Рішення

від 20.09.2013 по справі 330/1400/13-ц

ЯКИМІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Якимівський районний суд Запорізької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

2/330/324/2013

Справа № 330/1400/13-ц

"20" вересня 2013 р. Якимівський районий суд Запорізької області у складі : головуючого Маврешко В.В за участю секретаря Шанцевой Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Якимівського района до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради № 24 від 30.08.2011 р., визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки

Встановив:

11.06.2013 р. прокурор Якимівського района звернувся з позовом до Кирилівської селищної ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради № 24 від 30.08.2011 р., визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки , мотивуючи свої вимоги тим, що Кирилівською селищною радою 30.08.2011 прийнято рішення № 24 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки» п. 1.1 якого затверджено технічну документацію із землеустрою що посвідчує право на земельні ділянку для індивідуального дачного будівництва ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 0,0073 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації.

На підставі зазначеного рішення 24.10.2011 за ОСОБА_1 проведена державна реєстрація за реєстраційним номером 232030001000450 державного акту на право власності серії ЯЛ №657130 на зазначену земельну ділянку кадастровий номер 2320355400:01:003:0475.

Позивач вважає, що технічну документацію ОСОБА_1 щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва погоджено та затверджено з порушенням водного, земельного та містобудівного законодавства. Зокрема позивач вважає, що при наданні земельної ділянки порушені:

- ст. 48, 51 52 ЗК України спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення;

- не проведена обов'язкова державна експертиза землевпорядної документації відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»

- маються порушення ст. 85, 88, 90 Водного кодексу України, ст. 59, 60 Земельного кодексу України в частині зайняття прибережної захисної смуги.

- маються порушення ст. 12, 19 Закону України «Про планування та забудову території» 1, 16, 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», . 21 ЗУ «Про основи містобудування» в частині порушення генерального плану забудови населеного пункту Кирилівка. Таким чином, з наведених норм закону, за думкою позивача, вбачається, що спірна земельна ділянка не могла бути передана у приватну власність .

Викладене підтверджується, на думку позивача, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області, матеріалами проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Таким чином, за думкою позивача, Кирилівською селищною радою при прийнятті рішення № 24 від 30.08.2011 порушено вимоги земельного, водного та містобудівного законодавства, тому зазначене рішення є незаконним.

Позивач вважає, що враховуючи приписи ст. 1212 ЦК України про те, що особа, яка набула майно без достатньої правової підстави, зобов'язана його повернути. Особа зобов'язана повернути майно й тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала та приписи ст. 1213 ЦК України про те, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно отримане майно в натурі, спірна земельна ділянка повинна бути повернута територіальній громаді в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області.

Відповідач ОСОБА_1 проти позову заперечив, надавши письмові пояснення, посилаючись на наступне :

Для набуття право власності на земельну ділянку з підстав і в порядку визначених ст..118 Земельного кодексу України гр. ОСОБА_1 звернувся до органу місцевого самоврядування - Кирилівської селищної ради щодо надання йому земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації. Кирилівська селищна рада задовольнила заяву гр. ОСОБА_1 і передала у приватну власність земельну ділянку по вул. Калініна 152, площею 0,0073 га на для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації на материковій частині у смт. Кирилівка. На підставі даного рішення гр.. ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЗП № 048927 на право власності на земельну ділянку, зареєстрований 04.03.2002. Тобто, набув право власності на земельну ділянку відповідно до вимог земельного законодавства України. Технічну документацію ОСОБА_1, щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва погоджено з дотриманням вимог законодавства.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та технічна документації із землеустрою не є тотожними поняттями, а є окремими видами документації із землеустрою. Це підтверджується законом України „Про землеустрій" (ст..25). При отриманні земельної ділянки у власність для ОСОБА_1 було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку. Дану технічну документацію не можна вважати проектом землеустрою, як стверджує позивач в позовній заяві, а відповідно неможливо застосувати до даної технічної документації із землеустрою порядки розроблення, погодження, затвердження проектів землеустрою.

