Рішення

від 10.09.2013 по справі 927/972/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

м.Чернігів тел./факс: 774-462

просп.Миру,20 тел.:698-166

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

10 вересня 2013 року Справа № 927/972/13

За позовом: Фермерського господарства "Пителя Олексія Григоровича",

вул. Молодіжна, буд.7, с. Слобода, Кагарлицький район, Київська область, 09250

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Черешеньки",

вул. Вознесенська, 69, смт. Короп, Коропський район, Чернігівська область, 16200

про стягнення 52392,19 грн.

Суддя А.М.Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Пителя О.Г - голова, наказ б/н від 25.03.93 р.,

Костирко Ю.В. - представник, дов. № 1 від 17.07.13 р.

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Фермерським господарством "Пителя Олексія Григоровича" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черешеньки" про стягнення 52741,10 грн., а саме 48000,00 грн. основного боргу, 3588,63 грн. пені та 882,47 грн. відсотків річних.

Ухвалою суду від 31.07.13 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 927/972/13, розгляд справи призначено на 21.08.13 р.

Ухвалою суду від 21.08.13 р. розгляд справи відкладався на 10.09.2013 р.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві б/н від 26.07.13 р. позивач посилається на те, що в порушення умов укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу № 5 від 25.06.13 року відповідачем не виконані належним чином зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого за договором товару (насіння соняшнику), внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 48000,00 грн.

До початку судового засідання 10.09.13 р. через канцелярію суду позивачем подана письмова заява б/н від 29.09.13 р., про зменшення розміру позовних вимог, яка разом з доданими документами долучена судом до матеріалів справи.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

З урахуванням вищезазначеної заяви, позивач просить стягнути з відповідача 52392,19 грн., в тому числі 48000,00 грн. основного боргу, 3509,72 грн. пені та 882,47 грн. відсотків річних.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає вищевказану заяву позивача б/н від 29.08.13 р. про зменшення позовних вимог і спір вирішується з її урахуванням.

В судове засідання 10.09.13 р. з'явилися уповноважені представники позивача, уповноважений представник відповідача не з'явився.

Про дату та час проведення судового засідання 10.09.13 р. відповідача повідомлено належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 1400602790179.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Документи, витребувані ухвалами суду від 31.07.13 р. та 21.08.13 р., відповідачем суду не надані.

Заяв та клопотань процесуального характеру на час розгляду справи від позивача до суду не надходило.

Представники позивача в судовому засіданні 10.09.13 р. виклали та підтримали позовні вимоги з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог та письмових пояснень.

В долучених судом до матеріалів справи письмових поясненнях б/н від 21.08.13 р. позивач зазначає, що одним із доказів на підтвердження заявлених позовних вимог є копії податкових накладних позивача № 8 від 11.05.12 р. на суму 12000,00 грн. та № 5 від 25.06.13 р. на суму 40000,00 грн., в т.ч. 10000,00 грн. ПДВ, які знаходяться в матеріалах справи.

Згідно п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з визначених в даній статті способів, зокрема, у паперовому вигляді.

Відповідно до п.п.201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

На думку позивача, виникнення заборгованості відповідача саме внаслідок неналежної оплати поставки насіння соняшника, здійсненої у межах Договору № 5 купівлі - продажу від 25.06.12 р., отримання відповідачем даного товару від позивача в повному обсязі та належне його оприбуткування і відображення у власному бухгалтерському обліку ТОВ "Черешеньки" підтверджується також листом Кагарлицького відділення Миронівської ОДПІ № 234/10/15-009 від 16.08.13 р., копія якого надана позивачем.

Згідно вказаного листа за результатами автоматичного співставлення податкових зобов"язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів за травень - червень 2012 р. щодо взаємодії ФГ "Пителя Олексія Григоровича" та ТОВ "Черешеньки" зафіксовано, що розбіжність відсутня, задекларована сума поставок складає 50000,00 грн. (без ПДВ), сума ПДВ складає 10000,00 грн., всього 60000,00, грн., отже позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

До початку судового засідання 10.09.13 р. представником позивача подане через канцелярію суд письмове клопотання б/н від 10.09.13 р. про доручення до матеріалів справи додаткових документів. Клопотання судом задоволене, документи до матеріалі справи долучені.

