Постанова

від 12.09.2013 по справі 804/11286/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2013 р. Справа № 804/11286/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Юркова Е.О.

при секретарі - Сап'яні С.А.

за участю: представник позивача - Осадчий І.М.

представник відповідача - Максимова А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропласт» до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропласт» до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська від 23.07.2013 року № 0002961530, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 201956 гривень 00 копійок (134637 грн. 00 коп. - основний платіж, 67319 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції);

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська від 23.07.2013 року № 0002971530, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 87426 гривень 00 копійок (58284 грн. 00 коп. - основний платіж, 29142 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність та необґрунтованість висновків акту перевірки від 20.06.2013 року № 1598/222/32737343 на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, які винесені без урахування фактичних обставин справи та в порушення приписів податкового законодавства.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги із викладених вище підстав підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні адміністративного позову просив відмовити та в обґрунтування заперечень зазначив, що перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропласт» була проведена на виконання повноважень податкового органу, при наявності порушень позивачем податкового законодавства, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно, у зв'язку із чим підстави для задоволення позову відсутні.

Вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до акту №1598/222/32737343 від 20.06.2013р. «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Електропласт» (код за ЄДРПОУ 32737343) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ПВКФ «РОЗС» (код за ЄДРПОУ 21854963) за період з 01.03.2012р. по 31.03.2012р.» - суб'єкт господарювання зареєстрований 13.11.2003р. виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради. Свідоцтво про державну реєстрацію від 13.11.2003р. № 001310. Код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 32737343. Податкова адреса суб'єкта господарювання відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: 49000, м. Дніпропетровськ, Газети Правда, буд. 67, кв. 212. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 13.11.2003р. за № 5032. Станом на момент проведення перевірки перебуває на обліку в Державній податковій інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС. У періоді, за який проводилась перевірка, суб'єкт господарювання зареєстрований платником ПДВ відповідно до Свідоцтва, виданою ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська від 12.04.2009р. №100220371, ІПН 327373404619. Зареєстрований платником ПДВ з 21.11.2003р.

Так, судом встановлено, що на підставі довідки від 13.08.2012р. № 48, наказу від 13.06.2013р. № 545, виданих ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС, фахівцем ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78. ст.79. Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Електропласт» з питань дотриманим вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток пю взаємовідносинах з ПВКФ «РОЗС» за період з 01.03.2012р. по 31.03.2012р.

Копію наказу від 13.06.2013р. № 545, виданого ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС, надіслано 13.06.2013р. на податкову адресу ТОВ «Електропласт» листом від 13.06.2013р. № 13636/22-232 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

ТОВ «Електропласт» проінформовано про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки письмовим повідомленням від 13.06.2013р. № 000138, яке надіслано 13.06.2013р. на податкову адресу ТОВ «Електропласт» листом від 13.06.2013р. № 13636/22-232 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Перевірку проведено з відома директора ТОВ «Електропласт» ОСОБА_3.

За результатами перевірки складено акт документальної позапланової невиїзної перевірки від 20.06.2013 року за 1598/222/32737343 (далі за текстом - акт перевірки), висновками якого встановлені порушення:

- абз. «а» п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, абз. «а» п.198.1, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VІ (із змінами і доповненнями), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 58284,00грн., у т.ч.: по декларації за березень 2012р. на суму 58284,00 грн.;

- п. п. 14.1.27, ст. 138, ст.139, ст.140, ст. 142. ст.143, п.п.135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток за І квартал 2012р. на суму 134637,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська було прийнято податкове повідомлення - рішення від 23.07.2013 року № 0002961530, яким збільшене суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 201956 гривень 00 копійок (134637 грн. 00 коп. - основний платіж, 67319 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції) та податкове повідомлення - рішення від 23.07.2013 року № 0002971530, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 87426 гривень 00 копійок (58284 грн. 00 коп. - основний платіж, 29142 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції).

Суд вважає що висновки відповідача, які викладені в акті від 20.06.2013 року за 1598/222/32737343 документальної позапланової невиїзної перевірки - ТОВ «Електропласт» є такими, які застосовані з порушенням норм діючого законодавства з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Розділом ІІІ Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на прибуток підприємств.

Відповідно до п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Згідно п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст.200 Податкового кодексу України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум коштів до складу витрат та сум ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Як вбачається з акту перевірки у ТОВ «Електропласт» відсутнє право на формування витрат та податкового кредиту по операціях з придбання товарно-матеріальних цінностей у ПВКФ «РОЗС».

Зазначений висновок перевіряючим було зроблено на підставі акту від 09.11.2012 року № 28550/7/227 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПВКФ «РОЗС» (код ЄДРПОУ 21854963), по взаємовідносинам з ТОВ «Проект-Конструкція» (код ЄДРПОУ 34410333) за лютий, березень 2012 року».

З урахуванням наведеного слід зазначити, що податкове законодавство України не містить норм, які ставили у залежність право платника податку на формування податкового кредиту від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів або зобов'язували платників податків, контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства.

Тому, можливі порушення контрагентами платника податків податкової дисципліни, у тому числі недекларування своїх зобов'язань, несплата податку до бюджету або інше, не є підставою для позбавлення платника податків права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями з такими контрагентами.

Також відсутність у ТОВ «Електропласт» права на формування витрат та податкового кредиту по операціях з придбання товарно-матеріальних цінностей у ПКВФ «РОЗС» перевіряючий пов'язує з відсутністю останнього за юридичною адресою, що в свою чергу унеможливлює встановити факт виписки накладних зазначеного контрагента на контрагента-покупця ТОВ «Електропласт».

В той же час перевіряючим в акті перевірки зазначено про наявність у ТОВ «Електропласт» первинних документів, а саме рахунки-фактури, накладні, податкові накладні.

Стосовно зазначених первинних документів, які відповідно до діючого законодавства є підставою для формування витрат та податкового кредиту, будь-яких зауважень в акті перевірки не наведено.

Судом встановлено, що реальність здійснення господарських відносин Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропласт» з його контрагентом ПВКФ «РОЗС» у перевірямому періоді підтверджується наступними первинними документами.

Між ТОВ «Електропласт» та ПВКФ «РОЗС» укладено Договір поставки товару № 0218-12 від 20.02.2012 року (надалі за текстом - Договір 0218-12).

Умовами п.1.1. Договору 0218-12 визначено, що Постачальник зобов'язується передати Покупцеві у власність, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим Договором, прийняти й оплатити наступні товари: електроізоляційні матеріали.

У відповідності до ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Так, п.1.2. Договору 0218-12 визначає, що Постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь - якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь - якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України.

На виконання умов Договору 0218-12, ПВКФ «РОЗС» передало у власність ТОВ «Електропласт» товар визначений у рахунках - фактурах № 30115 від 01.03.2012р., № 32033 від 20.03.2012р., № 32034 від 20.03.2012р. (копії маються в матеріалах справи).

В свою чергу ТОВ «Електропласт» прийняв у ПВКФ «РОЗС» товар визначений у рахунках-фактурах, що підтверджується відповідними видатковими накладними та сплатив за товар грошові кошти в сумі 409474 грн. 34 коп. (платіжне доручення № 2468 від 05.04.2012р.; платіжне доручення № 2469 від 05.04.2012р.), (копії маються в матеріалах справи).

Загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначається сторонами у рахунку - фактурі, що є додатком № 1 до цього Договору (п.1.4. Договору 0218-12).

Пунктом 2.1.4. Договору 0218-12 сторони визначили, що у разі передання Покупцеві товару, якість якого не відповідає вимогам, що визначені у цьому Договорі (надалі іменується «товар неналежної якості»), Постачальник зобов'язується за письмовою вимогою Покупця у розумний строк, але не пізніше ніж через 5 календарних днів з моменту отримання названої вимоги, безоплатно усунути відповідні недоліки товару, а якщо порушення вимог щодо якості товару носить істотний характер, то Постачальник зобов'язується за письмовою вимогою Покупця у розумний строк, але не пізніше ніж через 5 календарних днів з моменту отримання названої вимоги, замінити відповідний товар.

Слід зазначити, що ТОВ «Електропласт» отримало від ПВКФ «РОЗС» товар передбачений умовами Договору 0218-12 відповідної якості та не зверталось до Постачальника з приводу передачі товару неналежної якості.

Також, передача товару належної якості підтверджується тим, що в подальшому придбаний у ПВКФ «РОЗС» товар було реалізовано ТОВ «Електропласт» контрагентам, у яких також не виникло притензій до якості придбаного товару.

Пункт 1.5. Договору 0218-12 визначає, що загальна ціна товару за цим Договором визначається відповідно видатковими накладними переданими покупцю.

