Рішення

від 17.09.2013 по справі 927/1080/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

Господарський суд Чернігівської області

14000, м. Чернігів, проспект Миру, 20 тел. канцелярії 672-847, факс 774-462

Іменем України

РІШЕННЯ

від 17 вересня 2013 року по справі №927/1080/13

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Т.Г.Оленич

розглянуто у відкритому судовому засіданні справу №927/1080/13

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Таєрс Асістанс»,

вул.Печенізька, 8, м. Київ, 04107

до відповідача: приватного підприємства «ЧЕРНІГІВАВТОПАРТНЕР», пр-т Перемоги, 151, корп. 2, кв. 46, м. Чернігів, 14000

про стягнення 26468грн.33коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Самосуд Ж.О. - адвокат, довіреність №01/04/13-1 від 01.04.2013р. (після виходу суду із нарадчої кімнати на проголошення вступної та резолютивної частини рішення не з'явилась)

від відповідача: Крачок О.В. - представник, довіреність б/н від 13.09.2013р.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 8398грн.01коп. боргу за товар, переданий по видатковим накладним №ТА-0004165 від 09.11.2012р. та №ТА-0005104 від 12.12.2012р. на підставі договору купівлі-продажу №15/02/12-04 від 15.02.2012р., 17898грн.02коп. пені, нарахованої за період з 13.11.2012р. по 15.08.2013р., 147грн.11коп. 3% річних, нарахованих за період з 13.11.2012р. по 15.08.2013р., 25грн.29коп. інфляційних нарахувань, обчислених за період з січня по червень 2013 року.

Відповідач в письмовому відзиві проти позовних вимог заперечує частково. Відповідач визнає наявність боргу в розмірі 8398грн.01коп. та заперечує проти стягнення пені, оскільки стверджує, що спірна поставка товару здійснювалась поза межами договору купівлі-продажу №15/02/12-04 від 15.02.2012р., в якому міститься умова про сплату пені у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день просрочки, а лише на підставі видаткових накладних №ТА-0004165 від 09.11.2012р. та №ТА-0005104 від 12.12.2012р. Крім того, відповідач заперечує проти стягнення з нього витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 5000грн., оскільки як вбачається зі змісту додаткової угоди від 01.04.2013р. до угоди про надання правової допомоги від 01.01.2012р. за ці кошти адвокат, зокрема, взяв на себе зобов'язання представляти інтереси позивача в органах Державної виконавчої служби з питань виконання рішення за даним позовом. Разом з тим, на момент розгляду даної справи такі послуги адвокатом позивачу ще не надані, і невідомо, чи будуть надані взагалі, що свідчить про те, що позивач наперед стягує вартість цих послуг з відповідача.

В судовому засіданні, яке відбулось 17.09.2013р., прийняли участь повноважні представники сторін. Проте, після виходу суду із нарадчої кімнати представник позивача на проголошення вступної та резолютивної частин рішення не з'явилася.

Клопотання сторін про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволені. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведено без фіксації технічними засобами. Хід судового процесу відображено у протоколі судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право на звернення до суду реалізується шляхом подання позовної заяви. Позовом у процесуальному значенні є звернена до суду вимога про захист порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу, що складається з двох елементів: предмету позову і підстав позову, які самостійно визначаються позивачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що як на підставу своїх вимог позивач посилається на укладення між сторонами договору купівлі-продажу №15/02/12-04 від 15.02.2012р., за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити автомобільні шини.

Позивач стверджує, що на виконання вказаного договору, ним на підставі видаткових накладних №ТА-0004165 від 09.11.2012р. та №ТА-0005104 від 12.12.2012р. поставлено позивачу автомобільні шини загальною вартістю 23820грн.

Разом з тим, відповідач заперечує, що передача товару по вищенаведеним видатковим накладним здійснена на підставі договору купівлі-продажу №15/02/12-04 від 15.02.2012р. та стверджує, що спірна поставка товару здійснювалась поза межами вказаного договору.

Аналіз змісту видаткових накладних №ТА-0004165 від 09.11.2012р. та №ТА-0005104 від 12.12.2012р. свідчить, що в них відсутнє посилання на будь-який договір, зокрема, і на договір купівлі-продажу №15/02/12-04 від 15.02.2012р., як на підставу здійснення господарської операції.

До того ж, у наданій позивачем суду податковій накладній за порядковим №325, виписаної 09.11.2012р., в рядку «вид цивільно-правового договору» вказано «договір купівлі-продажу від 09.11.2012р.»; а у податковій накладній за порядковим №302, виписаної 12.12.2012р., в рядку «вид цивільно-правового договору» зазначено: «договір купівлі-продажу від 12.12.2012р.».

Вказані дати не відповідають даті договору купівлі-продажу, на підставі якого, як стверджує позивач здійснювалась спірна поставка товару, а відповідають датам видаткових накладних №ТА-0004165 та №ТА-0005104, покладеним в основу позову.

Даний факт підтверджений сторонами в судовому засіданні.

Враховуючи, що відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України до обов'язкових реквізитів, які мають бути зазначені у податковій накладній, належить вид цивільно-правового договору, а в силу п.4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.11р. №1379 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.11р. за №1333/20071, на податковій накладній проставляється дата укладення договору, тому суд приходить до висновку, що спірна поставка здійснювалась саме на підставі видаткових накладних від 09.11.2012р. та від 12.12.2012р., а не на підставі договору купівлі-продажу №15/02/12-04 від 15.02.2012р.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що спірна поставка товару здійснена поза межами договору купівлі-продажу №15/02/12-04 від 15.02.2012р., а тому умови вказаного договору не розповсюджуються на відносини між сторонами, які виникли з приводу оплатної передачі-прийняття товару за видатковими накладними №ТА-0004165 від 09.11.2012р. та №ТА-0005104 від 12.12.2012р.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначається, що цивільно-правові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, та в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку визнаються майново-господарськими. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні приписи щодо визначення зобов'язання та підстав їх виникнення містяться у ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України.

Таким чином, однією із підстав виникнення господарського зобов'язання є юридично значимі дії суб'єктів господарювання, наслідком вчинення яких є встановлення, зміна або припинення взаємних прав та обов'язків сторін.

За своєю правовою природою дії суб'єктів правовідносин, пов'язані з оплатною передачею-прийняттям товару в силу загальних засад і змісту господарського та цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу.

За змістом ч.1 ст.205, ст.639 Цивільного кодексу України правочин, різновидом якого є і договір, може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

В силу ч.2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин, для якого не встановлено обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Спеціальними положеннями Цивільного кодексу України, які містяться в главі 54 цього Кодексу, не встановлено обмежень щодо виникнення правовідносин купівлі-продажу товарів тільки на підставі письмового договору та не передбачено, що недодержання сторонами письмової форми такого договору має наслідком його недійсність.

Таким чином, суд приходить до висновку, що до відносин, які виникли між сторонами, мають застосовуватись норми закону, які регулюють правовідносини купівлі-продажу.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

По видатковим накладним №ТА-0004165 від 09.11.2012р. та №ТА-0005104 від 12.12.2012р. позивачем передано відповідачу автомобільні шини загальною вартістю 23820грн.

Про отримання відповідачем товару свідчать підписи на вказаних накладних представника відповідача, повноваження на отримання цінностей від позивача для відповідача якого засвідчується довіреностями №70 від 09.11.2012р. та №76 від 12.12.2012р. Крім того, факт отримання від позивача по вищенаведеним накладним товару на загальну суму 23820грн. в ході судового розгляду даної справи відповідачем не заперечувався.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем відповідачу товару загальною вартістю 23820грн.

В позовній заяві позивачем повідомлено про часткову оплату відповідачем отриманого товару 15.11.2012р., 21.12.2012р., 28.12.2012р. та 09.04.2013р. у сумі 15421грн.99коп. (а.с.3), разом з тим доказів оплати до позовної заяви додано не було.

В порядку підготовки справи до розгляду на підставі ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвалою від 28.08.2013р. про порушення провадження у справі судом зобов'язано позивача надати докази, що підтверджують часткову оплату відповідачем товару, отриманого по накладним, які покладені в основу позову (банківські виписки).

В судовому засіданні, яке відбулось 17.09.2013р., на виконання вимог суду позивачем подані банківські виписки від 15.11.2012р., від 21.12.2012р., від 28.12.2012р. та від 09.04.2013р., з яких вбачається, що відповідачем в рахунок оплати автошин перераховано позивачу 22000грн. При цьому в призначенні платежу відсутнє посилання на договір чи видаткові накладні як на підставу поставки товару, з яких можна було б зробити висновок, що товар, який оплачено, був поставлений за іншими первинними документами, а ніж тими накладними, які покладені в основу позову. Таких документів не представлено і сторонами в ході розгляду справи.

Таким чином, на момент винесення рішення матеріалами справи підтверджується, що залишок неоплаченої вартості товару становить 1820грн. (23820грн. (вартість товару, поставленого по накладним, які покладені в основу позову) - 22000грн. (здійснені відповідачем платежі за товар згідно банківських виписок, наданих позивачем,).

Відповідно до ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладено обов'язок вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Принцип змагальності полягає у виявленні у змагальній формі ініціативи та активності сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при здійсненні процесуальних прав та виконанні обов'язків по визначенню кола обставин, які мають значення для вирішення справи та по збиранню, дослідженню і оцінці доказів, які підтверджують або спростовують ці обставини. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи та передбачає покладення тягаря доказування та обов'язку збирання доказів на сторони, покладення на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень.

Як зазначено в підп.2.3 п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

В судовому засіданні, яке відбулось 17.09.2013р., судом роз'яснено сторонам їх процесуальні права, зокрема, право на подання доказів, заявлення клопотань. До початку вирішення спору по суті та на стадії дослідження доказів та встановлення обставин справи судом запитувалось у сторін про наявність заяв, клопотань, про намір надати додаткові докази, з'ясовано думку сторін з приводу повноти встановлення обставин справи та перевірки їх доказами. Сторони клопотань про відкладення розгляду справи або витребування доказів не заявили, про наявність наміру надати додаткові докази та про обставини, які підлягають на їх думку, встановленню суд не повідомили, що засвідчено у протоколі судового засідання.

Акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2012р. не може бути прийнятий судом як належний доказ наявності боргу за товар, переданий по видатковим накладним №ТА-0004165 від 09.11.2012р. та №ТА-0005104 від 12.12.2012р. у сумі 8398грн.01коп., виходячи з наступного.

Відповідно до чинного законодавства акт звірки - є зведеним обліковим документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, та який фіксує стан розрахунків між сторонами, в той час як наявність чи відсутність зобов'язань сторін підтверджується первинними документами -договором, накладними, актами приймання-передачі тощо. Саме такі первинні документи, а не складені на їх підставі акти звірки взаємних розрахунків, виступають належними доказами у підтвердження факту проведення тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших юридично значимих дій. В свою чергу, акти звірки взаєморозрахунків не містять істотних умов, які б дозволили визначити зміст та природу прав і обов'язків позивача та відповідача, підписання акту не впливає на їх майновий стан, не призводить до змін в суті операції, ніяких прав та обов'язків у сторін внаслідок звіряння розрахунків між ними не виникає, тобто функція звірки розрахунків носить суто інформаційний характер. За відсутності належних доказів, в розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження факту наявності та суми боргу, одне лише підписання боржником акту звірки взаєморозрахунків не є підставою для стягнення з нього заборгованості.

Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що вартість неоплаченого товару, переданого відповідачу по видатковим накладним №ТА-0004165 від 09.11.2012р. та №ТА-0005104 від 12.12.2012р., на момент винесення рішення становить 8398грн.01коп.

Відповідно до ст.22, 78 Господарського процесуального кодекс України господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

З огляду на обставини, встановленні в ході розгляду справи та підтвердженні матеріалами справи, судом не приймається визнання позову відповідачем в частині суми основного боргу.

В силу вимог чинного законодавства у відповідача у зв'язку з отриманням товару виник обов'язок сплатити позивачу його вартість.

Одним із критерієм належності виконання господарського зобов'язання є строк його виконання.

Термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу встановлений спеціальною нормою права - ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Вищевикладена правова позиція наведена в постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2012р. по справі №5002-8/481-2011.

Аналіз змісту покладених в основу позову видаткових накладних, свідчить, що під час передачі товару сторонами не було узгоджено строк його оплати, а тому відповідач мав розрахуватись з позивачем одразу після прийняття товару. А саме: за товар, отриманий по видатковій накладній №ТА-0004165 від 09.11.2012р. відповідач мав розрахуватись 09 листопада 2012 року; за товар, отриманий по видатковій накладній №ТА-0005104 від 12.12.2012р. - 12 грудня 2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у вказані строки товар не оплатив. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено зобов'язання щодо своєчасної оплати отриманого товару, в зв'язку з чим 1820грн. неоплаченої вартості товару за своєю правовою природою є боргом.

В силу ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань по оплаті отриманого від позивача товару на суму 1820грн., на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості за отриманий товар відповідач суду не представив, а тому з нього підлягає стягненню 1820грн. боргу.

У зв'язку з простроченням оплати товару позивач просить стягнути з відповідача 17898грн.02коп. пені, нарахованої за період з 13.11.2012р. по 15.08.2013р.

Як вбачається із розрахунку пеня обчислена позивачем у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, як то передбачено п.7.1. договору купівлі-продажу №15/02/12-04 від 15.02.2012р.

Відповідно до положень ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Порушення боржником взятих на себе зобов'язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні встановлених законом та договором мір відповідальності, зокрема і у сплаті неустойки.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання.

Частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В силу ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Враховуючи, що, як встановлено судом вище, поставка товару здійснювалась поза межами договору купівлі-продажу №15/02/12-04 від 15.02.2012р. та лише на підставі видаткових накладних, а тому умови вказаного договору не регулюють спірні відносини та не підлягають застосуванню.

Оскільки сторонами недодержано встановлену законом форму правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, підстави для стягнення з відповідача пені відсутні, а тому у задоволенні вказаної вимоги має бути відмовлено повністю.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, має на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З посиланням на вказану норму закону позивач просить стягнути з відповідача 147грн.11коп. 3% річних, нарахованих за період з 13.11.2012р. по 15.08.2013р., 25грн.29коп. інфляційних нарахувань, обчислених за період з січня по червень 2013 року.

Здійснивши перевірку розрахунку втрат від інфляції, судом встановлено, що позивачем не враховані суми боргу, які існували на дату здійснення розрахунку. Оскільки розрахунок втрат від інфляції не відповідає фактичним обставинам справи та здійснений з порушенням вимог чинного законодавства, в задоволенні вказаної вимоги має бути відмовлено повністю.

Разом з тим, враховуючи, що факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання зі сплати 1820грн. вартості отриманого від позивача товару підтверджується матеріалами справи, вимога позивача про стягнення з відповідача процентів річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 112грн.94коп., що відповідає фактичним обставинам справи.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і з відповідача на користь позивача має бути стягнуто 1820грн. боргу, 112грн.94коп. 3% річних.

Згідно зі ст.44 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, віднесені до судових витрат. Позивачем на підтвердження факт понесення ним витрат на оплату послуг адвоката до позовної заяви додано Угоду про надання правової допомоги від 01.01.2012р., укладену між позивачем та адвокатом Самосуд Ж.О., додаткову угоду від 01.04.13р. до угоди про надання правової допомоги від 01.01.12р., а також копію видаткового касового ордеру від 30.04.13р. на суму 5000грн. На підтвердження факту зайняття Самосуд Ж.О. адвокатською діяльністю в судовому засіданні представником позивача було пред'явлено свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №3501 від 30.10.2008р. Відтак, позивачем доведено понесення ним витрат на оплату послуг адвоката, які в силу ст.49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають відшкодуванню позивачу в розмірі, пропорційному розміру задоволених вимог. Таким же чином позивачу відшкодовуються витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст.173, 174, 175, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 16, 205, 509, 546, 547, 548, 549, 610, 611, 625, 639, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст.4-3, 22, 32, 33, 34, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства «ЧЕРНІГІВАВТОПАРТНЕР», пр-т Перемоги, 151, корп. 2, кв. 46, м. Чернігів (ідентифікаційний код 37972648, п/р 26006000243046 в АТ «Ерсте Банк», МФО 380009) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Таєрс Асістанс», вул. Печенізька, 8, м. Київ (ідентифікаційний код 37817412, п/р 26001105051001 в ПАТ «Київська Русь», МФО 319092) 1820грн. боргу, 112грн.94коп. процентів річних, 515грн.66коп. судового збору та 365грн.14коп. витрат на оплату послуг адвоката.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення підписано 20 вересня 2013 року.

Суддя Т.Г. Оленич