Ухвала

від 17.09.2013 по справі 784/3487/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №784/3487/13 17.09.2013 17.09.2013 17.09.2013

Провадження №22-ц/784/2851/13

Головуючий у першій інстанції: Фасій В.В.

Доповідач в апеляційній інстанції: Колосовський С.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

17 вересня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.

суддів: Колосовського С.Ю., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання: Орельській Н.М.,

за участі: представника позивачки ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою приватного підприємства виробничо-комерційне підприємство «Каро» (далі - ПП ВКП «Каро») на ухвалу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 17 липня 2013 року за позовом ОСОБА_4 до ПП ВКП «Каро» про визнання договору оренди землі припиненим та повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и л а:

В квітні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ПП ВКП «Каро» про визнання договору оренди від 11 березня 2006р. припиненим та повернення земельних ділянок.

В липні 2013 року представник позивача подав заяву про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу здійснювати будь-яку сільськогосподарську діяльність (передпосівний обробіток ґрунту , сівбу сільгоспкультур, тощо) після урожаю 2013 року на належних позивачу на підставі державного акту серія МК № 075378, виданого Врадіївською райдержадміністрацією Миколаївської області 22 жовтня 2003 року, земельних ділянках площею 2,23 га з кадастровим номером 4822381300:01:000:0341, площею 1,07 га з кадастровим номером 4822381300:02:000:0660 та площею 1,84 га з кадастровим номером 4822381300:02:000:0039, які розташовані в межах території Дображанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.

Ухвалою Врадіївського районного суду Миколаївської області від 17 липня 2013 року вказана заява була задоволена повністю.

В апеляційній скарзі ПП ВКП «Каро», посилаючись на незаконність та необґрунтованість зазначеної ухвали, просило її скасувати та постановити нову ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь - якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Частиною 3 ст.152 ЦПК України передбачено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з роз'ясненнями, даними в п.1,4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь - якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній ( за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст.151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для гарантування виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід також врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Як видно зі справи, 11 березня 2006 року між сторонами був укладений договір оренди вищезазначених земельних ділянок строком на 7 років. Цей договір був зареєстрований Державним підприємством «Центр Державного земельного кадастру» 11 травня 2010 року.

Відповідно до змісту позову, між сторонами виник спір щодо строку дії договору оренди та відповідно права користування земельними ділянками.

Задовольняючи заяву, суд всупереч положень названих норм процесуального права не навів в ухвалі мотивів щодо того, яким саме чином невжиття запропонованих заходів забезпечення позову може утруднити або унеможливити виконання рішення суду.

Більше того, вживаючи заходи забезпечення позову, суд не звернув уваги на те, що заборона використання земельної ділянки може вплинути на належне виконання відповідачем подальших зобов'язань за договором оренди при ухваленні рішення по суті спору не на користь позивачки.

За таких обставин оскаржувана ухвала як незаконна підлягає в силу п.2 ч.1 ст.312 ЦПК скасуванню.

Керуючись ст. ст. 303, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ППВК «Каро» задовольнити.

Ухвалу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 17 липня 2013 року скасувати і постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: