Постанова

від 10.09.2013 по справі 808/5560/13-а

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

10 вересня 2013 року (16 год. 30 хв.) Справа № 808/5560/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Киселя Р.В.,

при секретарі судового засідання - Столяренко О.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Оздоббуд» до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

17.06.2013 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Оздоббуд» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя (далі - відповідач), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 29.05.2013 №0000592214/4810.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «КОМПАНІЯ «ДЕЛЬТА ГРУП ІНВЕСТ» їх реальності та повноти відображення в обліку за період квітень 2012 за результатами якої складено акт від 25.04.2013 №93/22-142/36447784 (далі - Акт перевірки). В обґрунтування висновків Акту перевірки позивача відповідач посилається на нікчемність правочину укладеного між позивачем та ТОВ «КОМПАНІЯ «ДЕЛЬТА ГРУП ІНВЕСТ». На підставі Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.05.2013 №0000592214/4810. Висновки Акту перевірки позивач вважає необґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення на думку позивача є безпідставним.

Через невідповідність позову вимогам ст. 106 КАС України, ухвалою від 18.06.2013 його було залишено без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову до 03.07.2013.

У визначений судом строк позивач усунув недоліки позову.

Ухвалою від 03.07.2013 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 16.07.2013.

У судове засідання, призначене на 16.07.2013, представники сторін не прибули, через що судовий розгляд був відкладений на 25.07.2013.

У судовому засіданні 25.07.2013 було оголошено перерву до 02.08.2013.

Ухвалою від 02.08.2013 за клопотанням представника позивача провадження у справі було зупинене до 10.09.2013.

Ухвалою від 10.09.2013 провадження у справі було поновлено, судове засідання призначене на 10.09.2013.

У судове засідання, призначене на 10.09.2013, представники сторін не прибули.

10.09.2013 від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, на задоволенні позовних вимог наполягає.

За змістом ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності представників сторін на підставі наявних у справі матеріалів.

Враховуючи неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд керуючись ч. 1 ст. 41 КАС України не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи та дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

23.03.2012 між позивачем та МУ «Запорізька міська СЕС Запорізької області» було укладено договір №2, за яким позивач зобов'язався виконати роботи з капітального ремонту приміщень Запорізької міської СЕС, за адресою: 69037, м. Запоріжжя, вул. Миру/Рекордна, 16/25.

На виконання умов договору між позивачем та МУ «Запорізька міська СЕС Запорізької області» були підписані акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2012 на загальну суму 33878,30 грн., акт №2 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2012 на загальну суму 22973,62 грн., акт №3 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2012 на загальну суму 14553,91 грн., акт №4 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2012 на загальну суму 35718,48 грн., акт №5 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2012 на загальну суму 11982,72 грн.

У зв'язку із виконанням зазначених робіт було виписано податкові накладні №4 від 27.04.2012 на суму 11982,72 грн., в тому числі ПДВ 1997,12 грн., №3 від 24.04.2012 на суму 35718,48 грн., в тому числі ПДВ 5953,08 грн., №2 від 18.04.2012 на суму 14553,91 грн. в тому числі ПДВ 2425,65 грн., №1 від 17.04.2012 на суму 22973,62 грн. в тому числі ПДВ 3828,94 грн.

З метою виконання зазначеного договору №2 23.03.2012 між позивачем та ТОВ «КОМПАНІЯ «ДЕЛЬТА ГРУП ІНВЕСТ» був укладений договір на виконання робіт №5-03/2012, за умовами якого ТОВ «КОМПАНІЯ «ДЕЛЬТА ГРУП ІНВЕСТ» взяло на себе зобов'язання виконати капітальний ремонт приміщень Запорізької міської СЕС, за адресою: 69037, м. Запоріжжя, вул. Миру/Рекордна, 16/25.

На виконання умов зазначеного договору між позивачем та ТОВ «КОМПАНІЯ «ДЕЛЬТА ГРУП ІНВЕСТ» були підписані акт приймання виконаних будівельних робіт за березень 2012 на загальну суму 22039,67 грн., акт №3 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2012 на загальну суму 14553,91 грн., акт №2 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2012 на загальну суму 22973,62 грн., акт №4 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2012 на загальну суму 29008,20 грн., акт №5 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2012 на загальну суму 8669,40 грн.