Згідно п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань сторін на час розгляду справи, а також те, що представники позивача проти розгляду справи у відсутності представника відповідача не заперечували, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Подані представниками позивача письмові клопотання від 21.08.13 р. про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволені. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведено без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача в судовому засіданні 10.09.13 р. повідомили суд, що права та обов"язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представниками позивача не заявлено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

З матеріалів позовної заяви та усних пояснень позивача вбачається, що договір між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, на дату складання накладної № 8 від 11.05.12 р., виписку рахунку № 6 від 10.05.12 р. та відпуску насіння соняшника не складався.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

11 травня 2012 р. Фермерським Господарством Пителя Олексія Григоровича (позивач у справі) відпущено Товариству з обмеженою відповідальністю „Черешеньки" (відповідач у справі) за накладною № 8 насіння соняшника Гібрид „Українське сонечко" в кількості 1500 кг по ціні 33,33 грн. за кг на загальну суму 60000,00 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 10000,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, видаткова накладна № 8 від 11.05.12 р. покупцем не підписана.

Проте, за висновками суду, факт отримання відповідачем товару від позивача в повному обсязі підтверджується копіями податкових накладних позивача № 8 від 11.05.12 р. на суму 12000,00 грн. та № 5 від 25.06.13 р. на суму 40000,00 грн., в т.ч. 10000,00 грн. ПДВ, а також листами Кагарлицького відділення Миронівської ОДПІ № 234/10/15-009 та № 234-1/10/15-009 від 16.08.13 р., які знаходяться в матеріалах справи.

В зазначених листах Кагарлицьке відділення Миронівської ОДПІ повідомляє, що за результатами автоматизованого співставлення даних податкової звітності, а саме податкових зобов"язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів за травень - червень 2012 р. щодо взаємодії ФГ "Пителя Олексія Григоровича" та ТОВ "Черешеньки" встановлено, що розбіжність між даними контрагентами за травень - червень 2012 р. відсутня, задекларована ФГ «Пителя О.Г.» з контрагентом ТОВ «Черешеньки» сума поставок складає 50000,00 грн. (без ПДВ), сума ПДВ складає 10000,00 грн., всього 60000,00, грн. (12000,00 грн. в травні 2012 р., 48000,00 грн. в червні 2012 р.)

Крім зазначених листів отримання відповідачем товару від позивача в повному обсязі та належне його оприбуткування і відображення у власному бухгалтерському обліку ТОВ "Черешеньки" підтверджується також копіями Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (щодо діяльності відповідно до статті 209 розділу V Кодексу (ДС2) (Додаток № 2 до податкової декларації з ПДВ) ТОВ «Черешеньки» за травень - червень 2012 р., копії яких наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов'язання щодо передачі товару ТОВ «Черешеньки», факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджуються обставини щодо передачі позивачем товару та прийняття цього товару відповідачем, суд, виходячи із приписів ст. 202 Цивільного кодексу України, приходить до висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків.

Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами з приводу передачі вказаного товару свідчить, що між сторонами фактично був укладений договір поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки, за яким сторони не визначили строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується .

Отже, строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у видатковій накладній встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем у повному обсязі після отримання товару, тобто 12.05.12 р.

Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості та кількості Товару, а також термінів передачі Товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, будь-які заперечення з боку відповідача щодо повного та належного виконання ФГ «Пителя О.Г.» умов зобов'язання відсутні.

З наданих позивачем матеріалів та письмових пояснень встановлено, що за отримане відповідачем насіння соняшника останній згідно наявної в матеріалах справи копії виписки банку згідно виставленого позивачем рахунку № 6 від 10.05.12 р. платіжним дорученням № 319 від 11.05.13 р. (з посиланням на рахунок № 6 від 10.05.12 р.) сплатив позивачу передплату в сумі 12000,00 грн.

За таких обставин, матеріалами справи підтверджується факт часткового виконання ТОВ „Черешеньки" зобов'язань по оплаті вартості поставленого товару в сумі 12000,00 грн.

Тобто, сума вартості неоплаченого відповідачем товару становить 48000,00 грн.

