Рішення

від 10.09.2013 по справі 905/4587/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.09.2013 Справа № 905/4587/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерон Груп», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфінком», м. Донецьк.

Ціна позову 40213,84 грн.

Суддя Говорун О.В.

Представники:

від позивача - Сергєєв О.О., довіреність від 01.08.2013;

від відповідача - не з'явився.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Шерон Груп» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфінком» (далі - відповідач) про стягнення 40213,84 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 08.09.2011 був укладений договір-доручення №08/09 на транспортне - експедиційне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученнях (далі - договір). Позивачем відповідачу були надані послуги за вказаним договором, але відповідач з позивачем не розрахувався в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилась заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 40213,84 грн., в т.ч. сума основного боргу в розмірі 36666,71 грн., пеня в розмірі 1612,33 грн., 3% відсотків річних в розмірі 322,47 грн., штраф у розмірі 1612,33 грн.

Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позов не надав, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, тому справу, на підставі ст.75 ГПК України, розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ухвали від 22.08.2013 за клопотанням позивача суд продовжив строк розгляду справи на 15 днів.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши письмові докази у судовому засіданні, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

04.02.2013 сторонами була погоджена заявка на транспортування вантажу у міжнародному та міжміському сполученні, відповідно до якої позивач зобов'язався організувати перевезення за визначеним у заявці маршрутом, а відповідач зобов'язався сплатити надані позивачем послуги.

На виконання умов заявки позивачем були надані відповідачу послуги, що підтверджується заявкою, актом надання послуг, рахунком на оплату, міжнародною товарно-транспортною накладною СMR (а.с.32, 37-39).

Відповідно до заявки вартість фрахту 3300 (три тисячі триста) євро по курсу НБУ на день завантаження, що становить 35745,98 грн. (згідно курсу НБУ станом на 05.02.2013). Безготівкова оплата протягом 7 днів.

Позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія №32 від 25.04.2013 з проханням сплатити суму боргу (а.с.41).

Відповідач відповідь на претензію не надав.

На час прийняття рішення у справі заборгованість за отримані послуги відповідачем не сплачена.

Згідно ч.1 ст. 929 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В порушення вказаних вимог закону та договору, відповідач надані позивачем послуги не оплатив. Сума основного боргу, згідно офіційного курсу НБУ, становить 35745,98грн. Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 1612,33грн. та штраф у розмірі 1612,33грн.

За містом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 ЦК України).

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. №543-96-ВР передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на договір-доручення №08/09 на транспортне-експедиційне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученнях як на підставу нарахування пені та штрафу, оскільки сторонами була погоджена заявка, в якій не зазначається, що вона складена на виконання договору-доручення №08/09 та не містить відомостей про застосування санкцій у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань відповідачем.

Таким чином, оскільки в заявці не зазначено про домовленість сторін щодо нарахування пені та штрафу, суд відмовляє в задоволенні вимог в цій частині.

Заявкою від 04.02.2013 визначений порядок оплати за отримані послуги, а саме-безготівкова оплата протягом 7 днів. Отже строк оплати настав 12.02.2013.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимоги позивача в частині стягнення 3% річних на суму простроченої заборгованості в за період з 05.03.2013 по 19.06.2013 підлягають задоволенню частково у розмірі 314,37 грн.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково.

Також представник позивача просив стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в розмірі 3850 грн.

Згідно п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 №7, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відповідно до абзацу 2 п. 6.5 зазначеної постанови, вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Отже, виходячи із вищенаведеного та враховуючи, що позовні вимоги задовольняються частково, суд вважає, що витрати позивача на оплату послуг адвоката слід покласти на відповідача в сумі 2000 гривень.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, судом зазначається, що на підставі ст. 38 ГПК України, господарський суд витребовує докази за наявності відповідного клопотання, у разі неможливості самостійно надати докази сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Господарські витрати розподілити відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфінком» (83004, м. Донецьк, вул. Битищева, 10, код ЄДРПОУ 36380809) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерон Груп» (03151, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 54, офіс 710А, код ЄДРПОУ 37480101) 35745 грн. 98 коп. боргу, 314 грн. 37 коп. 3% річних, 1529 грн. 35 коп. витрат з оплати судового збору та 2000грн. витрат на сплату послуг адвоката.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, через господарський суд, який розглянув справу.

Повне рішення складено 16 вересня 2013 року.

Суддя О.В. Говорун