Відповідач вважає необґрунтованими посилання позивача на порушення ст..88 Водного кодексу України, оскільки за нормами цієї статті з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги, у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлено Кабінетом міністрів України Постановою № 486 від 08.05.96 року

Пунктом 10 Порядку передбачено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережно-захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Таким чином, фактичні розміри і межі прибережних захисних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення, а для визначення встановлення та закріплення меж прибережної захисної смуги, та як наслідок віднесення цієї території до земель водного фонду законодавством України передбачено відповідний порядок, який полягає у розробці відповідного проекту землеустрою, його погодженні відповідними органами та суміжними землекористувачами, затвердженні та виділенні на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг. Тобто прибережні захисні смуги не виникають самі по собі, а встановлюються за окремими проектами землеустрою та виділяються на місцевості і затверджуються відповідними радами та діють на використання земель як обмеження господарської діяльності після їх реєстрації в Державному земельному кадастрі.

Проект відведення прибережної захисної смуги в смт. Кирилівка не розроблявся.

Відповідно Довідки з Держземагенства про земельну ділянку виданого на замовлення ОСОБА_1 відомості про обмеження у використанні земельної ділянки (кадастровий номер 2320355400:11:001:0408), яка розташована в АДРЕСА_2 не зареєстровані.

На думку відповідача, посилання позивача на Порядок погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу) надання земельних ділянок, затвердженої наказом Мінприроди від 05.11.2004 року № 434 є безпідставним, враховуючи, що цей наказ не є законодавчим актом, а регулює внутрішні процедури погодження документів природоохоронними органами.

На думку відповідача, посилання позивача на ст..48 Земельного кодексу України про обмеження діяльності на землях оздоровчого призначення не можливо застосовувати при даних правовідносинах, в зв'язку з тим, що відповідно ст..47 Земельного кодексу України до земель оздоровчого призначення належать землі які мають природні лікувальні властивості, що використовуються для профілактики захворювань людей. Вказані обмеження не відноситься до даної земельної ділянки оскільки відповідно довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем) виданої відділом Держземагентства в Якимівському районні Запорізької області 21.06.2013 року за №1073 земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення.

Згідно ст. 51 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів,яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Стосовно генерального плану розвитку смт. Кирилівка, - це не є нормативним документом. В даному випадку генеральний план не встановлює ніяких прав, це план перспективного (запроектованого будівництва). Він розглядає напрямок та перспективу розвитку території і в ніякому разі не встановлює та не визначає цільове призначення земель.

Застереження щодо невідповідності вимогам ДБН 360-92 не може застосовуватися в даних відносинах, т.я. землі надані для індивідуального дачного будівництва, а не для садових (дачних) товариств (про що конкретно вказано в ст..3.38 ДБН 360-92).

На думку відповідача скасування нормативного акту, що був підставою для виникнення права на землю не є підставою для припинення такого права.

Відповідач зазначає, що припинення права власності на земельну ділянку повинно відбуватись відповідно до вимог ст. 140, 143 Земельного кодексу України Статтями 140 та 143 ЗК України, встановлено вичерпний перелік підстав, в тому числі і примусових, припинення права власності на земельну ділянку, серед яких підстави на які посилається позивач відсутні.

Позивачем не надано, не наведено та не зазначено доказів та підстав передбачених ст.ст.140, 143 ЗК України. Враховуючи вищевикладене відповідач заперечує проти припинення права власності на земельну ділянку та вважає, що передбачені законом підстави для визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення її в комунальну власність відсутні.

У судовому засіданні прокурор підтримав позов у повному обсязі та просив його задовольнити, представник Кирилівської селищної ради не з'явився, просив розглянути справу без нього на підставі наявних матеріалів, від відповідача ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю,заперечував проти задоволення позову ( відповідно до письмових заперечень).

У судовому засіданні були вивчені наступні докази по справі :

- рішення Кирилівської селищної № 24 від 30 серпня 2011 року (а.с.9-10)

- рішення Кирилівської селищної № 32 від 28 квітня 2011 року (а.с.11-12

- державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 657130 (а.с.13)

- план меж земельної ділянки (а.с.14,15)

- технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право на земельну ділянку (державного акту на право власності на земельну ділянку) ОСОБА_1 розташованої АДРЕСА_3 (а.с.16-46)

- лист Якимівської районної державної адміністрації в Запорізькій області (а.с.47)

- витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (а.с.50)

- Технічна документація із землеустрою щодо виготовлення документів що посвідчують право на земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва гр.. ОСОБА_1 АДРЕСА_2 (а.с.95-131)

Розглянувши матеріали справи, вислухав сторони, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного :

За правилами ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цім кодексом або за результатами аукціону (редакція чинна на момент виникнення правовідносин).

