькі міські електричні мережі", м.Вінниця до Приватного підприємства-фірма "Техкомплект", м.Вінниця про стягнення 3 210,80 грн. боргу за договором № 2310 від 08.08.2007 року.

Ухвалою суду від 21.08.2013 року порушено провадження у справі № 902/1193/13 та призначено до розгляду на 05.09.2013 року.

Ухвалою від 05.09.2013 року розгляд справи відкладено до 18.09.2013 року в зв'язку з неявкою відповідача з метою забезпечення принципів змагальності та рівності учасників судового процесу.

В судове засідання 18.09.2013 року відповідач не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою суду від 05.09.2013 року яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві - вул.Пирогова, 11-а, кв.54, м.Вінниця, 21100.

Згідно з інформації отриманої з офіційної веб-сторінки Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" в мережі Інтернет місцезнаходженням відповідача значиться вул.Пирогова, 11-а, кв.54, м.Вінниця, 21100, яка є ідентичною тій по якій було направлено останньому ухвалу у даній справі.

Окрім того, судом здійснювалось направлення ухвал відповідачу за адресами, які відображені в договорі про постачання електричної енергії від 08.08.2007 року № 2310 та додатках до нього, а саме: вул.Ф.Кона, 58/15, м.Вінниця, 21100 та вул.Щорса, 8, м.Вінниця, 21100.

Як слідує із матеріалів справи до суду повернулись конверти з ухвалами від 21.08.2013 року та від 05.09.2013 року адресовані відповідачу з відмітками відділення поштового зв'язку "за зазначеною адресою не проживає", "за закінченням терміну зберігання", "тимчасово закрите підприємство".

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином .

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом .

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 року № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

08.08.2007 року між ВАТ "АК "Вінницяобленерго"" в особі "СО Вінницькій міські електричні мережі" (Постачальник) та Приватним підприємством-фірма "Техкомплект" (Споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії № 2310.

Згідно п.1.1 даного Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю 6 кВт , а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п.1.2 Договору розрахунковий період за даним договором прирівнюється до календарного місяця , протягом якого визначається обсяг електроенергії, що продається Споживачу за цей час та протягом якого Споживач повинен здійснити розрахунки за куплену електроенергію за тарифами, що діють на кінець розрахункового періоду.

Постачальник зобов'язується постачати Споживачу електроенергію, як різновид товару, а саме:

- в обсягах, визначених до розділу 5 та з урахуванням умов розділу 6 Договору (Додаток №1 "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачам");

- згідно з категорією струмоприймачів Споживача відповідно до ПУЕ та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених Додатком № 2 "Акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін";

- із дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами;

- забезпечити отримання Споживачем електричної енергії на рівні дозволеної потужності 6 кВт. (п. 2.2.2 Договору).

Також 08.08.2007 року між сторонами підписано Додаток "Однолінійна схема", Додаток № 2 "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін", Додаток № 3М "Перелік місць встановлення електролічильників, за якими проводиться розрахунок за відпущену електроенергію, включаючи субспоживачів" .

Із наданих позивачем доказів вбачається, що з моменту укладення договору № 2310 від 08.08.2007 року відповідачу поставлено електроенергію на суму 24 559,73 грн., з врахуванням від'ємного сальдо на момент укладення договору в розмірі 2 417,95 грн.., за яку останній провів розрахунок на суму 18 930,98 грн..

Внаслідок несплати Приватним підприємством-фірма "Техкомплект" вартості спожитої електроенергії виникла заборгованість в розмірі 3 210,80 грн. (24 559,73- 2 417,95 - 18 930,98).

Факт поставки електроенергії Постачальником та наявність боргу у розмірі вказаному в позовній заяві підтверджується актами контрольного зняття показників лічильників № 4757 від 03.12.2007 року, № 3906 від 19.10.2012 року, № 3481 від 17.04.2012 року, № 2188 від 01.03.2010 року, № 4974 від 16.11.2009 року, актами про використану електричну енергію за 2011- 2012 рік, рапортами про відпуск електроенергії, звітами про відпуск електроенергії за 2010 - 2011 рік, рахунками на оплату електричної енергії, виписками банківських установ, платіжними дорученнями тощо.

Враховуючи викладені обставини суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З моменту підписання сторонами договору від 01.12.2006 року № 463 між ними виникли правовідносини регулювання яких здійснюється відповідними нормами ГК України та ЦК України.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст.275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ч.6 ст.276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію (ч.7 ст.276 ГК України).

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням наведеного вище вимоги про стягнення з відповідача 3 210 грн. 80 коп. - заборгованості підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Всупереч наведеним вище процесуальним нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 210,80 грн. основного боргу є доведеними, правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати на сплату судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

18.09.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства-фірма "Техкомплект", вул.Пирогова, 111-А, кв.54, м.Вінниця, 21037 (ідентифікаційний код - 31542689) на користь Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Вінницькі міські електричні мережі", вул.Пирогова, 174, м.Вінниця, 21008 (ідентифікаційний код - 25509880) - 3 210 грн. 80 коп. - боргу, 1 720 грн. 50 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 19 вересня 2013 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул. Пирогова, 11-А, кв.54, м.Вінниця, 21037.