Ухвала

від 18.09.2013 по справі 367/770/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/770/13-ц Головуючий у І інстанції Линник В.Я. Провадження № 22-ц/780/4841/13 Доповідач у 2 інстанції Фінагєєв Категорія 18 18.09.2013

УХВАЛА

Іменем України

17 вересня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Апеляційного Суду Київської області в складі:

Головуючого судді: Фінагєєва В.О.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Мельника Я.С.

за участю секретаря: Бевзюк М.М.

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 9 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4, приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 про визнання недійсним договору та визнання права власності,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2013 року позивач звернулась до суду з позовом та просила суд визнати недійсним договір дарування від 20.09.2010 року земельної ділянки площею 0,0275 га (кадастровий номер 3210900000:01:142:0041) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та договір дарування від 18.03.2010 року 50/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, на приватизованій земельній ділянці площею 0,0275 га (кадастровий номер 321090000001:1420041), визнати за нею право власності на 50/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1. Вважає, що внаслідок неправомірних дій відповідачки ОСОБА_2 вона позбавлена права користуватися належними їй правами на майно та змушена захищати свої інтереси в різних інстанціях та установах, у зв'язку з чим перенесла нервовий стрес, а тому оцінює моральну шкоду в 100 000 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач ОСОБА_2 ввела в оману брата позивача ОСОБА_7, який під впливом обману подарував відповідачці частину будинку та земельну ділянку.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 9 липня 2013 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції через порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що 29.03.1983 року між нею та її братом ОСОБА_8 укладено угоду, відповідно до якої позивачка здійснювала добудову до будинку за власний рахунок та вказана добудова після завершення будівництва мала перейти у її власність. Факт здійснення добудови підтвердили свідки. Однак, незважаючи на домовленість сторін, добудова до будинку АДРЕСА_1 в частині 50/100 18.03.2010 була подарована ОСОБА_8 ОСОБА_2 Також, 20.09.2010 року ОСОБА_8 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку на якій були розташовані 50/100 частини вищевказаного будинку з відповідною частиною надвірних будівель.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити , виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_6 є сестрою ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, свідоцтвом про шлюб НОМЕР_2, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 26.12.2012 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3. За життя він уклав з ОСОБА_2 договір дарування частини житлового будинку від 18.03.2010 року та договір дарування земельної ділянки від 20.09.2010 року. Згідно цих договорів ОСОБА_8 подарував ОСОБА_2 50/100 частин будинку АДРЕСА_1, що належали йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11.09.2004 року та земельну ділянку площею 0,0275 га за вказаною адресою, що належала йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 15.07.2010 року.

ОСОБА_1, проживаючи в м. Талди-Курган Казахської РСР, 29.09.1983 року уклала зі своїм братом ОСОБА_8 договір, згідно якого останній зі згоди їх матері ОСОБА_9 дозволив ОСОБА_1 за її рахунок здійснювати добудову до будинку АДРЕСА_1 розміром 10м х 5м.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 50/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 суд першої інстанції вірно виходив з того, що суду не надано жодних доказів, що їй на праві власності належала вказана частина будинку або нею втрачено документ, який засвідчує право власності на цю частину будинку. Крім того позивач не надав суду жодного доказу укладення померлим ОСОБА_8 оскаржуваних договорів під впливом обману.

Колегія суддів погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності матері позивача, а після її смерті в порядку спадкування перейшов у власність до брата позивача ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11.09.2004 року . Також померлий мав у власності земельну ділянку площею 0,0275 га за вказаною адресою, що належала йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 15.07.2010 року.

Таким чином ОСОБА_8, як власник мав належне йому право розпоряджатися своїм майном. А станом на момент укладення угоди з позивачем, 29.09.1983 року, не був власником ні будинку ні земельної ділянки, а отже і не мав прав на розпорядження спірним майном.

Доводи апеляційної скарги, щодо участі позивача в будівництві частини будинку, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки відповідно п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 04.10.91 № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок , крім випадків, коли це передбачено законом.

Крім того позивач не оспорювала право власності померлого брата на спірне майно.

За змістом ст.230 ЦПК України , якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу ), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності обману зі сторони відповідача ОСОБА_2 під час укладення оспорюваних договорів на думку колегії є безпідставними, оскільки викладені в апеляційній скарзі факти, які нібито приховала відповідач, а саме, що на подароване майно претендує позивач, що будинок частково споруджений за кошти позивача не мають значення для укладення власником майна договору щодо розпорядження ним.

Відповідно до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу .

Оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, на підтвердження факту укладення ОСОБА_8 спірних договорів дарування під впливом обману, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав до задоволення позову.

Крім того, оскільки судом не встановлено порушених прав позивача на спірні земельну ділянку та частину будинку, підстав до задоволення позову в частині стягнення з відповідача відшкодування за спричинену моральну шкоду також відсутні. Зазначеним обставинам суд першої інстанції також дав вірну оцінку відмовивши в задоволенні позову.

Отже суд першої інстанції вирішив спір на підставі наданих доказів в межах позовних вимог, рішення суду відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому вимоги апелянта задоволені бути не можуть.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 9 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Кашперська Т.Ц.

Мельник Я.С.