Стаття 118 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) розкриває процедуру приватизації земельних ділянок відповідно до ч. 3 ст.116 ЗК України. До ч. ч. 1 та 2. ч. ч. 1 та 2 статті 118 ЗК України регламентують спрощену процедуру приватизації - у випадку приватизації земельної ділянки.

Таким чином, необхідною умовою набуття права на земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній власності, є рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки.

За матеріалами справи ОСОБА_2 звернувся до органу місцевого самоврядування - Кирилівської селищної ради щодо надання йому земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації, вказана заява була задоволена рішенням Кирилівської селищної ради № 5 від 25.12.2001 р. ( а.с.120), на той час відповідно до діючого законодавства попередньо проектна документація щодо відведення земельної ділянки не розроблялась, тобто ФАКТИЧНО право власності на земельну ділянку у відповідача виникло після отримання державного акту на право власності на право власності на земельну ділянку 4 березня 2002 р. державний акт 11-ЗП № 048927 ( а.с.121). 26.12.2006 р. у відповідача виникло право власності на будинок на вказаній земельній ділянці ( а.с.122) Пізніше, 27.01.2011 р. Кирилівська селищна рада своїм рішення № 30 з метою встановлення меж та переоформлення правовстановлюючих документів надала дозвіл на розробку технічної документації відповідачу ( а.с.119) 28.04.2001 р. рішенням Кирилівської селищної ради № 32 Кирилівська селищна рада затвердила технічну документацію щодо земельної ділянки ( а.с.102) В зв'язкку з допущенням помилки у розмірі земельної ділянки, Кирилівська селищна рада своїм рішенням № 24 від 30.08.2011 р. внесла відповідні зміни в попереднє рішення ( а.с.101)

На підставі вищевказаний рішень гр.. ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯЛ №657130 на право власності на земельну ділянку, зареєстрований 24.10.2011р.

Таким чином, право власності на земельну ділянку у відповідача виникло у 2002 р. ( позивач, подав позо у 2013 р. , коли сплинув строк позовної давності, строк давності відновити не просив). Крім того, прокурор у своєму позові просить визнати незаконним та скасувати рішення № 30 від 30.08.2011 р. «про внесення змін в рішення селищної ради», вказаним рішення земля відповідачу не передавалась, було прийнято з метою виправлення описки, ніяких підстав для скасування вказаного рішення прокурор не вказав. В обґрунтування позову прокурор додав технічну документацію на зовсім іншу земельну ділянку ( за адресою АДРЕСА_3)

Позивачем безпідставно заявлено, що технічну документацію ОСОБА_1, щодо виготовлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва погоджено з порушенням вимог законодавства. Зокрема зазначено, що проект землеустрою підлягає обов'язковій державній експертизі, яка не проводилась. З цим твердженням не можна погодиться виходячи з наступного, бо на момент розроблення технічної документації у відповідача вже існувало право власності на земельну ділянку, при отриманні державного акту від 2002 р. відповідачем не було порушено законодавства, яке діяло на той час.

Крім того, Відповідно до частини 1 статті 50 Закону України «Про землеустрій» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок. Частиною 2 цієї статті передбачено, що порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2. Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 677 (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) передбачено, що проект відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли:

земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення ;

земельна ділянка набувається у власність шляхом купівлі-продажу, дарування, міни, на підставі інших цивільно-правових угод, успадкування, без зміни її меж та цільового призначення;

земельна ділянка придбана на конкурентних засадах (за результатами земельних торгів).

Таким чином, проект відведення не розробляється, якщо межі земельної ділянки визначені в натурі (на місцевості) та якщо не відбувається зміни її цільового призначення (тобто щодо цієї земельної ділянки виконаний певний комплекс землевпорядних та геодезичних робіт, які привели до встановлення меж та визначення цільового призначення земельної ділянки).

У відповідача ОСОБА_1 зазначена земельна ділянка була у власності на момент розроблення технічної документації Тобто, межі земельної ділянки були визначені в натурі і не відбулося зміни цільового призначення.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та технічна документації із землеустрою ( зщо малась у ОСОБА_1 - а.с. 95) не є тотожними поняттями, а є окремими видами документації із землеустрою. Це підтверджується законом України „Про землеустрій" (ст..25). При отриманні земельної ділянки у власність для ОСОБА_1 було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку. Дану технічну документацію ні в якому разі не можна вважати проектом землеустрою, як стверджує позивач в позовній заяві, а відповідно неможливо застосувати до даної технічної документації із землеустрою порядки розроблення, погодження, затвердження проектів землеустрою.