04.03.13 р. ФГ «Пителя О.Г.» було направлено на адресу відповідача претензію б/н від 04.03.12 р. з вимогою перерахувати кошти в сумі 50413,56 грн. на розрахунковий рахунок позивача. На підтвердження вказаного факту позивачем до позовної заяви додано копії фіскального чеку № 8324 від 04.03.13 р., опису вкладення у цінний лист від 04.03.13 р. та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 04.03.13 р., які знаходяться в матеріалах справи.

Зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів в сумі 48000,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача станом на 26.07.13 р. утворилась заборгованість перед позивачем у заявленому вище розмірі, яку позивач просить стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Посилання позивача як на підставу виникнення позовних вимог на укладений між сторонами Договір купівлі - продажу № 5 від 25.06.12 р. щодо продажу насіння соняшнику в кількості 1,5 метричних тон за ціною 33333,40 грн. за тону загальною вартістю 60000,00 грн. судом не приймається, оскільки первинні облікові документи, які фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, а саме видаткова накладна № 8 від 11.05.12 р., рахунок № 6 від 10.05.12 р., а також податкові накладні № 8 від 11.05.12 р. та № 5 від 25.06.12 р. складені позивачем до моменту укладення договору № 5 купівлі - продажу 25.06.12 р. та поза межами його дії.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті поставленого товару (насіння соняшника) у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому за умови неможливості застосування до спірних правовідносин положень договору купівлі - продажу № 5 від 25.06.12 р. вимога позивача про стягнення з відповідача 48000,00 грн. за поставлене насіння кукурудзи підлягає задоволенню.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, згідно ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 Договору купівлі - продажу № 5 від 25.06.12 р. передбачено, що за порушення термінів розрахунків винна сторона сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення розрахунків від суми недопоставленого (неоплаченого) товару за кожен день прострочки.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за переданий товар позивачем на підставі п.7.2 Договору купівлі - продажу № 5 від 25.06.12 р. нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 3509,72 грн. за період з 04.12.12 р. по 30.05.13 р., які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

За таких обставин, приймаючи до уваги обов'язковість письмової форми вчинення правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, та надане сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу, суд вважає, що з наданих позивачем доказів не вбачається отримання відповідачем товару за наданою видатковою накладною № 8 від 11.05.12 р. саме на підставі Договору купівлі - продажу № 5 від 25.06.12 р., що унеможливлює застосування судом до відповідача відповідальності, встановленої п. 7.2. Договору купівлі - продажу № 5 від 25.06.12 р., а тому суд доходить висновку про необґрунтованість заявлених вимог щодо стягнення пені належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого товару позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних у розмірі 882,47 грн. за період з 04.12.12 р. по 15.07.13р. включно, які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 року № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування відповідачем заявлених до стягнення відсотків річних , судом встановлено наступне.

Розмір відсотків річних за несвоєчасну оплату поставленого товару (насіння соняшника), перерахований судом за період з 04.12.12 р. по 15.07.13 р. включно, становить 883,42 грн., а отже є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. Проте виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог в частині нарахування відсотків річних, тому позовні вимоги в частині стягнення відсотків річних за несвоєчасну оплату переданого товару, підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем - 883,42 грн.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: в сумі 48000,00 грн. основного боргу та 882,47 грн. відсотків річних.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6, 11, 202, 205, 509, 525, 526, 546-549, 599, 610, 612, 626, 629, 655, 662, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 180, 181, 193, 216-218, 230, 231, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Черешеньки» (вул. Вознесенська, 69, смт. Короп, Коропський район, Чернігівська область, 16200, р/р 26003318935 в АТ «РайффайзенБанкАваль» м. Чернігів, МФО 380805, код 1429045) на користь Фермерського господарства «Пителя Олександра Григоровича» (вул. Молодіжна, буд.7, с. Слобода, Кагарлицький район, Київська область, 09250, р/р 260045239217 в АТ «РайффайзенБанкАваль» м. Київ, МФО 380805, код 20591115) 48000,00 грн. боргу, 882,47 грн. відсотків річних та 1720,50 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 16 вересня 2013 року.

Суддя А.М.Селівон