Рішення

від 18.09.2013 по справі 910/14003/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №  910/14003/13 18.09.13 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавит» до  Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Гоче дель густо» про стягнення 6  924, 43 грн. Суддя Пригунова А.Б. Представники: від позивача: не з'явились   від відповідача: не з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:         Товариство з обмеженою відповідальністю «Аквавит» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Гоче дель густо» про стягнення заборгованості за договором поставки № 933КИЕ від 10.08.2012 р. у розмірі 6  456, 18 грн., а також 78, 37 грн. –  3 % річних та 389, 88 грн. – пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати товару відповідно до умов вищевказаного договору. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2013 р. порушено провадження у справі  № 910/14003/13, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 02.09.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи. Розгляд даної справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України. У дане судове засідання представники сторін на виклик суду не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомив. При цьому, суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців адресу: 01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 18-А та повернути до Господарського суду міста Києва за відміткою поштової установи про незнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Гоче дель густо» за вказаною адресою. Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. При цьому в п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представників сторін не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.   Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні. У судовому засіданні 18.09.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача,  Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 10.08.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аквавит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Гоче дель густо» укладено договір поставки № 933КИЕ, за умовами якого позивач зобов'язався поставляти та передавати у власність, а відповідач – приймати та своєчасно оплачувати товари за цінами та в асортименті, зазначеними у накладних, що є невід'ємною частиною договору. Відповідно до п. 3.1. договору товар поставляється за в асортименті та кількості, вказаними в накладних. Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. ціна товару вказується в накладних на товар, які є невід'ємною частиною договору. Оплата за кожну партію товару здійснюється не пізніше 30 днів за дати її поставки. Згідно з п. 4.4. договору при здійсненні оплати поставленого товару відповідач зобов'язаний у платіжному доручення вказувати номер та дату видаткової накладної, за якою такий товар був поставлений. У відповідності до п. 6.6. договору за порушення відповідачем строків оплати товару, він сплачує позивачу неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення за весь період невиконання або неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань. Даний договір, відповідно до п. 8.1., набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 28.02.2013 р. Якщо жодна із сторін не повідомить іншу за один місяць до дати закінчення строку дії договору, він вважається пролонгованим на наступний рік на тих самих умовах. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 933КИЕ від 10.08.2012 р. позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 32  772, 72 грн., що підтверджується видатковими накладними, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи. Також судом встановлено, що відповідачем на виконання умов договору № 933КИЕ від 10.08.2012 р. здійснено оплату товару на суму 26  316, 54 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку, які долучені до матеріалів справи. Обґрунтовуючи заявлений позов, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аквавит» зазначає, що відповідач неналежним чином виконує умови договору № 933КИЕ від 10.08.2012 р. щодо плати поставленого товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 6  456, 18 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про  купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором. Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання. Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відповідач заявлені до нього вимоги не спростував, доказів погашення заборгованості за договором № 933КИЕ від 10.08.2012 р. або доказів наявності об'єктивних причин неможливості виконання договірних зобов'язань, не  надав. За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань. З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору № 933КИЕ від 10.08.2012 р., а також положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України . Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується поставка позивачем товару за договором № 933КИЕ від 10.08.2012 р., з огляду на відсутність доказів повної оплати відповідачем його вартості, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості у розмірі 6  456, 18 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача 78, 37 грн. –  3 % річних та 389, 88 грн. – пені за час прострочення виконання грошового зобов'язання. Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тож, приймаючи до уваги, що відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення пені та інфляційних втрат від простроченої суми. Позивачем нараховано пеню та 3 % за період з 22.01.2013 р. до 20.06.2013 р., що відповідно, становить 389, 88 грн. та 78, 37 грн. Розрахунок позивача перевірено судом та відповідає положенням чинного законодавства України. Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених ним підстав позову, суд дійшов висновку про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавит» у повному обсязі. Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача. Враховуючи наведене, керуючись   ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд  міста Києва, - В И Р І Ш И В: 1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавит» задовольнити. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Гоче дель густо» (01001, вул. Михайлівська, 18-А, код ЄДРПОУ 37931245), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавит» (49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1, код ЄДРПОУ 36841030) заборгованість у розмірі 6  456, 18 (шість тисяч чотириста п'ятдесят шість грн. 18 коп.) грн., 389, 88 (триста вісімдесят дев'ять грн. 88 коп.) грн. – пені, 78, 37 (сімдесят вісім грн. 37 коп.) грн. – 3 % річних та 1  720, 50 (одна тисяча сімсот двадцять грн. 50 коп.) грн. – судового збору. 3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено: 20.09.2013 р.                                      Суддя                                                                                                                                                                  Пригунова А.Б.