Позивач стверджує, що земельна ділянка надана з порушенням водного законодавства України та належить до земель водного фонду.

Згідно ч.1 ст.58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів річок та навколо водойм крім земель зайнятих лісами. Статтею 59 ЗК України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній і приватній власності

Відповідно до ч.1 ст.60 Земельного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Частинами 5-6 ст.87 Водного кодексу України передбачено, що зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Відповідно до ст..88 Водного кодексу України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги, у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.5 порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою КМУ №486 від 08 травня 1996 року розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної влади та виконавчими комітетами рад.

У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до ст.. 88 -91 Водного кодексу України.

Пунктом 10 Порядку передбачено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережно-захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Таким чином, фактичні розміри і межі прибережних захисних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення, а для визначення встановлення та закріплення меж прибережної захисної смуги, та як наслідок віднесення цієї території до земель водного фонду. Законодавством України передбачено відповідний порядок, який полягає у розробці відповідного проекту землеустрою, його погодженні відповідними органами та суміжними землекористувачами, затвердженні та виділенні на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг. Тобто прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою та виділяються на місцевості і затверджуються відповідними радами та діють на використання земель як обмеження господарської діяльності після їх реєстрації в Державному земельному кадастрі.

Однак за документами, що маються в матеріалах справи проект відведення прибережної захисної смуги в смт. Кирилівка не розроблявся.Таким чином віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду та знаходження її в прибережній захисній смузі, без відповідних доказів, що підтверджували б існування таких обставин, є тільки припущенням.

В ході розгляду справи не знайшло правового обґрунтування твердження позивача про порушення цільового використання землі при наданні ОСОБА_1 земельної ділянки під дачне будівництво.

Землі України згідно зі ст. 19 Земельного кодексу поділяються на категорії відповідно до основного цільового призначення. Кожна з категорій має свої правові та соціально-організаційні засади.

Законодавством України не передбачено наявності в Україні будь-яких інших категорій цільового призначення окрім визначених переліком в частині 1 ст19 ЗК України.

Відповідно до ст..20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Рішень щодо встановлення категорії земель водного фонду та віднесення будь яких земель до категорії земель водного фонду Кирилівською селищною радою не приймались.

Згідно ст..51 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових

туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Посилання позивача на Порядок погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу) надання земельних ділянок, затвердженої наказом Мінприроди від 05.11.2004 року № 434 є безпідставним, враховуючи, що цей наказ не є законодавчим актом, а регулює внутрішні процедури погодження документів природоохоронними органами, був прийнятий після набуття відповідачем право власності на земельну ділянку..

Посилання позивача на ст..48 Земельного кодексу України про обмеження діяльності на землях оздоровчого призначення не можливо застосовувати при даних правовідносинах, в зв'язку з тим, що відповідно ст..47 Земельного кодексу України до земель оздоровчого призначення належать землі які мають природні лікувальні властивості, що використовуються для профілактики захворювань людей. Вказані обмеження не відноситься до даної земельної ділянки оскільки відповідно довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем) виданої відділом Держземагентства в Якимівському районні Запорізької області 28.06.2012 року за №1147 земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення. ( а.с46)

Згідно статті 48 Земельного кодексу України на землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони. У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення. А рекреаційне призначення - це безпосередньо і є призначення для відпочинку. Немає жодної підстави віднести рекреаційне призначення до діяльності, яка несумісна з відпочинком населення.

З приведених двох визначень не має підстав невідповідності рекреаційного призначення спірної земельної ділянки до проектних рішень генерального плану розвитку смт Кирилівка щодо даної території.

В даному випадку та беручи до уваги те що генеральний план не встановлює ніяких прав, це план перспективного (запроектованого будівництва). Він розглядає напрямок та перспективу розвитку території і в ніякому разі не встановлює та не визначає цільове призначення земель.

В обґрунтування своєї позиції позивачем взагалі не надано суду належним чином затверджений генеральний план забудови смт. Кирилівка.

Посилання позивача щодо невідповідності вимогам ДБН 360-92 не може застосовуватися в даних відносинах, т.я. землі надані для індивідуального дачного будівництва, а не для садових (дачних) товариств (про що конкретно вказано в ст..3.38 ДБН 360-92).

