Постанова

від 12.09.2013 по справі 826/11969/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 вересня 2013 року 09:10 № 826/11969/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., секретаря судового засідання Корніюк А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.03.2013 р. № 0000571701. за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3 (довіреність № б/н від 22.07.2013 р.)

від відповідача: Сакало Я.О. (довіреність № 124/9/10-017 від 14.06.2013 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 12.09.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.03.2013 р. № 0000571701.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2013 р. позовна заява Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 була залишена без руху з підстав не надання позивачем до позовної заяви документу про сплату судового збору в сумі різниці між сумою, встановленою законодавством та фактично сплаченою сумою, а саме - 80,29 грн.

Зважаючи на усунення позивачем недоліків позовної заяви у визначені строки, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.08.2013 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/11969/13-а та призначено справу до судового розгляду на 12.09.2013 р.

В судовому засіданні 12.09.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та в судових дебатах просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 05.03.2013 р. № 0000571701.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що при проведенні документальної позапланової невиїзної перевірки Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 з питань повноти обчислення та своєчасності сплати податку на додану вартість по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Плекальня» (код ЄДРПОУ 32851747) за січень 2012 р., відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, щодо заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 6 666,67 грн. за лютий 2012 р.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються допустимими доказами у справі, оскільки позивачем, у повній відповідності до вимог чинного законодавства, було включено до складу податкового кредиту у лютому 2012 р. суму ПДВ, сплачену по правовідносинах із контрагентом ТОВ «Плекальня» у січні-лютому 2012 р., що підтверджується відповідними первинними документами, наявними в матеріалах справи, а також податковими накладними, виписаними належним чином, оскільки на час здійснення таких правовідносин та складання відповідних первинних документів зазначений контрагент позивача був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість; установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними; відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента; правовідносини відбувалися на підставі договору про надання правової допомоги, належне виконання якого підтверджується відповідними Актами виконаних робіт (наданих послуг), а сплата коштів за таким договором, що відбувалася у безготівковій формі на рахунок контрагента, підтверджується відповідними платіжними дорученнями, та не заперечувалась відповідачем під час здійснення перевірки.

Крім того, як зазначив представник позивача, наявними у справі доказами підтверджується той факт, що контрагентом позивача ТОВ «Плекальня» було в повному обсязі визначено всі податкові зобов'язання по правовідносинах із позивачем у січні-лютому 2012 р. для сплати до Державного бюджету (декларація з ПДВ за січень 2012 р. із додатком № 5 щодо визначення податкових зобов'язань в розрізі контрагентів міститься в матеріалах справи), а відповідно за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ «Плекальня» не було завдано жодної шкоди Державному бюджету.

Також, як було наголошено представником позивача, по-перше, така перевірка проводилася відповідачем за період діяльності - січень 2012 р. (Акт від 18.02.2013 р. № 291/17-10/НОМЕР_2), хоча порушення встановлені в Акті перевірки саме за лютий 2012 р., що не відповідає періоду за який проводилася така перевірка, та по-друге, податковий кредит у сумі ПДВ 6 666,67 грн., що спочатку визначався позивачем в податковій декларації з ПДВ за січень 2012 р., в подальшому був знятий ФОП ОСОБА_2 з періоду січня 2012 р., та визначений в декларації з ПДВ за лютий 2012 р., оскільки фактично такі юридично-консультаційні послуги від контрагента ТОВ «Плекальня» були надані позивачу саме в лютому 2012 р., а отже зазначене також підтверджує відсутність завдання будь-якої шкоди Державному бюджету за наслідками правовідносин ФОП ОСОБА_2 із контрагентом ТОВ «Плекальня», що фактично відбувалися у лютому 2012 р.

Відповідач позов не визнав, подав письмові заперечення проти позову, та в судовому засіданні 12.09.2013 р. просив суд у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що матеріалами справи підтверджується фіктивна діяльність контрагента позивача ТОВ «Плекальня», а саме те, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, зазначене товариство не набуло цивільної право-дієздатності, взаємовідносини ТОВ «Плекальня» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем Державною податковою інспекцією у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 з питань повноти обчислення та своєчасності сплати податку на додану вартість по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Плекальня» (код ЄДРПОУ 32851747) за січень 2012 р.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 18.02.2013 р. № 291/17-10/НОМЕР_2, в якому встановлені порушення позивачем вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, щодо заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 6 666,67 грн. за лютий 2012 р.

В Акті перевірки відповідачем встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентом:

- ТОВ «Плекальня» (код ЄДРПОУ 32851747), щодо надання останнім на користь позивача юридично-консультаційних послуг (договір про надання правової допомоги № 1-Ю від 04.01.2012 р.).

За наслідками висновків вищевказаного Акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення:

- від 05.03.2013 р. № 0000571701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 8 333,34 грн., в тому числі за основним платежем 6 666,67 грн., та штрафними санкціями 1 666,67 грн.

Відповідно до п. 56.3 ст. 56 ПКУ, позивачем 15.03.2013 р., у десятиденний термін з моменту отримання податкового повідомлення-рішення, було подано до ДПА у м. Києві скаргу № 7 про перегляд зазначеного рішення.

Однак, рішенням ДПС у м. Києві від 17.05.2013 р. № 41/14/12-3-03, оскаржуване рішення було залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення.

За наслідками зазначеного 30 травня 2013 р., у десятиденний строк з моменту отримання рішення ДПС у м. Києві від 17.05.2013 р. № 41/24/12-3-03, позивачем було направлено скаргу № 15 про перегляд податкового повідомлення-рішення до ДПС України.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 20.06.2013 р. № 2247/14/99-99/10-01-03-14, оскаржуване рішення відповідача було залишено без змін, а також залишено без змін рішенням ДПС у м. Києві від 17.05.2013 р. № 41/14/12-3-03.

Однак, не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 05.03.2013 р. № 0000571701, позивач оскаржив його в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, в якості єдиного обґрунтування висновків про порушення позивачем вказаних вимог податкового законодавства, а також висновків про нікчемність правочинів між позивачем та контрагентом ТОВ «Плекальня» (код ЄДРПОУ 32851747), відповідачем в Акті перевірки позивача зазначено про фіктивну діяльність іншого контрагента ТОВ «Плекальня», а саме ТОВ «КПД-Будтехніка» (відсутність матеріально-технічної бази та трудових ресурсів), із яким позивач взагалі жодних правовідносин не мав.

Однак, на думку податкового органу, наявність в матеріалах справи зазначених відомостей щодо фіктивної діяльності ТОВ «КПД-Будтехніка» (контрагента саме ТОВ «Плекальня»), із яким, як підтверджується наявними матеріалами справи, позивач не мав жодних правовідносин, - є достатнім для висновку про фіктивну діяльність контрагента саме позивача ТОВ «Плекальня», а саме те, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, взаємовідносини ТОВ «Плекальня» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит.

Однак, перевіривши наявні матеріали справи, вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов до висновку, що:

- відповідачем не було жодними допустимими доказами по справі доведено завдання будь-якої шкоди Державному бюджету внаслідок здійснення правовідносин між позивачем та ТОВ «Плекальня» (згідно наявного у матеріалах справи додатку № 5 до податкової декларації з ПДВ за січень 2012 р. по ТОВ «Плекальня», такий контрагент позивача в повному обсязі визначив свої податкові зобов'язання в розрізі правовідносин із позивачем для сплати до Державного бюджету в розмірі 6 666,67 грн.);

