Рішення

від 17.09.2013 по справі 118/128/13ц

СУДАЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

СУДАЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа 118/128/13ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2013 року Судацький міський суд Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого, судді Сича М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Янчковської Ю.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідачів ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Судаку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про усунення перешкод у користуванні власністю, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Веселівської сільської ради м. Судака Автономної Республіки Крим, ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа - Судацька державна нотаріальна контора, про визнання недійсними та скасування рішення, державного акту та свідоцтв про право на спадщину за законом,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся в січні 2013 року до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_3, в якому просив: зобов'язати відповідачів усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом приведення її за власний кошт в придатний для використання стан та знесення в межах ділянки самовільних будов; зобов'язати відповідачів поновити межі земельної ділянки; стягнути з відповідачів в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3, ОСОБА_3 є співвласниками земельної ділянки, площею 0,1313 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Дана земельна ділянка безпосередньо межує з земельною ділянкою, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_4, ОСОБА_5, та розміщена за адресою: АДРЕСА_2.

Зазначає, що на земельній ділянці, що знаходиться в приватній власності ОСОБА_3, ОСОБА_3 частково розміщені самочинно зведені відповідачами споруди. Таким чином, позивач вимушений звернутися до суду з вказаним позовом, вважаючи своє право власності порушеним.

ОСОБА_4, ОСОБА_5 в свою чергу звернулися до суду з зустрічною позовною заявою з позовом до Веселівської сільської ради м. Судака, ОСОБА_3, ОСОБА_3, третя особа - Судацька державна нотаріальна контора, в якому просив: визнати недійсним та скасувати рішення 21 сесії 21 скликання Веселівської сільської ради м. Судака від 01 лютого 1995 року в частині передачі в приватну власність присадибної земельної ділянки, площею 0,13 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, на ім'я ОСОБА_7; визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, площею 0,1313 га., цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі 26 вересня 1997 року за № 003-В, кадастровий номер: 0111790200:01:001:0189; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом,

посвідчене державним нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори ОСОБА_8 11 лютого 2010 року та зареєстрованого в реєстрі за № 157, видане на ім'я ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_9; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори ОСОБА_8 20 травня 2010 року та зареєстрованого в реєстрі за № 696, видане на ім'я ОСОБА_3, ОСОБА_3

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що 12 грудня 1997 року Веселівською сільською радою м. Судака прийнято рішення, зокрема, про передачу у приватну власність ОСОБА_10 земельної ділянки, площею 1415,14 кв.м., для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, які останній придбав у 1992 році за договором купівлі-продажу.

21 травня 2009 року позивачі отримали свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі яких набули право власності на домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

При проведенні робіт з виготовлення проекту відведення земельної ділянки під вказане домоволодіння виявилося, що на наданій у приватну власність ОСОБА_7 земельній ділянці, розташованій по АДРЕСА_1, знаходиться частина сараю літер «Г», яка входить до складу домоволодіння, що належить позивачам.

Посилаючись на те, що права позивачів, як власників домоволодіння, порушені, вони звернулися до суду із вказаними зустрічними позовними вимогами.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 основний позов підтримала повністю, наполягала на його задоволенні. Зустрічний позов вважала безпідставним та необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Представник відповідачів ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги за основним позовом не визнав, з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність. Зустрічний позов просив задовольнити в повному обсязі.

Представники Веселівської сільської ради м. Судака, Судацької державної нотаріальної контори, в судове засідання не з'явилися, надали заяви, в яких просили розглянути справу за їх відсутністю.

Суд, заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, дійшов висновку, що основна позовна заява не підлягає задоволенню, а зустрічний позов слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим у відповідності до норм цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків передбачених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України зазначено, що обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що рішенням 21 сесії 21 скликання Веселівської сільської ради м. Судака від 01 лютого 1995 року, зокрема, передано в приватну власність присадибну земельну ділянку, площею 0,13 га., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_7 (арк. справи 164).