Заявленим позовом ставиться вимога позбавлення відповідача права власності, що суперечить нормам ст.140 ЗК України , якою засіб припинення права власності як визнання недійсним рішення органу державної влади відсутня.

Право власності є абсолютним правом, яке включає володіння, користування, розпорядження, та якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (ст.41 Конституції України , ст. ст. 316 , 319 ЦК України ).

Відповідно до положень ст.140 Земельного кодексу України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; є) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Статтею 143 ЗК України встановлено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами,стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками-приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) у агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) гумусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Отже, статтями 140 та 143 ЗК України , встановлено вичерпний перелік підстав, в тому числі і примусових, припинення права власності на земельну ділянку, серед яких підстави на які посилається позивач відсутні.Позивачем не надано, не наведено та не зазначено доказів та підстав передбачених ст.ст. 140 , 143 ЗК України. Тому, передбачені законом підстави для визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення її в комунальну власність відсутні.

Ця правова позиція підтверджується постановою Верхового Суду України від 12 вересня 2012 року у справі №6-71 цс12 (реєстр № 26199019), прийнятою за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку, визначений ст. 140 Земельного кодексу України і є вичерпним. Такої підстави припинення права власності на земельну ділянку як скасування рішення органу влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, ЗК України не передбачене.Згідно ст.378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинено за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Крім того, за своєю природою державний акт не є правочином, отже його не можна визнавати недійсним.

За положеннями ст.13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією . Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст. 116 , 118 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Таким чином, необхідною умовою набуття права на земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній власності, є рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки.Зазначене рішення про надання земельної ділянки у власність за своєю природою є індивідуальним актом застосування норм права (правозастосовним актом індивідуальної дії), який за юридичними наслідками відноситься до правоконстатуючих актів, і які є виконаними в силу самого факту його прийняття.

Така позиція об'єктивно узгоджується з п.4 Рішення Конституційного суду України №1-9/2009 16 квітня 2009 року (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), в якому вказується, що ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, позов про визнання незаконним та скасування п.1.1 рішення Кирилівської селищної ради №30 від 30.08.2011, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації, як підстава задоволення позовних вимог та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку не відповідає загальним принципам права, тому що на час подання позовної заяви 11.06.2013 року відповідачем по справі, 4.03.2002 р. року було отримано Державний акт на право власності на земельну та зареєстровано це право у встановленому законодавством порядку ( строк позовної давнеості).Прокурор оскаржував рішення, яке само по собі не вирішувало питання надання земельної ділянки у власність. Дія рішення селищної ради від 25.12.2001 р. вичерпана в зв'язку з реалізацією відповідачем права на отримання у власність земельної ділянки. Сам по собі державний акт на право власності взагалі не може бути предметом спору, оскільки є документом, якій тільки посвідчує право власності.

Як вбачається з системного аналізу норм земельного законодавства, скасування нормативного акту, що був підставою для виникнення права на землю не є підставою для припинення такого права.

Відповідно до частини першої ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

В ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року закріплено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і протоколів до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року., Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17.07.1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи №2,4,7,11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30.06.2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» (Stretch v. Uпіted Кіngdom, 44277/98) визнання недійсним правового акту органу влади згідно якого особа набула права власності на майно та подальше позбавлення її цього майна на підставі того, що орган влади порушив закон є неприпустимим.У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Керуючись , ст.ст. ст.ст. 9, 13, 41 Конституції України, ст.ст. 19, 20, 47, 48, 51, 58, 59, 60, 62, 116, 118, 140, 143 Земельного кодексу України, ст. 25, 50 Закону України «Про землеустрій», ст.ст. 87,88, 91 Водного кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 316, 319 Цивільного кодексу України, постановою КМУ №677 від 26.05.04р., постановою КМУ №486 від 08.05.96р., ст. 212 ЦПК України, суд ВИРІШИВ :

У позові прокурора Якимівського района до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради № 24 від 30.08.2011 р., визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки- відмовити.

Арешт , накладений на земельну ділянку, яка належить на праві власності ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 кадастровий номер 2320355400:01:003:0475, накладений згідно ухвали Якимівського районного суду Запорізької області від 12.06.2013 р. по справі № 2/330/324/2013 ( номер запису про обтяження 1473542, дата, час державної реєстрації : 01.07.2013, 16:15:06), скасувати.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Якимівський районний суд Запорізької області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя : Маврешко В.В .