Ухвала

від 17.09.2013 по справі 826/6297/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6297/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Літвіної Н.М.

Чаку Є.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДРУФ» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 липня 2013 року адміністративний позов ТОВ «БУДРУФ» до ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «БУДРУФ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «МІНЕРАЛІС», ТОВ «МІНЕРАЛІС ЛТД», ТОВ «ПМК 555», ТОВ «ЛЕКС ГАРАНТ» за весь період діяльності, за результатами якої складено акт № 220/22-509/35635572 від 04 квітня 2013 року.

Згідно з висновками акту перевірки відповідачем встановлено порушення п. 5.1, п. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5, пп. 11.2.1 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 14.1.228 п. 14.1 статті 14, п. 138.1, п. 138.2, п 138.2, п. 138.8 статті 138, пп. 139.1.1 та пп. 139.1.9 п.139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 323 585, 00 грн.; - пп. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1 п. 198.3 п. 198.6 статті 198, п. 201.1, статті 201 Податкового Кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 159 336, 00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17 квітня 2013 року:

- № 0001997750 щодо збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ «БУДРУФ» за платежем: податок на додану вартість у сумі 182 282, 00 грн., в т.ч. за основним платежем - 159 336, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 22 946, 00 грн.;

- № 0002002250 щодо збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ «БУДРУФ» за платежем: податок на прибуток у сумі 352 011, 00 грн., в т.ч. за основним платежем - 323 585, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 28 426, 00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з п. 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом пп. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 вказаного Закону - не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» - податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначеного цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 статті 7 зазначеного Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Підпункт 7.5.1 п. 7.5 цього Закону визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 зазначеного Закону - до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

Аналогічні за змістом норми містять положення Податкового кодексу України.

Згідно зі статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

У матеріалах справи наявні наступні первинні документи на підтвердження господарських операцій позивача з ТОВ «МІНЕРАЛІС», ТОВ «МІНЕРАЛІС ЛТД», ТОВ «ПМК 555», ТОВ «ЛЕКС ГАРАНТ», а саме: податкові накладні, виписки з банку, рахунки-фактури, акти виконаних робіт, а також інші первинні документи.

Крім того, податкові накладні, виписані ТОВ «МІНЕРАЛІС», ТОВ «МІНЕРАЛІС ЛТД», ТОВ «ПМК 555», ТОВ «ЛЕКС ГАРАНТ», на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, містять усі необхідні підписи уповноважених осіб, скріплені відповідною печаткою та відповідають встановленій законодавством формі.

Також матеріалами справи підтверджено, що на час видачі податкових накладних ТОВ «МІНЕРАЛІС», ТОВ «МІНЕРАЛІС ЛТД», ТОВ «ПМК 555», ТОВ «ЛЕКС ГАРАНТ» були зареєстровані платниками податку на додану вартість та мали відповідні свідоцтва.

При вирішенні даної справи, колегія суддів враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позивачем було дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту та валових витрат, а, отже, і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що відповідачем неправомірно винесено податкові повідомлення-рішення № 0002002250, № 0001997750 від 17 квітня 2013 року, оскільки суми податкового кредиту та валових витрат за відповідний період підтверджуються відповідними первинними документами, оформленими у відповідності до наведених законодавчих вимог, та які відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з акту перевірки, в рамках кримінальної справи № 77-007186 відносно ОСОБА_3 було допитано свідків: директорів ТОВ «ПМК 555» ОСОБА_4, та ОСОБА_5, директора та головного бухгалтера ТОВ «МІНЕРАЛІС ЛТД» ОСОБА_6, директора ТОВ «ЛЕКС ГАРАНТ» ОСОБА_7, які пояснили, що зареєстрували вищевказані підприємства на прохання ОСОБА_3 - директора ТОВ «МІНЕРАЛІС» та ОСОБА_8 для здійснення незаконної фіктивної господарської діяльності.

Згідно з ч. 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України - вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі на факт порушення кримінальної справи, протоколи допиту свідків, оскільки вони не є належними та допустимими доказами в розумінні КАС України порушення позивачем податкового законодавства, та не підтверджують протиправності дій позивача щодо заниження податку на прибуток та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що в ході судового розгляду даної справи судом першої інстанції було отримано пояснення адвоката ОСОБА_9 - ОСОБА_10, який висловив думку щодо незаконності тверджень відповідача та співробітників податкової міліції; три листи ОСОБА_9, в яких пояснюється її причетність до ТОВ «МІНЕРАЛІС», як директора підприємства, що в дійсності здійснювало господарську діяльність з поставки будівельних матеріалів та проведення будівельних/ремонтних робіт, зокрема, підтверджено відносини з позивачем; пояснення ОСОБА_7, який підтвердив, що ТОВ «ЛЕКС ГАРАНТ» реально діюче підприємство та мало відносини з позивачем; пояснення ОСОБА_4, який зазначив про реальність здійснення операцій ТОВ «ПМК 555» з позивачем, та аналогічні попереднім пояснення директора ТОВ «ПМК 555» з березня 2012 року ОСОБА_11

З матеріалів справи вбачається, що допитані як свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_9 в судовому засіданні суду першої інстанції підтвердили свої письмові пояснення та деталізували зміст господарських операцій з позивачем.

З приводу висновків податкового органу в акті перевірки щодо нікчемності правочинів колегія суддів зазначає, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ТОВ «БУДРУФ» до ДПС у Святошинському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими та засновані на нормах права.

А тому правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже, при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Літвіна Н. М.

Чаку Є.В.