На виконання вимог законодавства щодо оплати придбаного товару, ТОВ «Електропласт» перерахувало на рахунок ПВКФ «РОЗС» грошові кошти у сумі 409474 грн. 34 коп. (платіжне доручення № 2468 від 05.04.2012р.; платіжне доручення № 2469 від 05.04.2012р.).

Придбаний у ПВКФ «РОЗС» товар на підставі Договору 0218-12 було реалізовано ТОВ «Електропласт» іншим контрагентам, а саме: ПАТ ТРЗ «Оріон», ТОВ «Транс-Термінал», ТОВ «Темп», ПП «Стройкомфорт», ПАТ Єлектромашинобудівний завод «Фірма Селма», ТОВ ПКП «Спецкомплект», Харцизька філія Приватного АТ «ПО «Стальканат-Силур» завод «Силур», ПП «Компанія «ММС», що підтверджується договорами, копії яких долучені судом до матеріалів справи.

Крім того, позивачем до матеріалів справи додано договір про надання ТОВ «Електропласт» транспортно-експедиційних послуг ТОВ «Нова Пошта» № 14485 від 22.08.2011р., рахунки фактури та податкові накладні, що підтверджують здійснення відповідних транспортно-експедиційних послуг ТОВ «Нова Пошта».

В судовому засіданні представник позивача також пояснив, що крім ТОВ «Нова Пошта», керівник підприємства ОСОБА_3 особисто перевозив товар на автомобілі Тойота Авенсіс Версо, який належить останньому на праві власності.

Стосовно відсутності складських приміщень у ТОВ «Електропласт», представник позивача пояснив, що придбаний товар у ПВКФ «РОЗС», або відразу відвантажувався контрагентам покупцям, або складувався у особистому гаражі керівника підприємства.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що проведені господарські операції є цілком прозорими та фактично здійсненими, мають реальний цикл походження товару, у повному обсязі підтверджені необхідними бухгалтерськими документами, які відповідають чинному законодавству України, використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, з метою отримання економічної вигоди та прибутку, що фактично і досягнуто, мали як базу так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до ст.ст. 46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповід альність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 року «Щодо підтвердження даних податкового обліку» документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Відповідно до ст. 2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються наданих бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У Акті перевірки відсутні будь-які посилання на дефекти форми, змісту або походження первинних і розрахункових документів ТОВ «Електропласт», які, в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. за № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що позивач виконав вимоги чинного законодавства України і правомірно на підставі даних бухгалтерського обліку (первинних бухгалтерських документів) та з урахуванням реально здійсненних господарських операцій, відобразив у даних податкового обліку операції із зазначеним контрагентом - ПВКФ «РОЗС».

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Висновки відповідача про заниження податку на прибуток та податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, грунтуються на тому, що податковим органом під час проведення перевірки не встановлено факту поставок товарів, надання послуг по ланцюгу ПВКФ «РОЗС», (акт перевірки від 09.11.2012 року № 28550/7/227 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПВКФ «РОЗС» (код ЄДРПОУ 21854963), по взаємовідносинам з ТОВ «Проект-Конструкція» (код ЄДРПОУ 34410333) за лютий, березень 2012 року»).

Проте, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства позивача, його контрагент був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Серія АВ № 940792) станом на 09.09.2013р. на ПВКФ «РОЗС».

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагент був зареєстрований у встановленому законом порядку.

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутнє порушення абз. «а» п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, абз. «а» п.198.1, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VІ (із змінами і доповненнями), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 58284,00грн., у т.ч.: по декларації за березень 2012р. на суму 58284,00 грн.; п. п. 14.1.27, ст. 138, ст.139, ст.140, ст. 142. ст.143, п.п.135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток за І квартал 2012р. на суму 134637,00 грн.

В судовому засіданні був повністю доведений представником позивача факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Також, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З урахуванням вищезазначеного податкове повідомлення-рішення № 0002961530 від 23.07.2013 року та податкове повідомлення-рішення 0002971530 від 23.07.2013 року, прийняті Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо, а тому підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 70-71, 86, 94, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропласт» до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0002961530 від 23.07.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 134637 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 67319 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0002971530 від 23.07.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем у розмірі 58284 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 29142 грн.

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та в строки, встановленні статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови викладений 17.09.2013р.

Суддя Е.О. Юрков