Рішення

від 04.09.2013 по справі 24/120 (2010)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2013 р. Справа № 24/120 (2010)

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., при секретарі судових засідань Мак Л.Б., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Чагарі", м. Дрогобич

до відповідача Фізичної особи -підприємця ОСОБА_3, м. Дрогобич

про стягнення 4423,65 грн.

За участю представників сторін:

від позивача не з'явився;

від відповідача не з'явився.

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Чагарі" подало позов до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення 4 423,65 грн. з яких 2 258,00 грн. основного боргу, 783, 75 грн. пені, 1 129, 00 грн. штрафу, 185,16 грн. втрат від інфляції та 67,74 грн. три відсотки річних.

Ухвалою суду від 16.09.2010р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі суддею Хабіб М.І. та призначено її до судового розгляду на 05.10.2010р.

Ухвалою суду від 05.10.2010р. розгляд справи відкладено на 26.10.2010р. з підстав, викладених в даній ухвалі.

Ухвалою суду від 26.10.2010р. провадження у справі було зупинено до вирішення Львівським апеляційним господарським судом апеляційної скарги на рішення господарського суду Львівської області від 09.04.2010р. у справі №21/111 (14/235) за позовом ТзОВ „Чагарі" до Дрогобицької міської ради за участю третіх осіб про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

У зв'язку із призначенням Хабіб М.І. суддею Львівського апеляційного господарського суду, справу було передано для розгляду судді Сухович Ю.О.

Ухвалою суду від 27.06.2013р. провадження у справі було поновлено з огляду на те, що Львівський апеляційний господарський суд постановою від 12.06.2012р. скасував рішення господарського суду Львівської області від 09.04.2010р. у справі №21/111 (14/235), у позові відмовив. Постановою Вищого господарського суду України від 16.08.2012р. у справі №21/111 (14/235) постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.06.2012р. залишено без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чагарі" без задоволення.

Водночас, ухвалою суду від 27.06.2013р. було призначено розгляд справи на 21.08.2013р.

У зв'язку із неявкою у судове засідання 21.08.2013р. представників позивача та відповідача, невиконанням ними вимог ухвали суду, розгляд справи було відкладено на 04.09.2013р.

Згідно ч.3 ст.22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, вимог ухвал суду від 27.06.2013р. та 21.08.2013р. не виконав, причин неявки представника та невиконання ним вимог ухвал суду не повідомив. Однак, належним чином був повідомлений про поновлення провадження у справі, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення №8210400120947 від 02.07.2013р. - вручено 04.07.2013р. (вх.№26742/13 від 08.07.2013р.). Належне повідомлення позивача про відкладення розгляду спору на 04.09.2013р. підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення №8210400093397 від 23.08.2013р. - вручено 28.08.2013р. ( вх.№35749/13 від 03.09.2013р.).

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, вимог ухвал суду від 27.06.2013р. та 21.08.2013р. не виконав. Станом на 07.08.2013р. на адресу суду повернувся поштовий конверт з рекомендованим відправленням відповідачу за адресою: 82100, АДРЕСА_1 ухвали про поновлення провадження у справі з відміткою поштового відділення про те, що - причиною повернення є закінчення терміну зберігання. Дана ухвала направлялася відповідачу на адресу, вказану позивачем у позовній заяві.

Належне повідомлення відповідача про відкладення розгляду справи на 04.09.2013р. підтверджується реєстром №1130 на відправлення рекомендованої з повідомленням кореспонденції за 23.08.2013р. (засвідчена копія реєстру знаходиться в матеріалах справи), що узгоджується з позицією Вищого господарського суду України викладеною у п.3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011, № 18 із змінами та доповненнями (щодо порядку належного повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи).

Протягом розгляду справи господарським судом Львівської області, відповідачем було подано відзив на позовну заяву за вх.№20597 від 15.10.2010р., у якому він зазначає, що у позивача станом на день укладення договору про надання торгового місця та послуг від 05.07.2008р. були відсутні будь-які правовстановлюючі документи, які б свідчили про наявність у нього права власності на передані відповідачу торгові місця. Право власності на нежитлові приміщення будівель ринку по АДРЕСА_2 визнано за позивачем на підставі постанови Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2008р. у справі № 14/235. Разом з тим, він вважає, що вказаною постановою порушені права відповідача, оскільки згадані вище приміщення торгових місць було побудовано ним виключно за власні кошти. Це підтверджується наявністю у нього оригіналів документів на будівельні матеріали, що були використані під час будівництва приміщення. Заступником прокурора Львівської області було внесено касаційне подання на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2008р. у справі №14/235. Постановою Вищого господарського суду України від 28.05.2009р. вказана постанова Львівського апеляційного господарського суду скасована, справа передана на новий розгляд.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України при відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд,-

встановив:

05.07.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Чагарі» в особі директора п. Кушніра Ігоря Богдановича з однієї сторони (надалі - ринок) та підприємцем ОСОБА_3, що діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи №551172, виданого виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради від 13.06.2006р. (надалі підпримець - «продавець») з другої сторони було укладено договір про надання торгового місця та послуг.

За умовами даного договору ринок надає згідно дислокації торгове місце № 6 в 7 ряді, для здійснення торгівлі промислової групи товарів, товарів бувших у вжитку, на торговому майданчику по АДРЕСА_2 з наданих в оренду торгових місць, павільйонів, торгових кіосків, тощо.

В підтвердження права власності на даний об'єкт (будівлю ринку промислової групи товарів та товарів, бувших у вжитку і навіси за адресою АДРЕСА_2) позивачем було надано витяг Дрогобицького державного комунального міжміського бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки № 18573133 від 18.04.2008р. про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Відповідно до п.2.1 вищезазначеного договору підприємець - «продавець» використовує торгове місце для продажу промислової групи товарів, теле - радіо апаратури, побутової техніки, інструментів, меблів, товарів, бувших у вжитку, тощо, та зобов"язується сплачувати ринковий збір згідно тарифів у відповідності та в порядку, визначеному чинним законодавством.

У відповідності до п.2.2 та 2.3 договору підприємець - «продавець» зобов'язується щомісяця до 1 числа наступного місяця здійснювати оплату за оренду торгових місць, оплату вартості наданих послуг ринку згідно встановлених тарифів, затверджених калькуляцій адміністрацією ринку з щомісячною відміткою в договорі про проведену оплату. Щоденно проводити оплату за послуги по наданню торгового місця, ринкового збору, який 100% надходить до місцевого бюджету.

Згідно з п.4 договору, якщо підприємець - «продавець» вчасно не сплатив вартість оренди торгового місця, послуг по утриманню торгових місць згідно встановлених тарифів, то він сплачує пеню в розмірі 0,2 % за кожен день прострочки виконання грошового зобов'язання від суми заборгованості та штраф в розмірі 50% від встановленого тарифу послуг за утримання торгового місця.

Пунктом 5 договору визначено, що термін дії договору встановлюється з моменту підписання даного договору та акту приймання та передачі в оренду торгового місця і діє до 31.12.2008р.

Протягом 2009-2010 років даний договір за взаємною згодою сторін було пролонговано.

На виконання умов даного договору, позивач передав відповідачу в оренду по акту приймання - передачі № 000166 від 05.07.2008р. торгове місце № 6 в ряді 7 на ринку по АДРЕСА_2.

Позивач стверджує, що в порушення умов договору, відповідач не оплачував надані йому послуги згідно виставлених рахунків, внаслідок чого з січня 2009 року по серпень 2010р. виникла заборгованість у сумі 2 258, 00 грн.

Позивач згідно п.4 договору нарахував відповідачу 783, 75 грн. пені, 1 129,00 грн. штрафу.

Крім того, на підставі ст.625 ЦК України позивач нарахував 67,74 грн. три відсотки річних та 185,16 грн. втрат від інфляції.

Відтак, за розрахунками позивача, до стягнення підлягає 4 423,65 грн. з яких 2 258,00 грн. основного боргу, 783, 75 грн. пені, 1 129, 00 грн. штрафу, 185,16 грн. втрат від інфляції та 67,74 грн. три відсотки річних.

При прийнятті рішення суд виходить із наступного.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

За умовами ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За умовами ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Укладений між сторонами 05.07.2008р. договір про надання торгового місця та послуг за своєю правовою природою є договором найму (оренди) нежитлових приміщень.

Факт передачі позивачем відповідачу в оренду торгового місця №6 в 7 ряді, розміщеного на ринку промислової групи товарів, товарів бувших у вжитку за адресою: АДРЕСА_2 підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі в оренду №000166 від 05.07.2008р.

Статтею 761 ЦК України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права . Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Доказом наявності права власності позивача на нерухоме майно (будівлю ринку промислової групи товарів та товарів, бувших у вжитку і навіси, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2), торгове місце на якому було передано відповідачу в оренду згідно договору про надання торгового місця та послуг від 05.07.2008р., є поданий позивачем витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 18573133 від 18.04.2008р., виданий Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки.

Як вбачається із вказаного витягу право власності на будівлю ринку промислової групи товарів та товарів, бувших у вжитку і навіси, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, було оформлено за ТзОВ "Чагарі" на підставі постанови Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2008р. у справі №14/235.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2008р. було скасовано рішення господарського суду Львівської області про відмову у задоволенні позову про визнання за ТзОВ "Чагарі" права власності на самочинно збудоване нерухоме майно та визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Чагарі" право власності на будівлі ринку промислової групи товарів та товарів, бувших у вжитку, за адресою: АДРЕСА_2.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.05.2009р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2008 року у справі № 14/235 та рішення господарського суду Львівської області від 02.11.2007р. скасовано, справу скеровано на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

При новому розгляді справі було присвоєно № 21/111 (14/235).

За наслідками нового розгляду рішенням господарського суду Львівської області від 09.04.2010 р. у справі № 21/111 (14/235) позов задоволено. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.06.2012р. залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.08.2012р. рішення господарського суду Львівської області від 09.04.2010р. скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Слід зазначити, що факти Львівським апеляційним господарським судом у постанові від 12.06.2012р. є преюдиційними та впливають на вирішення по суті справи № 24/120 (2010).

Львівським апеляційним господарським судом було встановлено, що позивач не отримав дозвіл на будівництво та дозвіл на виконання будівельних робіт. Факт відсутності у позивача на період початку будівництва споруд за адресою АДРЕСА_2 необхідної дозвільної документації підтверджується зокрема приписом інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 18.07.2006р., приписом № 49 від 05.12.2006р. інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, постановою інспекції державного архітектурно-будівельного контролю № 105 від 05.12.2006р. та визнається позивачем. При цьому, зазначається, що позивач при формуванні своїх позовних вимог посилається на ч.3 ст. 376 ЦК України, згідно якої право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Однак, із пункту 2.2 договору оренди землі від 26.02.2007р., укладеного між Дрогобицькою міською радою та ТзОВ "Чагарі" вбачається, що на момент підписання цього договору на земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна; згідно з пунктом 2.7 ухвали Дрогобицької міської ради від 27.12.2006р. № 188 позивачу надано земельну ділянку в користування на умовах оренди для будівництва та обслуговування ринку терміном на три роки, а не для обслуговування уже збудованих споруд. Таким чином, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що земельна ділянка не надавалася позивачу під уже збудоване нерухоме майно, а це відповідно унеможливлює застосування ч. 3 ст. 376 ЦК України до даного виду відносин.

Львівський апеляційний господарський суд у своїй постанові посилається на порушення позивачем прав інших осіб. Відповідно до ч. 5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Проте, залучені до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізичні особи - підприємці стверджують, що будівлі, які знаходяться за адресою АДРЕСА_2 є насправді збудованими за їхні кошти, а не за кошти позивача, що підтверджувалося відповідними письмовими поясненнями, копіями товарних та касових чеків, замовлень, рахунків. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звернув увагу на неподання позивачем належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність проведеного позивачем будівництва за вищевказаною адресою та наявність у нього законного права на вищевказані будівлі. На підставі вищенаведеного, Львівським апеляційним господарським судом було скасовано рішення суду першої інстанції у справі № 21/111 (14/235) від 09.04.2010р.

Згідно ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Обставини встановлені Львівським апеляційним господарським судом у постанові від 12.06.2012р. не потребують доказування з огляду на ч.2 ст.35 ГПК України.

При перегляді в касаційному порядку постанови Львівського апеляційного господарського суду у справі № 21/111 (14/235) Вищий господарський суд України зазначив, що право власності на нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, лише після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності. Водночас, апеляційним господарським судом було встановлено, що спірні будівлі є об'єктами незавершеного будівництва та не прийняті до експлуатації у встановленому порядку. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано у процесі будівництва.

З огляду на вищевикладене позивач (ТзОВ «Чагарі») не набув права власності на нерухоме майно (зокрема на будівлю ринку промислової групи товарів та товарів бувших у вжитку за адресою: АДРЕСА_2) торгове місце в якому є об'єктом договору про надання торгового місця та послуг.

Згідно зі ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на вищенаведене, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної правоздатності.

Як вказано у п. 3.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013р., цивільна правоздатність юридичної особи, за загальним правилом, є універсальною, тобто відповідна особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91ЦК України ), а відтак вправі вчиняти будь-які не заборонені законом правочини. У той час як в силу частини 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків та здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

З огляду на те, що на момент укладення договору про надання торгового місця та послуг від 05.07.2008р., ТзОВ «Чагарі» не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення такого виду договору, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 2 258,00 грн. основного боргу за договором про надання торгового місця та послуг є безпідставними та неправомірними.

Не підлягає до задоволення також і вимога про стягнення з відповідача пені в сумі 783,75 грн., штрафу в сумі 1 129,00 грн., 185,16 грн. втрат від інфляції та 67,74 грн. 3% річних.

В порядку ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судові витрати згідно вимог ст.49 ГПК України, слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 22, 33-35, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 09.09.2013р.

Суддя Сухович Ю.О.