Відповідно до державного акту серії НОМЕР_1, зареєстрованого в реєстрі 26 вересня 1997 року за № 003-В, кадастровий номер: 0111790200:01:001:0189, ОСОБА_7 набув право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,1313 га., цільовим

призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (арк. справи 6).

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть (арк. справи 7).

Після його смерті видане свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори ОСОБА_8 11 лютого 2010 року та зареєстрованого в реєстрі за № 157, на ім'я ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_9 (арк. справи 9).

ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (арк. справи 8), після смерті якої видано свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори ОСОБА_8 20 травня 2010 року та зареєстрованого в реєстрі за № 696, на ім'я ОСОБА_3, ОСОБА_3 (арк. справи 10).

Рішенням Веселівської сільської ради м. Судака від 12 грудня 1997 року, зокрема, передано у приватну власність ОСОБА_10 земельну ділянку, площею 1415,14 кв.м., для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (арк. справи 132).

21 травня 2009 року на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_5 державним нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори видано свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, яка складається з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належав спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Веселівською сільською радою 03 грудня 1991 року за реєстром № 110, зареєстрованого в БТІ м. Феодосії 30 січня 1992 року за № 139 (128) (арк. справи 126, 127).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 125 ЗК України право користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Статтею 126 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Обґрунтовуючи підставність позову, ОСОБА_4, ОСОБА_5 посилаються на те, що до земельної ділянки, переданої ОСОБА_7 у приватну власність було включено належну їм земельну ділянку, яка була виділена та передана за життя ОСОБА_10, на якій розташована частина їх сараю, правовстановлюючі документи на який отримано ОСОБА_10 значно раніше часу набуття ОСОБА_7 права власності на земельну ділянку.

З висновку № 5 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 16 травня 2013 року вбачається, що ОСОБА_7 надано земельну ділянку частково за рахунок земель, які знаходяться в користуванні ОСОБА_4, ОСОБА_5, на якій розташовані кам'яний паркан довжиною 16,0 м., частина сараю літер «Г» площею 0,6 кв.м. та навіс - 17 кв.м., які не є самовільними (арк. справи 75-88).

Правила ЗК України в редакції 1990 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, про перехід до громадянина разом із правом власності на будівлі та споруди і права володіння або користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані, поширюються відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Земельного кодексу України» від 18 грудня 1990 р. N 562-XII лише на випадки переходу права власності, які мали місце, починаючи з 15 березня 1991 р.

Як установлено судом, 30 січня 1992 року до ОСОБА_10 перейшло право власності на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи

та приватизацію землі» від 13 березня 1992 р. № 2200-XII, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. N 15-92 і Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України земельні ділянки, надані громадянам для ведення особистого підсобного господарства, будівництва й обслуговування жилого будинку та господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, індивідуального гаражного та дачного будівництва, безоплатно передаються їм у приватну власність у передбачених статтями 56, 57, 67 ЗК України 1990 р. розмірах відповідними радами за місцем розташування цих ділянок.

Встановлення меж земельних ділянок, що передаються у приватну власність, у натурі (на місцевості) виконують землевпорядні організації на замовлення рад, після чого громадяни одержують державний акт на право власності на землю.

Якщо під час встановлення меж земельних ділянок будуть виявлені розбіжності даних про розміри ділянок, переданих у власність, із фактичними розмірами, то остаточний розмір такої ділянки визначається місцевою радою.

У тому разі, коли громадянин, у законному користуванні або володінні якого перебувала земельна ділянка, оспорює правильність рішення ради з питання передачі йому цієї ділянки у приватну власність, суди можуть вирішувати зазначений спір на підставі ст. 112 ЗК України 1990 р.

Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Статтею 22 ЗК України (у редакції 1990 року) передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до положень ст. 23 ЗК України (у редакції 1990 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Отже, відповідно до норм земельного законодавства України виникнення права власності та права користування земельною ділянкою здійснюється після отримання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки (п. 7 Перехідних положень ЗК України в редакції 2001 року).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст. 155 ЗК України). Державний акт на право власності на земельну ділянку (рішення, розпорядження), виданий органом, який не мав на це законних повноважень, визнається недійсним.

Оскільки перевіркою обставин, пов'язаних із набуттям ОСОБА_7 права власності на спірну земельну ділянку, встановлено порушення прав позивачів, як спадкоємців ОСОБА_10 та власників домоволодіння, що є згідно ст. 15 ЦПК України підставою для судового захисту прав останніх, суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням приписів ст. 112 ЗК України 1990 року.

Статтею 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення певних дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Згідно зі ст. ст. 90, 91 Земельного кодексу України до прав власників земельних ділянок відноситься самостійно господарювати на землі, будувати житлові будинки. При цьому власник земельної ділянки зобов'язаний не порушувати права власності суміжних земельних ділянок і землекористувачів.

З досліджених судом доказів, а також висновку № 5 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 16 травня 2013 року, вбачається, що будівлі, збудовані на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_2 не є самочинними.

Таке розташування зазначених будівель перешкоджає саме ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у користуванні належною їм власністю.

У відповідності до вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без неналежного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває право власності на нього.

З огляду на наведене вище суд вважає, що ОСОБА_3 не довів своїх позовних вимог, що є його основним обов'язком відповідно до засад змагальності процесу за ст.ст. 10, 60 ЦПК України, також не надав доказів того, що відповідачами було порушено права позивачів.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 щодо зобов'язання відповідачів усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом приведення її за власний кошт в придатний для використання стан та знесення в межах ділянки самовільних будов, поновлення меж земельної ділянки та відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленого до винесення ним рішення.

ОСОБА_3 заявлено про застосування строку позовної давності щодо вимог за зустрічним позовом.

У даному випадку суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин немає правових підстав для застосування наслідків пропущення строку позовної давності.

Статтею 212 ЦПК України, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи всі докази, досліджені в ході судового засідання в їх сукупності, виходячи з вищенаведених обставин справи, а також діючого матеріального закону, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного Кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_12 підлягають задоволенню, оскільки їх права є порушеними, а тому підлягають захисту, а в задоволенні позову ОСОБА_3 слід відмовити за вищенаведеними підставами.

З урахуванням приписів ст. 88 ЦПК України, на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5 підлягають стягненню судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, з Веселівської сільської ради м. Судака, ОСОБА_3, ОСОБА_3 в розмірі 76,45 грн. з кожного.

На підставі викладеного та керуючись ст. 112 ЗК України 1990 року, ст. 155 ЗК України, ст. ст. 10, 11, 57, 58, 60, 212 - 214 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про усунення перешкод у користуванні власністю, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Веселівської сільської ради м. Судака Автономної Республіки Крим, ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа - Судацька державна нотаріальна контора, про визнання недійсними та скасування рішення, державного акту та свідоцтв про право на спадщину за законом - задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати рішення 21 сесії 21 скликання Веселівської сільської ради м. Судака Автономної Республіки Крим від 01 лютого 1995 року в частині передачі в приватну власність присадибної земельної ділянки, площею 0,13 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, на ім'я ОСОБА_7.

Визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, площею 0,1313 га., цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі 26 вересня 1997 року за № 003-В, кадастровий номер: 0111790200:01:001:0189, та скасувати його державну реєстрацію.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори ОСОБА_8 11 лютого 2010 року та зареєстрованого в реєстрі за № 157, видане на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_9.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори ОСОБА_8 20 травня 2010 року та зареєстрованого в реєстрі за № 696, видане на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_3.

Стягнути на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, з Веселівської сільської ради м. Судака Автономної Республіки Крим в розмірі 76,45 грн., ОСОБА_3 в розмірі 76,45 грн., ОСОБА_6 в розмірі 76,45 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії через Судацький міський суд шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя