Рішення

від 18.09.2013 по справі 910/12986/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12986/13 18.09.13

За позовом Приватного підприємства «Терещенко Леонід Григорович»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна»

про стягнення 45 642, 15 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Українець М.П., Терещенко Л.Г.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Терещенко Леонід Григорович» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» про стягнення заборгованості за договорами поставки № 0312 від 03.12.2010 р. та № К-337 від 28.02.2012 р. у розмірі 40 186, 00 грн. та 5 456, 15 грн. - пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості товару за договорами поставки № 0312 від 03.12.2010 р. та № К-337 від 28.02.2012 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2013 р. порушено провадження у справі № 910/12986/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12.08.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд даної справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, вимоги суду виконав частково.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, вимог суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому, суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу: 04074, м. Київ, вул. Лугова, 12 та отримані повноважним представником, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому в п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 18.09.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.12.2010 р. між Приватним підприємством «Терещенко Леонід Григорович» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» укладено договір поставки № 0312, за умовами якого позивач зобов'язався поставляти та передавати у власність, а відповідач - приймати та своєчасно оплачувати товари за цінами та в асортименті, зазначеними у специфікації, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 3.1. договору товар поставляється за цінами, вказаними в специфікаціях, які підписуються повноважними представниками сторін і є невід'ємними частинами договору.

Відповідно до п. 4.1. договору поставка товару здійснюється до місця призначення, зазначеного у замовленнях.

Згідно з п. 5.1. договору відповідач сплачує поставлений товар шляхом банківського переказу на поточний рахунок позивача на умовах здійснення періодичних платежів шляхом перерахування грошових коштів позивачу через кожні сім днів, починаючи з дня першої реалізації товарів споживачам.

У відповідності до п. 6.4. договору у випадку несвоєчасної оплати вартості товару відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент невиконання зобов'язання від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Даний договір, відповідно до п. 8.1., набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012 р.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 03.12.2010 р. до договору № 0312 від 06.02.2009 р. якщо жодна із сторін не підтвердить свій намір припинити дію даного договору не менше, ніж за 30 днів до закінчення терміну його дії. цей договір буде вважатись пролонгованим на наступний календарний рік на тих самих умовах.

28.02.2012 р. між Приватним підприємством «Терещенко Леонід Григорович» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» укладено договір поставки № 0312, за умовами якого позивач зобов'язався поставляти та передавати у власність, а відповідач - приймати та своєчасно оплачувати товари на умовах здійснення періодичних платежів шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 7 календарних днів з дня реалізації поставленого товару споживачам.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вищевказаних договорів позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 81 456, 00 грн., що підтверджується видатковими накладними, засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Також в матеріалах справи містяться докази часткової оплати відповідачем вартості отриманого товару на суму 41 270, 00 грн.

Обґрунтовуючи заявлений позов, Приватне підприємство «Терещенко Леонід Григорович» зазначає, що відповідач неналежним чином виконує умови договорів № 0312 від 03.12.2010 р. та № К-337 від 28.02.2012 р. щодо оплати отриманого товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 40 186, 00 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до умов вищевказаних договорів відповідач має право повернути позивачу товар, зокрема, якщо він не користується попитом у споживачів та не реалізовується більш ніж 60 календарних днів, якщо такий товар був повернутий позивачу споживачами як неякісний протягом строку придатності/зберігання або некомплектний, якщо термін придатності/зберігання товарів до кінцевого терміну їх реалізації відповідачем сплине більш ніж на 70-100 %. Повернення товару здійснюється протягом 7 календарних днів з моменту отримання позивачем вимоги від відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, остання поставка товару позивачем здійснена 24.07.2012 р.

27.07.2012 р. позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 2707/1 від 27.07.2012 р. про погашення заборгованості за договорами № 0312 від 03.12.2010 р. та № К-337 від 28.02.2012 р. у розмірі 34 070, 00 грн.

20.04.2013 р. позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 2004/1 від 20.04.2013 р. про погашення заборгованості за поставлений позивачем товар на суму 40 270, 00 грн.

Однак, відповідач відповіді на претензію не надав та вартість поставленого за договорами № 0312 від 03.12.2010 р. та № К-337 від 28.02.2012 р. товару не перерахував.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд вважає за необхідне відзначити, що остання поставка товару позивачем здійснена 24.07.2012 р.

В той же час, відомостей щодо повернення товару в порядку п.п. 5.3., 3.11 договорів № 0312 від 03.12.2010 р. та № К-337 від 28.02.2012 р., або звернення відповідача з вимогою про повернення такого товару, суду не надано.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Тож, виходячи з вищенаведеного, з огляду на відсутність заперечень відповідача щодо якості товару та вимоги стосовно його повернення, приймаючи до уваги, що з моменту останньої поставки товару пройшов досить тривалий час, враховуючи принципи цивільного законодавства України, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати вартості товару є таким, що настав.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується поставка позивачем товару за договором № 0312 від 03.12.2010 р. та № К-337 від 28.02.2012 р., з огляду на відсутність доказів повної оплати відповідачем його вартості, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості у розмірі 40 186, 00 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 5 456, 15 грн. за час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Суд відзначає, що за умовами договору оплата товару здійснюється через кожні сім днів, починаючи з дня першої реалізації товарів споживачам.

Позивачем не надано суду документально підтверджених відомостей щодо дати реалізації позивачем товарів, отриманого за договорами № 0312 від 03.12.2010 р. та № К-337 від 28.02.2012 р., кінцевим споживачам.

Між тим, із наявних у справі доказів та встановлених обставин, суд дійшов висновку про наявність прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманого за договорами № 0312 від 03.12.2010 р. та № К-337 від 28.02.2012 р. товару, станом на момент прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Тож, зважаючи на період нарахування позивачем пені, заявленої до стягнення, приймаючи до уваги здійснення відповідачем часткової оплати товару, суд вважає за необхідне скористатись встановленим нормами ст. 83 Господарського процесуального кодексу України правом та зменшити розмір заявленої до стягнення пені до 2 728, 07 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених ним підстав позову, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Приватного підприємства «Терещенко Леонід Григорович» у розмірі 40 186, 00 грн. основного боргу та 2 728, 07 грн. - пені.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Приватного підприємства «Терещенко Леонід Григорович» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» (04074, м. Київ, вул. Лугова, 12, код ЄДРПОУ 35847906), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Приватного підприємства «Терещенко Леонід Григорович» (01014, м. Київ, вул. Катерини Білокур, 6 кв. 33, код ЄДРПОУ 37317900) заборгованість у розмірі 40 186, 00 (сорок тисяч сто вісімдесят шість грн. 00 коп.) грн., 2 728, 07 (дві тисячі сімсот двадцять вісім грн. 07 коп.) грн. - пені та 1 617, 66 (одна тисяча шістсот сімнадцять грн. 66 коп.) грн. - судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 20.09.2013 р.

Суддя Пригунова А.Б.