У зв'язку із виконанням зазначених робіт було виписано податкові накладні №15 від 28.03.2012 на суму 22039,67 грн., в тому числі ПДВ 3673,28 грн., №84 від 18.04.2012 на суму 14553,91 грн., в тому числі ПДВ 2425,65 грн., №85 від 18.04.2012 на суму 17568,49 грн. в тому числі ПДВ 2928,08 грн., №87 від 24.04.2012 на суму 26430,60 грн. в тому числі ПДВ 4405,10 грн., №86 від 23.04.2012 на суму 2577,60 грн. в тому числі ПДВ 429,60 грн., №88 від 27.04.2012 на суму 8669,40 грн. в тому числі ПДВ 1444,90 грн.

З метою оплати виконаних ТОВ «КОМПАНІЯ «ДЕЛЬТА ГРУП ІНВЕСТ» робіт виписувались рахунки-фактури від 27.04.2012 №СФ-0000088, від 28.03.2012 №СФ-0000015, від 23.04.2012 №СФ-0000086, від 18.04.2012 №СФ-0000085, від 18.04.2012 №СФ-0000084 на загальну суму 91839,67 грн. в тому числі ПДВ 15306,61 грн.

Позивачем на користь ТОВ «КОМПАНІЯ «ДЕЛЬТА ГРУП ІНВЕСТ» за зазначеним договором було сплачено 91839,67 грн. Оплата підтверджується наданими до матеріалів справи копіями платіжних доручень.

На підставі наказу відповідача від 19.04.2013 №472 та повідомлення від 19.04.2013 в період з 22.04.2013 по 25.04.2013 відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «КОМПАНІЯ «ДЕЛЬТА ГРУП ІНВЕСТ» їх реальності та повноти відображення в обліку за період квітень 2012.

За наслідками перевірки 25.04.2013 був складений Акт перевірки, відповідно до якого відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.181 ст. 14, п. 44.1, п. 44.3, п. 44.6 ст. 44, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, ст. 201 Податкового кодексу України, Наазу ДПА України №1492 від 02.02.2012 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», позивачем завищено податковий кредит за квітень 2012 на загальну суму 11633,00 грн., який сформований від контрагента ТОВ «КОМПАНІЯ «ДЕЛЬТА ГРУП ІНВЕСТ», що призвело до: заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 11633,00 грн.; заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду на загальну суму 11633,00 грн.

В обґрунтування висновків Акту перевірки відповідач посилається на те, що ним встановлено неправомірне включення в квітні 2012 року позивачем до складу податкового кредиту операцій по взаємовідносинам з ТОВ «КОМПАНІЯ «ДЕЛЬТА ГРУП ІНВЕСТ».

На підставі Акту перевірки 29.05.2013 відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000592214/4810, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 14541,25 грн., з яких 11633,00 грн. за основним платежем, 2908,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Відповідач в Акті перевірки позивача посилається на недотримання, позивачем вимог пп. 14.1.36, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. 44.1, 44.3, 44.6 ст. 44, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок здійснення господарських відносин між позивачем та ТОВ «КОМПАНІЯ «ДЕЛЬТА ГРУП ІНВЕСТ».

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, Податкового Кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п. 44.1 ст. 44 Податкового Кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно п. 44.3 ст. 44 Податкового Кодексу України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У разі ліквідації платника податків документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів, що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву.

Згідно п. 44.6 ст. 44 Податкового Кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно ст. 201 Податкового Кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом встановлено, що у квітні 2012 позивачем задекларовано податкового кредиту на загальну суму ПДВ 11633,33 грн. по операціях з ТОВ «КОМПАНІЯ «ДЕЛЬТА ГРУП ІНВЕСТ».

