Постанова

від 19.09.2013 по справі 805/12249/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2013 р. Справа №805/12249/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10 година 45 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

при секретарі судового засідання Залмаєвій О.М.,

за участю

представника позивача - Чебаненка Є.О. - на підставі довіреності,

представника відповідача - Слупського Є.В. - на підставі довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експозит» про стягнення адміністративно-господарських санкцій -

встановив:

20 серпня 2013 року Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Позивач або Фонд) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експозит» (далі - Відповідач або Товариство), в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році, в сумі 14 753,95 грн., пені в розмірі 318,60 грн., разом - 15 072,55 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Фонд зазначив, що протягом 2012 року відповідачем мало бути забезпечене працевлаштування 3 інвалідів, фактично ж у трудових відносинах з Товариством перебували 2 особи з обмеженими фізичними можливостями. Оскільки відповідачем не виконаний норматив по створенню 1 робочого місця, призначеного для працевлаштування осіб, яким встановлено інвалідність, чинним законодавством України на нього покладений обов'язок нарахувати і сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 14 753,95 грн., однак зазначена сума у добровільному порядку Відповідачем не сплачена. У зв'язку із порушенням термінів сплати адміністративно-господарських санкцій нарахована пеня у розмірі 120% річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день прострочення в сумі 318,60 грн. На підставі викладеного просив стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України 15 072,55 грн.

В судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав пояснення, аналогічні тим, що викладені в адміністративному позові.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення проти позову (а.с.21-24, 63) та пояснив, що протягом 2012 року Товариство вживало заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме щомісячно подавало звіти про наявність вакансій для інвалідів до центру зайнятості. Посилаючись на те, що відповідач здійснив всі залежні від нього заходи, спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, зазначив, що на Товариство не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування на підприємстві і за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

З урахуванням наведеного, просив відмовити у задоволенні позову.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів є юридичною особою, про що свідчить довідка АА № 703636 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.11).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Експозит» (ідентифікаційний код 31714702) зареєстровано у якості юридичної особи Виконавчим комітетом Донецької міської ради 01 жовтня 2001 року, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 810771 (а.с.25).

22 лютого 2013 року Товариство надало Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік за формою № 10-ПІ, в якому вказало, що кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», становить 3 особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 2 особи, рядок «Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів» залишило незаповненим. Звіт отриманий позивачем 28 лютого 2013 року, про що свідчить штамп про реєстрацію вхідної кореспонденції (а.с.9).

11 квітня 2013 року Фонд надіслав на адресу Товариства лист за № 06-7/817-2, в якому йшлося про те, що відповідач має виправити наявні у наданому звіті помилки, а саме заповнити рядок 06 «Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів» та на виконання вимог ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» перерахувати адміністративно-господарські санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2012 році в добровільному порядку до 15 квітня 2013 року (а.с.10).

Відповідно до наданого Фондом розрахунку, сума адміністративно-господарських санкцій, яку Товариство мало сплатити за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у 2012 році, становить 14 753,95 грн. (а.с.7). Крім того, посилаючись на порушення відповідачем строків сплати адміністративно-господарських санкцій, позивач здійснив нарахування пені в розмірі 318,60 грн. (а.с.8).

Судом встановлено, що 31 січня 2012 року, 29 лютого 2012 року, 30 березня 2012 року, 28 квітня 2012 року, 31 травня 2012 року, 27 червня 2012 року, 31 липня 2012 року, 31 серпня 2012 року, 28 вересня 2012 року, 31 жовтня 2012 року, 30 листопада 2012 року, 03 грудня 2012 року, 29 грудня 2012 року відповідач надавав до Донецького міського центру зайнятості звіти за формою 3-ПН, із зазначенням вакансій для осіб з обмеженими фізичними можливостями. Відмітки про реєстрацію вхідної кореспонденції свідчать про те, що вказані звіти були отримані центром зайнятості (а.с.31-39, 43-45, 64-65).

Зміст вказаних звітів (графа 15 «Окрема категорія громадян у рахунок борні, а також інваліди, пенсіонери, студенти та інші») свідчить про те, що Товариство інформувало центр зайнятості про наявність однієї вакансії менеджера зі збуту, призначеної для працевлаштування інваліда третьої групи.

Докази, які б спростовували наведені вище обставини, суду не надані.

Вирішуючи справу по суті та враховуючи висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства України (постанова від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11, постанова від 26 червня 2012 року у справі № 21-105а12, від 16 квітня 2013 року у справі № 21-81а13, від 28 травня 2013 року № 21-386а12, постанова від 11 червня 2013 року у справі № 21-63а13 тощо), до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені правові норми.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, зокрема від порушень з боку органів державної влади.

Фонд соціального інвалідів захисту є бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Державною службою з питань інвалідів та ветеранів. Бюджетна установа Фонд є правонаступником Фонду соціального захисту інвалідів як урядового органу, що визначено п.п.1-2 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року № 129 (далі - Положення).

Відповідно до п.4 Положення основними завданнями Фонду є реалізація в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів; виконання програм щодо соціального захисту інвалідів.

Для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Міністерством соціальної політики України та Державною службою з питань інвалідів та ветеранів України утворюються територіальні відділення Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що передбачено п.12 Положення.

Згідно з ч.ч.9-10 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ) спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах Фонд виступає у якості суб'єкта владних повноважень, який звернувся до адміністративного суду на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.

Згідно з положеннями ч.3 ст.18 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, (надалі - роботодавці), зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Процедура подання роботодавцями, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості регламентована Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 (далі - Порядок).

П.2 Порядку визначено, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до положень ч.ч.1-3 ст.19 Закону № 875-ХII для роботодавців установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Роботодавці самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст.18 цього Закону.

Крім того, згідно з ч.11 ст.19 Закону № 875-ХІІ норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.

Ч.1 ст.20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Ч.2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до положень ч.3 ст.18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Системне тлумачення зазначених положень Закону № 875-ХІІ дозволяє дійти висновку, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Крім того, аналізуючи норми Конституції та діючого законодавства України, суд відзначає, що основним органом працевлаштування громадян є центри зайнятості; людина самостійно обирає собі працю і не може бути примушена виконувати її; інваліди, реалізуючи своє право на працевлаштування, самостійно звертаються на підприємства або у центр зайнятості, вони є вільними у виборі професії та місця роботи.

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2012 року Товариство вживало заходи, спрямовані на створення робочого місця для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання - надавало до центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН, вказуючи в графі 15 «Окрема категорія громадян у рахунок броні, а також інваліди, пенсіонери, студенти та інші» про наявність вакансії призначеної для працевлаштування саме інвалідів. У зв'язку з цим покладення на відповідача відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись, має узгоджуватися з підставами, передбаченими ч.2 ст.218 Господарського кодексу України.

Позивачем не надано доказів відмови з боку відповідача в працевлаштуванні інвалідів, не надані докази на підтвердження того, що органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів направляли інвалідів для працевлаштування відповідачем, а останній відмовляв у працевлаштуванні таких осіб.

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні адміністративного позову.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 69-72, 94, 98, 159-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

У задоволенні адміністративного позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експозит» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році в сумі 14 753,95 грн., пені в сумі 318,60 грн., разом - 15 072,55 грн. - відмовити повністю.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступну та резолютивну частину проголошено в судовому засіданні 19 вересня 2013 року.

Постанова складена у повному обсязі 23 вересня 2013 року.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.