- відповідачем не було роз'яснено та доведено суду, яким саме чином та на підставі яких нормативних актів позивач має нести відповідальність за порушення, встановлені самим же податковим органом в Акті перевірки іншого контрагента ТОВ «Плекальня», а саме - ТОВ «КПД-Будтехніка» (третій ланцюг правовідносин), із яким позивач взагалі не мав жодних відносин, а стосовно контрагента позивача ТОВ «Плекальня» в матеріалах справи відсутні будь-які судові рішення щодо протиправної діяльності такого товариства;

- відповідачем не надано доказів, що факти порушення норм законодавства суб'єктом господарювання ТОВ «Плекальня», які викладені в Акті його перевірки, визнані в судовому порядку. А відтак, оскільки Акт перевірки це документ який висвітлює позицію контролюючого органу, але не має юридичних наслідків, тому тільки податкові повідомлення-рішення, правомірність прийняття яких встановлюється судом, мають юридичні наслідки і є обов'язковими для виконання судами в своїх рішеннях.

Таким чином, виключно висновки відповідача в Акті перевірки не можуть слугувати підставою для визнання правочинів між позивачем та ТОВ «Плекальня» з ознаками нікчемності.

По суті здійснених позивачем правовідносин із контрагентом ТОВ «Плекальня» з матеріалів справи вбачається наступне.

Так, між позивачем Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (Замовником) та контрагентом ТОВ «Плекальня» (Виконавцем) було укладено Договір про надання правової допомоги № 1-Ю від 04.01.2012 р., згідно якого Виконавець надав Замовнику юридично-консультаційні послуги, перелік яких зазначений в Актах виконаних робіт (наданих послуг) № 1 від 31.01.2012 р. та № 2 від 29.02.2012 р.

Розрахунки із контрагентом ТОВ «Плекальня» було здійснено позивачем у повному обсязі шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок контрагента, що не заперечувалося відповідачем в Акті перевірки та в судовому засіданні.

На виконання зазначеного договору, ТОВ «Плекальня» було виписано на користь позивача податкові накладні № 2 від 31.01.2012 р. та № 3 від 29.02.2012 р. на суми ПДВ - 6 666,67 грн.

Отже, на підставі зазначених правовідносин із контрагентом ТОВ «Плекальня», позивачем у лютому 2012 р. було включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 6 666,67 грн.

З даного приводу суд вважає необґрунтованим висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ у лютому 2012 р. на суму 6 666,67 грн., оскільки, як підтверджується наявними матеріалами справи, по-перше, така перевірка проводилася відповідачем за період діяльності позивача - січень 2012 р. (Акт від 18.02.2013 р. № 291/17-10/НОМЕР_2), хоча порушення встановлені відповідачем в Акті перевірки саме за лютий 2012 р., що не відповідає періоду за який проводилася така перевірка, та по-друге, податковий кредит у сумі ПДВ 6 666,67 грн., що спочатку визначався позивачем в податковій декларації з ПДВ за січень 2012 р., в подальшому був знятий ФОП ОСОБА_2 з періоду січня 2012 р., та визначений в декларації з ПДВ за лютий 2012 р., оскільки фактично такі юридично-консультаційні послуги від контрагента ТОВ «Плекальня» були надані позивачу саме в лютому 2012 р., а отже зазначене також підтверджує відсутність завдання будь-якої шкоди Державному бюджету за наслідками правовідносин ФОП ОСОБА_2 із контрагентом ТОВ «Плекальня», що фактично відбувалися у лютому 2012 р. за договором про надання правової допомоги № 1-Ю від 04.01.2012 р.

Також, як вбачається з наявних матеріалів справи, та не було жодними допустимими доказами заперечено відповідачем, за вказаними операціями із контрагентом ТОВ «Плекальня», і позивачем і його контрагентом були визначені та сплачені до Державного бюджету всі належні податки.

Крім того, як підтверджується наявними у справі доказами, в Акті перевірки позивача від 18.02.2013 р. № 291/17-10/НОМЕР_2, відповідачем зазначено недостовірні дані щодо контрагента позивача ТОВ «Плекальня», а саме те, що остання звітність з податку на прибуток була подана ТОВ «Плекальня» за І квартал 2012 р., а з податку на додану вартість за травень 2012 р.

Натомість, як було наголошено позивачем та підтверджується доказами у справі, ТОВ «Плекальня» на прохання позивача надав квитанції про здавання податкової звітності за рік 2012 р. (реєстраційний номер документу 9084665640), та з податку на додану вартість за липень 2012 р. (реєстраційний номер документу 9048147303).

Також, як вбачається з наявних матеріалів справи, на даний час ТОВ «Плекальня» є платником єдиного податку, 4 група, ставка податку 5%, свідоцтво А № 553197 від 20.12.2012 року, а відповідно є діючим підприємством, що декларує та сплачує податкові зобов'язання до Державного бюджету.

Отже, згідно наявних у справі доказів, контрагент позивача ТОВ «Плекальня» на період здійснення правовідносин із ФОП ОСОБА_2, був на загальній системі оподаткування, та став платником єдиного податку тільки у грудні 2012 р.

Згідно вимог чинного податкового законодавства, та позиції Вищого адміністративного суду, що викладена в його рішеннях, Акт перевірки не має юридичного характеру, оскільки безпосередньо не стосується прав і обов'язків суб'єктів господарювання, не містить обов'язкового для нього припису, та не є правовим актом індивідуальної дії, а відтак висновки Акта перевірки не можуть апріорі бути доказовою базою при розгляді справи в суді, крім випадків коли факти, встановлені в Акті, підтверджені відповідним судовим рішенням (що набрало законної сили), якого відповідачем в даному випадку надано не було. А отже, висновки, викладені в Акті перевірки, повинні підтверджуватися контролюючим органом в судовому засіданні допустимими доказами.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що органи державної податкової служби в Україні у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади з питань оподаткування, виданими в межах їх повноважень.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, під час здійснення правовідносин позивача із ТОВ «Плекальня», зазначений контрагент був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість, установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента.

Крім того, як зазначалося вище, відповідачем не було надано суду доказів щодо невизначення контрагентом позивача ТОВ «Плекальня» сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно жодними допустимими доказами не було доведено суду, що за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ «Плекальня» було завдано шкоди Державному бюджету.

Щодо висновку відповідача про недійсність укладених позивачем із ТОВ «Плекальня» правочинів, податковий орган (також в Акті перевірки контрагента позивача ТОВ «Плекальня») посилається одночасно на норми Цивільного кодексу України, якими врегульовано поняття «недійсного» та «нікчемного» правочинів.

Відповідно до частини першої ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

З приводу наведеного суд вважає, що оскільки відповідачем не надано допустимих доказів визнання укладених позивачем та ТОВ «Плекальня» правочинів недійсними, посилання на їх фіктивність є безпідставним та до уваги братися не може.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважаться таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Крім того, суд зазначає, що при здійсненні висновків в Акті перевірки позивача (а також в Акті перевірки ТОВ «Плекальня») контролюючим органом не було враховано, що із прийняттям Закону України 2 грудня 2010 року № 2756-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», ст. 228 Цивільного кодексу України була доповнена частиною третьою наступного змісту:

«У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Тобто, зазначені правочини після 01.01.2011 року мають визнаватися не нікчемними, а оспорюваними.

Проте, як видно з наявних матеріалів справи, відповідного рішення суду щодо визнання спірного правочину недійсним ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві надано не було, що відповідно виключає право контролюючого органу посилатися на частину другу ст. 215 Цивільного кодексу України у висновках Акта перевірки.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частіші.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного га всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, укладені між позивачем та ТОВ «Плекальня» правочини не віднесені законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, неправомірно виходив з фіктивності (нікчемності) спірних правочинів, а висновок про те, що зазначені угоди очевидно суперечать інтересам держави та суспільства не підтверджений відповідачем допустимими доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

В силу положень ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Також, відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: «…при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі».