На виконання умов укладеного договору №5-03/2012 від 23.03.2012 ТОВ «КОМПАНІЯ «ДЕЛЬТА ГРУП ІНВЕСТ» виконало роботи з капітального ремонту приміщень Запорізької міської СЕС. За наслідками виконання робіт було підписано акти приймання виконаних будівельних робіт. У зв'язку із виконанням зазначених робіт було виписано податкові накладні №15 від 28.03.2012, №84 від 18.04.2012, №85 від 18.04.2012, №87 від 24.04.2012, №86 від 23.04.2012, №88 від 27.04.2012 та рахунки-фактури на загальну суму 91839,67 грн. в тому числі ПДВ 15306,61 грн.

Позивач розрахувався за виконані роботи у повному обсязі, про що свідчать платіжні доручення.

Всі вищевказані документи наявні в матеріалах справи.

В Акті перевірки відповідач посилається на акт від 19.06.2012 №79/23-1/37517333 Про проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ «КОМПАНІЯ «ДЕЛЬТА ГРУП ІНВЕСТ», з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за квітень 2012, який було отримано від Переяслав-Хмельницької ОДПІ Київської області ДПС. За результатами перевірки Переяслав-Хмельницькою ОДПІ Київської області ДПС було встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість, що свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, в т.ч. щодо сплати належних сум податків та обов'язкових платежів. Такі угоди носять фіктивний характер.

За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження наявної інформації.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «КОМПАНІЯ «ДЕЛЬТА ГРУП ІНВЕСТ» правочину.

Суд зазначає, що на даний час у суду відсутні відомості щодо наявності судового рішення, яке б спростовувало факт реальності виконання договору від №5-03/2012 від 23.03.2012 між позивачем та ТОВ «КОМПАНІЯ «ДЕЛЬТА ГРУП ІНВЕСТ».

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода між позивачем та ТОВ «КОМПАНІЯ «ДЕЛЬТА ГРУП ІНВЕСТ» порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності надання послуг, які економічно необхідні для здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - що є лише припущенням.

Статтею 20 Податкового кодексу України встановлено, що органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Також, суд зазначає, що у разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено. Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.

Отже, висновок відповідача про нікчемність укладеного позивачем правочину зроблений з огляду на діяльність його контрагента є безпідставним та не обґрунтованим.

Відповідно до вимог податкового законодавства, особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

Так, згідно викладених в Акті перевірки позивача відомостей, судом встановлено, що ТОВ «КОМПАНІЯ «ДЕЛЬТА ГРУП ІНВЕСТ» в перевіряємий період мало статус платника податку на додану вартість (свідоцтво платника ПДВ №200015674 від 19.12.2011).

Відтак, ТОВ «КОМПАНІЯ «ДЕЛЬТА ГРУП ІНВЕСТ» мало право видавати позивачу податкові накладні на підтвердження факту отримання останнім послуг, які надавались цим підприємством.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон України №996-ХІV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закон України №996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

У позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт виконання умов договорів.

Відповідно по п.п. 1.2. п. 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення) господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Підпунктами 2.1., 2.2., 2.4, 2.16 п. 2 Положення передбачено наступне:

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд зазначає, що пред'явлені до перевірки документи є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення операцій і, відповідно, право позивача на включення до складу податкового кредиту та валових витрат відповідних сум по операціям з ТОВ «КОМПАНІЯ «ДЕЛЬТА ГРУП ІНВЕСТ».

З наведених вище підстав суд доходить висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 29.05.2013 №0000592214/4810, а відтак про необхідність його скасування, через що визнає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Доданими до матеріалів справи квитанціями №k15/D/245 від 13.06.2013 та №4377192-1 від 03.07.2013 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 145,41 грн.

Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 98, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Оздоббуд» до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 29.05.2013 №0000592214/4810, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «БК «Оздоббуд» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 14541,25 грн., з яких за основним платежем 11633,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -2908,25 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Оздоббуд» (код ЄДРПОУ 36447784, зареєстрований: 69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, буд. 3, кв. 81) судовий збір у сумі 145,41 грн. (сто сорок п'ять гривень 41 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль