Рішення

від 09.09.2013 по справі 914/2648/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2013 р. справа № 914/2648/13

Позивач : Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумський фарфоровий двір" (40000, вул. Харківська, 111, м. Суми; ідентифікаційний код 36707705),

Відповідач: Військова частина А 2678 (79025, вул. Левандівська, 5, м. Львів; ідентифікаційний код 08477090),

про стягнення заборгованості у сумі 106623,62грн.,

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

Позивача : не з'явився;

Відповідача : не з'явився

Суть спору:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Сумський фарфоровий двір" заявлено позов до Військової частини А 2678 з вимогою стягнення суми боргу у сумі 99993,28грн., що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань (з оплати за поставлену продукцію), передбачених умовами Договору №51 від 19.12.2012р.

Крім цього, заявлено вимогу (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог за рахунок періоду заборгованості) про стягнення з Відповідача 1610,85грн. 3% річних від простроченого платежу, 19,83грн. пені та 4999,66грн. неустойки (штрафу).

11.07.2013р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 16год. 15хв. 24.07.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі від 24.07.2013р. та 27.08.2013р.

Ухвалами Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився. 10.09.2013 року направив на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Протягом розгляду справи представником Позивача подано суду наступні документи: довіреність на право здійснення представництва, клопотання про відкладення розгляду справи, клопотання про долучення документів до матеріалів справи з додатками згідно опису, клопотання про витребування доказів (відмовлено за необґрунтованістю та відсутністю правових підстав в порядку ст.69 ГПК України для подальшого відкладення розгляду справи), клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

27.08.2013 року представник Позивача подав через канцелярію суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з Відповідача 19,83грн. пені, 1610,85грн. 3% річних від простроченого платежу.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань.

В матеріалах справи наявні повідомлення про вручення Сторонам (в тому числі Відповідачу) копій ухвал суду по даній справі, в тому числі про порушення провадження у справі.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ухвали про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи вручені Сторонам належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того суд зазначає, що враховуючи вимоги ч.ч.1, 3 ст.69 ГПК України, беручи до уваги відсутність клопотання про продовження строку розгляду спору, в суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 99993,28грн. боргу.

19.12.2012р. між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Замовник) уклали договір №51 про закупівлю столового посуду для їдалень військових частин (надалі - Договір), відповідно до п.1 якого, Постачальник зобов'язується поставити продукцію, а Замовник забезпечити приймання та оплату продукції у кількості, у терміни та за цінами згідно з Специфікацією; загальна сума Договору: 99993,28грн. з ПДВ; продукція постачається Відповідачу за адресою: 79025, м.Львів, вул.Левандівська, 5.

Пунктами 4.1, 4.2 Договору встановлено, що платником за Договором є Відповідач; загальна вартість продукції, що підлягає поставці за Договором, становить 99993,28грн.; ціна продукції залишається не змінною до повного виконання сторонами зобов'язань за Договором; розрахунок за продукцію здійснюється лише після її фактичного отримання Замовником та за фактично отриману продукцію на підставі належним чином оформлених видаткових накладних Постачальника протягом 30 банківських днів.

Відповідно до п.5.1 Договору, Постачальник зобов'язаний надати продукцію у розпорядження Замовника …, а Замовник зобов'язаний… оплатити продукцію у порядку передбаченому Договором.

Згідно з п. 8.1 Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими на це особами. Договір діє з дати набрання ним чинності і до 31.12.2012р. За попередньою письмовою згодою сторін термін дії Договору може бути продовжений на узгоджений сторонами час.

Приписами п. 9 Договору передбачено, що всі спори, які можуть виникнути стосовно цього Договору чи з його приводу, сторони будуть прагнути вирішити шляхом взаємної згоди. У випадку, коли сторони не прийдуть до взаємної згоди, спір буде розглядатися у Господарському суду України.

На виконання умов Договору Позивачем поставлено, а Відповідачем отримано Товар згідно Актів прийому продукції №362 від 24.12.2012р. (накладна №173 від 24.12.2012р.) та №362/1 від 24.12.2012р. (накладна №173 від 24.12.2012р.) на загальну суму 99993,28грн., що підтверджується підписами та відтисками печаток Сторін.

При цьому підписання покупцем актів прийому продукції, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Відповідач за поставлений йому товар не розрахувався.

20.02.2013 року Позивач направив Відповідачу претензію вих.№91 з вимогою сплатити суму боргу.

04.03.2013 року Відповідачем надано Позивачу відповідь №516, у якій зазначено про визнання даної заборгованості та обґрунтування того, що дана заборгованість виникла не з їхньої вини, а у зв'язку із відсутністю фінансового ресурсу в Управління Державної казначейської служби України у Залізничного району міста Львова ГУДКСУ у Львівській області.

З даного приводу суд зазначає, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність Відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (аналогічна позиція зазначена у п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012 № 01-06/908/2012 та постанові Верховного Суду України постанова від 15.05.2012 № 11/446). Крім того, відповідно до наведених ст.ст.6, 626, 627 ЦК України, Сторони є вільними при укладенні договору, який, в силу вимог ст.629 ЦК України, є обов'язковий до виконання ними.

В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази здійснення Відповідачем повної або часткової оплати 99993,28грн. основного боргу повністю або частково як станом на час подання позову, так і на момент вирішення спору по суті.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що борг Відповідача перед Позивачем становить 99993,28грн .

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього , якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням наведеного, в тому числі того, що Відповідачем порушено зобов'язання щодо оплати за отриманий згідно Договору Товар, в тому числі станом на час подання позову та порушення провадження у справі - на суму 99993,28грн.; беручи до уваги те, що станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не надані докази здійснення відповідачем оплати 99993,28грн. боргу повністю чи частково, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 99993,28грн. основного боргу підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 4999,66грн. штрафу та 19,83грн. пені .

Позивач просить також стягнути 4999,66грн. штрафу та 19,83грн. пені, розрахунок яких додано до позовної заяви та заяви про збільшення розміру позовних вимог.

У п.6 Договору зазначено, що при порушенні строків поставки або при відмові від постачання продукції Постачальник сплачує Замовнику штраф у розмірі 8% вартості недопоставленої продукції незалежно від сплати неустойки (штрафу, пені) сторона, що порушила договір, відшкодовує іншій стороні завдані в результаті цього збитки без урахування розміру неустойки (штрафу, пені). Сплата неустойки (штрафу, пені) і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням обов'язків, не звільняють сторони від виконання зобов'язань за Договором в натурі, крім випадків, передбачених законодавством. У разі порушення обов'язків за Договором, а також у всіх інших випадках, що не були передбачені ним, сторони керуються залежно від виду продукції, Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення або Положенням про поставки товарів народного споживання, затвердженими Постановою Ради Міністрів СРСР №888 від 25.08.1988р. та нормативно-правовими актами України, щодо цього питання.

Приписами п.57 «Положення про поставки товарів народного споживання», затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР №888 від 25.08.1988 року, при несвоєчасній оплаті поставлених товарів Покупець (Платник) сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожен день прострочки . За безпідставну відмову від акцепта платіжної вимоги (повністю або частково), а також за ухилення від оплати товарів при інших формах розрахунків Покупець (Платник) сплачує Постачальнику штраф в розмірі 5% суми , від оплати якої від відмовився чи ухилився.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність розрахунку штрафу суд зазначає, що такий Позивачем розраховано вірно.

Перевіривши правильність розрахунку пені суд зазначає, що така розрахована невірно, з арифметичними помилками. Проте, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог. При цьому суд бере до уваги, що розмір пені (відсотки річних) є нижчими, аніж подвійна облікова ставка НБУ, що діяла за відповідний період та, а відтак, - пеня розрахована у відповідності до вимог ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та не перевищує розміру встановленого обмеження.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, перевіривши правильність проведених розрахунків штрафу та пені, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 4999,66грн. штрафу та 19,83грн. пені.

При цьому суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012 №01-06/908/2012, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності; у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Щодо стягнення 1610,85грн. 3% річних.

В прохальній частині позовної заяви Позивач також просить стягнути з Відповідача 1610,85грн. 3% річних, розрахунок яких надано в додатках до позовної заяви та заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних, суд зазначає, що такий Позивачем проведено вірно.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність розрахунку 3% річних, суд приходить до висновку, що в частині стягнення 3% річних у сумі 1610,85грн. позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

09.09.2013 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 16.09.2013р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задоволити повністю.

2 . Стягнути з Військової частини А 2678 (79025, вул. Левандівська, 5, м.Львів; ідентифікаційний код 08477090) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумський фарфоровий двір" (40000, вул. Харківська, 111, м.Суми; ідентифікаційний код 36707705) - 99993,28грн. основного боргу, 1610,85грн. 3% річних, 19,83грн. пені, 4999,66грн. штрафу, а також судовий збір у сумі 2121,52грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.