Ухвала

від 18.09.2013 по справі 2а-1548/11/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/4398/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Мироненка О.В., Сороки М.О., Чумаченко Т.А., розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Зборівського районного центру зайнятості на постанову Зборівського районного суду Тернопільської області від 01 березня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року у справі за позовом Зборівського районного центру зайнятості до ОСОБА_4 про повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю, - в с т а н о в и л а: Зборівський районний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю.

Постановою Зборівського районного суду Тернопільської області

від 01 березня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року постанову Зборівського районного суду Тернопільської області від 01 березня 2011 року залишено без змін.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, Зборівський районний центр зайнятості звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 був зареєстрований у Зборівському районному центрі зайнятості як безробітний з 22 травня 2006 року по 16 травня 2007 року та з 18 червня 2008 року по 12 березня 2009 року і за вказані періоди отримав допомогу по безробіттю на загальну суму 6235 грн. 13 коп.

При цьому з 13 лютого 2006 року відповідач був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, як фізична особа підприємець.

Вважаючи, що відповідач не повідомив про обставини, що впливають на умови виплати йому забезпечення, що свідчить про порушення ним умов отримання статусу безробітного та безпідставного отримання допомоги по безробіттю, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми виплаченого забезпечення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дії відповідача не можуть вважатись умисним невиконанням ним своїх обов'язків і зловживання ними та не є доказом отримання допомоги з безробіття обманним шляхом.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з таким висновком судів з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Так, згідно з положеннями частини 2 статті 36 зазначеного Закону застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Незастраховані особи, яким виплачується забезпечення та надаються соціальні послуги за цим Законом, виконують обов'язки та несуть відповідальність, так як і застраховані особи.

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців регулюється Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

Згідно зі статтею 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа повинні подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: нотаріально посвідчену заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем; документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою - підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності.

Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності, без розгляду зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження цих документів внести до Єдиного державного реєстру запис про рішення щодо припинення нею підприємницької діяльності та передати органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про внесення такого запису.

Частиною 9 статті 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначений вичерпний перелік документів, необхідних для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням.

При цьому згідно з частиною 16 статті 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» строк державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем не повинен перевищувати два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

Так, судами встановлено, що у лютому 2006 року відповідач звернувся до державного реєстратора Зборівської райдержадміністрації із заявою про зняття його з обліку як суб'єкта підприємницької діяльності, надав реєстратору необхідні документи, передбачені статтею 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», оплатив публікацію у пресі повідомлення про прийняття рішення щодо припинення підприємницької діяльності, заповнив реєстраційну картку.

Згідно з довідкою Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 17 лютого 2006 року державним реєстратором внесено запис № 2 про рішення відповідача про припинення підприємницької діяльності.

Крім того, відповідач знятий з обліку в органах Пенсійного фонду України

13 березня 2006 року, в органах податкової інспекції - з 17 березня 2006 року, у фондах соціального страхування зареєстрований не був, оскільки не використовував найманої праці.

Оригінал свідоцтва про державну реєстрацію відповідача, як фізичної особи - підприємця було здано ОСОБА_4 до реєстраційної справи державного реєстратора.

Разом з тим, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності відповідача у строк, передбачений частиною 16 статті 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» державним реєстратором проведена не була.

Отже, ОСОБА_4 вчинив всі залежні від нього дії щодо припинення підприємницької діяльності, а тому при поданні заяви до центру зайнятості обґрунтовано вважав себе таким, що не займається підприємницькою діяльністю, оскільки державний реєстратор у лютому 2006 року зобов'язаний був провести реєстрацію припинення підприємницької діяльності.

При цьому непроведення реєстратором державної реєстрації припинення підприємницької діяльності відповідача не може бути підставою вважати, що

ОСОБА_4 умисно не виконував покладені на нього обов'язки щодо своєчасного подання до Зборівського районного центру зайнятості відомостей про обставини, які впливають на умови виплати забезпечення та надання соціальних послуг.

З огляду на викладене, вірним є висновок судів, що сплачена ОСОБА_4 допомога по безробіттю не підлягає поверненню.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішеннях судів попередніх інстанцій.

Постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Зборівського районного центру зайнятості залишити без задоволення.

Постанову Зборівського районного суду Тернопільської області від 01 березня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року у справі за позовом Зборівського районного центру зайнятості до ОСОБА_4 про повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю - залишити без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом

України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: