Рішення

від 23.09.2013 по справі 919/838/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2013 року справа № 919/838/13

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Грицай О.С. при секретарі Григор'євій К.Д. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(вул. Луначарського, 5, м .Севастополь, 99011)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Винил"

(Фіолентовське шосе, 1/1, м. Севастополь, 99053)

про стягнення заборгованості у розмірі 454 366,73 грн,

за участю представників:

позивача - Бекетової Н. С - довіреність б/н від 29.12.2012;

відповідача - Лисака С. М - довіреність б/н від 18.07.2013.

ВСТАНОВИВ :

У липні 2013 року Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Винил" про стягнення 454 366,73 грн, у тому числі 1 082,15 грн пені, 30% річних у розмірі 2 260,38 грн і 451 024,20 грн штрафу.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нерухомого майна № 13-12 від 24.01.2012 щодо здійснення своєчасної і повної оплати.

Через канцелярію суду 10.09.2013 року надійшла зустрічна позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Винил" про визнання недійсним пунктів 8.6 та 8.7 договору оренди нежилих приміщень № 13-12 від 24.01.2012 р., укладеного між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та товариством з обмеженою відповідальністю "Винил. Зустрічний позов мотивований посиланням на статтю 216 Цивільного кодексу України, статтю 509 Господарського кодексу України та зазначено, що за одне і теж саме порушення вимог договору, передбачено дві господарські санкції, що не відповідає вищезазначеним нормам (а.с. 77-79).

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 12.09.2013 року зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісною позовною заявою (а.с. 75-76).

Справа розглядалась у судових засіданнях 12.08.2013 року, 03.09.2013 року, 10.09.2013 року та 23.09.2013 року.

Ухвалою суду від 10.09.2013 було продовжено строк вирішення спору на 15 днів.

У судовому засіданні 23.09.2013 року представник відповідача надав заяву про відмову від позовних вимог за зустрічною позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Винил" до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, позовні вимоги визнає частково, заперечував стосовно нарахування штрафних санкцій.

Представник позивача заяву представника відповідача про відмову від позовних вимог за зустрічною позовною заявою підтримала, позов просила задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні надав відзив на позовну заяву відповідно до якого визнає позовні вимоги Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради в частині суми штрафних санкцій:

- пов'язаних з порушенням п. 8.5 договору оренди в розмір 1 082,15 грн;

- пов'язаних з порушенням п. 8.6 договору оренди в розмір 2 260,38 грн;

Вважав, що розумним розміром штрафних санкцій відповідно до п. 8.7 договору штраф в розмірі суми орендної плати за перший місяць оренди, що складає 12 566,06 грн.

Ухвалою суду від 23.09.2013 на підставі п.4 статті 80 ГПК України було припинено провадження у справі за зустрічною позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Винил" до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про визнання недійсним пункт 8.6 договору оренди нежилих приміщень № 13-12 від 24.01.2012 р., укладеного між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та товариством з обмеженою відповідальністю "Винил", визнання недійсним пункт 8.7 договору оренди нежилих приміщень № 13-12 від 24.01.2012 р., укладеного між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та товариством з обмеженою відповідальністю "Винил" у зв'язку з відмовою відповідача від зустрічної позовної заяви.

Крім викладеного, судом встановлено, що 24.01.2012 мiж Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Винил" (Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна №13-12 (далі - договір) (арк. с. 9-10), відповідно до пункту 1.1 якого з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець передав, а Орендар - прийняв в оренду майно - вбудоване нежиле приміщення літ. "А" (з №1-1 по 1-5) загальною площею 200,70 кв.м, розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. В. Морська, буд. 50, яке перебуває на балансі РЕП-17 (далі - об'єкт оренди), вартість якого складає згідно незалежної оцінки станом на 30.11.2011 - 835 230,00 грн (вісімсот тридцять п'ять тисяч двісті тридцять грн. 00 коп.) без урахування ПДВ.

За умовами пункт 3.1. договору розмір орендної плати визначається у відповідності з рішенням Севастопольської міської Ради №1617 від 13.03.2007 та складає 150 341,40 грн (сто п'ятдесят тисяч триста сорок одна грн. 40 коп.) на рік.

Пунктом 3.2 договору, передбачено, що орендна плата складає 12 566,06 грн (дванадцять тисяч п'ятсот шістдесят шість грн. 06 коп.) за перший місяць оренди та перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця. Орендна плата сплачується Орендарем щомісячно.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю (пункт 3.3 договору).

За умовами 4.4.3 договору Орендар зобов'язався своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі передбачені п.4.4.4. договору оренди пов'язаним з використанням об'єкту оренди в тому числі оплату комунальних і експлуатаційних послуг.

Сторони домовились, що договір діє з моменту його підписання до 11.01.2015 (пункт 7.1 договору).

Згідно із пунктом 8.5 договору, у разі порушення строку внесення орендної плати, встановленого пунктом 3.2 цього договору, орендар сплачує на користь орендодавця поверх збитків пеню у розмірі 200% від облікової ставки Національно банку України, яка діє у період, за який буде нараховуватися пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Пунктом 8.6 договору сторони встановили, що у разі прострочення внесення орендної плати понад 30 календарних днів, орендодавець має право вимагати, а орендар зобов'язаний оплатити на користь орендодавця 30% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Відповідно до пункту 8.7 договору, у разі прострочення внесення орендної плати більше 60 календарних днів орендар сплачує на користь орендодавця штраф у сумі, що дорівнює трикратному розмірові річної орендної плати за договором.

Надання майна в оренду за договором позивачем підтверджується, зокрема, актом приймання-передачі орендованого майна від 24.01.2012, підписаним обома сторонами без зауважень (а.с 12).

Внаслідок неналежного виконання умов договору, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість з орендної плати в сумі 56 190,72 грн за період з 01.02.2013 по 30.06.2013, яка була погашена відповідачем, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків з якого вбачається, що станом на 01.07.2013 заборгованість з орендної плати за договором №13-12 від 24.01.2012 відсутня.

Аналіз правовідносин, які існували між сторонами свідчить, що за своєю юридичною природою між ними укладено договір оренди, згідно до положень статті 283 Господарського кодексу України, а також приписів статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Стаття 509 Цивільного кодексу України та стаття 173 Господарського кодексу України визначають зобов'язання (в тому числі господарське зобов'язання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ).

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 284, 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата -це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди.

Обов'язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно з частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За умовами договору, внесення орендної плати здійснюється орендодавцю щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця (пункт 3.2 договору).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Оскільки, в порушення наведених приписів, доказів своєчасного погашення заборгованості з орендної плати відповідачем не надано, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 454 366,73 грн, у тому числі 1 082,15 грн пені, 30% річних у розмірі 2 260,38 грн і 451 024,20 грн штрафу.

Суд вважає вимогу про стягнення 30% річних в сумі 2 260,38 грн такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинна виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший poзмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.6 договору передбачено, що у разі прострочення внесення орендної плати триватиме понад 30 календарних днів, Орендодавець вправі вимагати, а Орендар зобов'язаний сплатити на користь Орендодавця понад збитки 30% річних від простроченої суми за весь період прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 30% річних (арк. с. 8), суд визнав його вірним, а отже, позовні вимоги в частині стягнення 30% річних від простроченої суми в розмірі 2 260,38 грн є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами; передбаченими законом.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ний правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочений виконання, (частини другої та третьої статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасні виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, пеня є мірою відповідальності боржника за порушення ним строків виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 8.5 договору, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у сумі 1 082,15 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені (а.с. 8), суд вважає, що вказаний розрахунок здійснений з урахуванням вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення штрафу в сумі 451 024,20 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8.7 договору, у разі якщо прострочення внесення орендної плати триватиме понад 60 календарних днів Орендар сплачує на користь Орендодавця понад збитки штраф у сумі, що дорівнює трикратному розмірові річної орендної плати за Договором.

Відповідно до пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягай стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, якізаслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойку (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України), Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Судом встановлено, що розмір штрафу (451 024,20 грн) є непомірно великим у порівнянні із розміром основного зобов'язання (56 190,72 грн). Сума основного зобов'язання відповідачем погашена у добровільному порядку до звернення позивача до суду з даним позовом.

З врахуванням того, що сума основного боргу була сплачена до звернення з цим позовом, крім того судом було стягнуто з відповідача суму 30% річних та пеню, що компенсувало позивачу усі його втрати, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача суму штрафу у розмірі 12 600 грн.

На думку суду, такий розмір відповідальності є адекватним суті вчиненого відповідачем порушення умов договору.

Враховуючи викладене стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 12 600,00 грн штрафу в іншій частині штрафу суд відмовляє.

На підставі наведеного, керуючись статтями 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Винил" (Фіолентовське шосе, 1/1, м. Севастополь, 99053, ідентифікаційний код 32216336) на користь фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011, на р/р місцевого бюджету м. Севастополя № 33213870700001 в ГУ ДКСУ в м. Севастополі, МФО 824509, код в ЄДРПОУ 38022717, код платежу 22080400) 1 082,15 грн пені, 30% річних у розмірі 2 260,38 грн і 12 600,00 грн штрафу.

3. В решті позову відмовити.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 24.09.2013.

Суддя О.С. Грицай