Рішення

від 17.09.2013 по справі 18/116пд(13/169пд)(9/30пд)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

17 вересня 2013 року Справа № 18/116пд(13/169пд)(9/30пд)

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вест-Медіа», м. Луганськ

до : 1-го відповідача - відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ

2-го відповідача - управління архітектури та містобудування Луганської міської ради, м. Луганськ

про визнання договору частково недійсним

Суддя Корнієнко В.В.

Секретар судового засідання Круглова Є.О.

У засіданні брали участь:

від позивача: Датченко В.В., за дов. б/н від 27.08.2013;

від 1-го відповідача: представник не прибув;

від 2-го відповідача: представник не прибув.

Суть спору : позивачем заявлена вимога про визнання недійсним п. 2.1. договору тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська від 25.09.2006 № 327/21 (п. 2.1. оговору встановлює розмір плати за надане у користування місце ) та додатку до нього № 2.

1-й відповідач проти позову заперечує (письмове пояснення від 17.09.2013 б/н) посилаючись на його безпідставність.

Представник 1-го відповідача в судове засідання не прибув, не зважаючи на те, що його було своєчасно та належним чином повідомлено судом про час і місце розгляду справи.

2-й відповідачі витребувані матеріали суду не подав, його представник в судове засідання не прибув, не зважаючи на те, що його було своєчасно та належним чином повідомлено судом про час і місце розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради та позивачем укладено договір від 25.09.2006 № 327/2, у відповідності з умовами якого позивачу надано у тимчасове платне користування місце розташування спеціальної конструкції, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська.

Відповідно до умов пункту 5.1 договору строк його дії встановлений сторонами з 25.09.2006 і до 15.01.2010.

Строк договору не продовжувався (письмові пояснення позивача від 17.09.2013 б/н та 1-го відповідача від 17.09.2013 б/н).

Пунктом 2.1 договору визначено, що розмір плати за всі надані у користування місця визначається відповідно до Порядку плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, затвердженого рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147 та складає 856,80 грн. на місяць (у тому числі ПДВ 142,80 грн.) (розрахунок плати додається).

Рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147 прийнято Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, на підставі якого визначено розмір плати за договором від 25.09.2006 № 327, який відображено у п.2.1 договору.

На підставі викладеного позивач просить визнати недійсними п. 2.1 договору від 25.09.06 № 327/2 та додаток № 2 «Розрахунок плати тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська» до вказаного договору.

Позов мотивований позивачем невідповідністю вимогам чинного законодавства рішення виконавчого комітету Луганської міської ради № 115 від 13.04.2007 та № 147 від 12.07.2006, на підставі яких укладено спірний договір.

Постановою господарського суду Луганської області від 23.01.2007 у справі № 16/637н-ад Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, затверджений рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147, визнано протиправним і скасовано.

12.04.2007 ухвалою Луганського апеляційного господарського суду постанову господарського суду Луганської області від 23.01.2007 у справі № 16/637н-ад залишено без змін.

Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 14.08.2007 у справі № 2а-642/2007 Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, затверджений рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 13.04.2007 № 115, визнано протиправним і скасовано.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.10.2007 постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 14.08.2007 у справі № 2а-642/2007 залишено без змін.

1-й відповідач проти позову заперечує (письмове пояснення від 17.09.2013 б/н) посилаючись на його безпідставність.

2-й відповідач позовні вимоги не оспорив.

28.08.2009 ухвалою господарського суду Луганської області провадження у даній справі було зупинено до вирішення інших судових справ, а саме:

- справа № Л-521/09 за позовом ФОП Борис Г.С. до Луганської міської ради, за участю третіх осіб - Відділу реклами Луганської міської ради, Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради, що розглядається Ленінським районним судом м. Луганська;

- справа № 2а-2407/09 за позовом ТОВ «Вест-Медиа», ТОВ «ВКФ Електра», ПП «Терра» до Відділу реклами Луганської міської ради, Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради, Луганської міської ради, виконавчого комітету Луганської міської ради про визнання наявності, відсутності повноважень (компетенції), що розглядається Ленінським районним судом м. Луганська.

Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 17.09.2010 задоволені позовні вимоги Бориса Геннадія Станіславовича до Луганської міської ради за участю третіх осіб - Відділ реклами Луганської міської ради, Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради про скасування п. п. 2.1 п. 2 рішень Луганської міської ради № 21/25 від 30.06.2004 та п. 5 Рішення Луганської міської ради № 10/30 від 24.10.2006.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010 скасовано постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 17.09.2010, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2011 залишено без змін постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 06.10.2011 адміністративний позов ТОВ «Вест-Медиа», ПП «ТЕРРА», ТОВ «ВКФ «Електра» до Відділу реклами Луганської міської ради, Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради, Луганської міської ради, виконавчого комітету Луганської міської ради про визнання наявності та відсутності компетенції, визнання дій протиправними - залишено без розгляду.

10.09.2013 провадження у даній справі поновлено у зв'язку з усуненням підстав, які зумовили зупинення провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав:

Статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Правовідносини сторін у даній справі регулюються Законом України «Про рекламу», Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 № 2067 «Про затвердження типових правил розміщення зовнішньої реклами», нормами Цивільного та Господарського кодексів України, а також умовами вказаного вище договору № 377.

Згідно ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами частини 1 статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Положеннями статті 627 цього ж Кодексу передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України).

Закон України «Про рекламу» визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва та споживання реклами.

Статтею 16 вищевказаного Закону передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України .

Типові правила розміщення зовнішньої реклами затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 № 2067.

Пунктом 32 Типових правил встановлено порядок визначення плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів і порядок оформлення цих правовідносин (вказане віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування).

Стаття 12 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, у даному випадку Законом України «Про рекламу», Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, Цивільним та Господарським кодексами України.

Згідно ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 вказаного Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір (окрема його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Рішення виконавчого комітету Луганської міської ради № 115 від 13.04.2007 та № 147 від 12.07.2006, якими затверджено Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, скасовано постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 14.08.2007 у справі № 2а-642/2007 та постановою господарського суду Луганської області від 23.01.2007 у справі № 16/637н-ад.

Таким чином, після укладення сторонами у даній справі спірного договору рішення Луганської міської ради, на підставі яких визначалася плата за договором, були визнані протиправними і скасовані.

На час розгляду судом даної справи договір припинений внаслідок закінчення строку його дії.

Строк договору не продовжувався (письмові пояснення позивача від 17.09.2013 б/н та 1-го відповідача від 17.09.2013 б/н).

На момент прийняття судового рішення між сторонами у справі відсутні договірні відносини, про що зазначили позивач та 1-й відповідач у наданих суду письмових поясненнях від 17.09.2013.

За приписами частини першої статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Ця норма кореспондується із ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що коли за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Із змісту договору (щодо якого заявлено позовні вимоги) випливає те, що цей договір може визнаватися недійсним і припинятися лише на майбутнє , оскільки фактичне користування місцями для розміщення спеціальних (рекламних) конструкцій на підставі договору унеможливлює проведення двосторонньої реституції після визнання його недійсним, позаяк використання майна (місць для розміщення спеціальних конструкцій) - "річ" безповоротна, і відновити сторони у первісному становищі практично неможливо.

Таку правову позицію викладено у постанові Донецького апеляційного господарського суду від 11.04.2012 у справі № 11/79пд, у постанові Верховного Суду України від 13.01.2004 у справі № 7/85/4/68-81 та в підпункті 3.2 пункту 3 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням угод недійсними».

Разом з цим з урахуванням факту припинення дії договору станом на час судового розгляду справи є неможливим визнання його недійсним на майбутнє, оскільки на майбутнє права та обов'язки сторін за договором вже фактично припинені.

Крім того, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків. Оскаржуваний договір був підписаний повноважними представниками сторін без зауважень; відповідач мав необхідний обсяг повноважень для укладення спірного договору. Таким чином, відповідач не навів суду достатньо обґрунтованих підстав для визнання укладеного сторонами у справі договору недійсним.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 19.05.2011 у справі № 10/227пд за позовом ТОВ «Формат-18» до Відділу реклами Луганської міської ради про визнання договору недійсним.

З урахування викладеного вище, у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на держмито та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача (справу порушено в 2008 році; на той час діяв Декрет Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7/93 «Про державне мито»).

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

17 вересня 2013 р. було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 23 вересня 2013 р. і може бути оскаржене протягом 10 днів з цієї дати.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.В. Корнієнко