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем не було надано суду доказів наявності вироку суду відносно посадових осіб ТОВ «Плекальня», а посилання виключно на висновки Акта перевірки - не може бути єдиною та беззаперечною підставою для визнання правочинів нікчемними (недійсними) без наявності відповідного вироку суду, що набрав законної сили.

Згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, такий зв'язок між витратами на придбання послуг юридичного характеру у ТОВ «Плекальня», що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послу, було відповідними доказами доведено позивачем суду, а саме при використанні зазначених послуг юридичного характеру, отриманих від контрагента ТОВ «Плекальня», в подальшій господарській діяльності при проведенні переговорів та укладені договорів із клієнтами, веденні бухгалтерського обліку (з урахуванням актуальних змін у законодавстві), інш.

Враховуючи викладене, та зважаючи на наявні у справі докази, суд вважає, що позивачем було доведено реальність здійснення господарських операцій із контрагентом ТОВ «Плекальня», що в подальшому були використані позивачем у своїй господарській діяльності при проведенні переговорів та укладені договорів із клієнтами, веденні бухгалтерського обліку (з урахуванням актуальних змін у законодавстві), та рух активів у процесі здійснення зазначених господарських операцій підтверджується наявними матеріалами справи, а відповідно зазначені суми ПДВ, сплачені по правовідносинах із ТОВ «Плекальня», були правомірно віднесені позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ у перевіряємому періоді на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Суд також не може прийняти до уваги посилання відповідача на те, що позивач зобов'язаний нести відповідальність за порушення, встановлені податковим органом по контрагенту, які не підтверджуються будь-яким іншим чином (рішенням суду), крім висновків самого ж податкового органу в Акті перевірки.

Згідно вимог п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що суб'єкт господарювання може розраховувати на податковий кредит, якщо в нього є в наявності податкові накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.

Таким чином, як підтверджується наявними матеріалами справи, податкові зобов'язання в розрізі правовідносин із позивачем в сумі ПДВ 6 666,67 грн., були визначені його контрагентом ТОВ «Плекальня» для сплати до бюджету в січні 2012 р. за фактом отримання від позивача коштів за договором про надання правової допомоги № 1-Ю від 04.01.2012 р., а позивачем в свою чергу таку суму ПДВ в розмірі 6 666,67 грн., сплачену ТОВ «Плекальня» за договором про надання правової допомоги № 1-Ю від 04.01.2012 р., було включено до складу податкового кредиту саме в лютому 2012 р. (а відповідно знято в січні 2012 р.), тобто за результатами фактичного отримання послуг від контрагента, що кореспондується з вимогами п.п. «б» п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, та жодної шкоди Державному бюджету внаслідок таких правовідносин завдано не було.

Також, відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 112 11 13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», вбачається тенденція до індивідуалізації кваліфікації дій платників податків з формування податкового кредиту з ПДВ з огляду на добросовісність такого платника. У разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника ПДВ його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит, про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента. При цьому обізнаність платника податку щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів, необхідно з'ясувати з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР).

Так, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на час розгляду даної адміністративної справи по суті, контрагент позивача ТОВ «Плекальня» є діючим підприємством, не перебував у стані припинення підприємницької діяльності, а відповідно здійснює свою господарську діяльність.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в порушення вимог ч. 1 та ч. 4 ст. 71 КАС України, не виконав вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі щодо надання відповідних документів на підтвердження його правової позиції, та не довів суду правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 05.03.2013 р. № 0000571701.

Натомість представник позивача надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 05.03.2013 р. № 0000571701.

Зважаючи на викладене, та керуючись ч. 6 ст. 71 КАС України, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В позовній заяві та в судових дебатах позивач не позовної вимоги щодо відшкодування йому судових витрат із сплати судового збору. Тому суд не вирішував питання, в порядку ст. 94 КАС України, щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 05.03.2013 р. № 0000571701.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 19.09.2013 р.