Ухвала

від 18.09.2013 по справі 801/2129/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/2129/13-а

18.09.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Санакоєвої М.А.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Іщенко Г.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Москаленко С.А.)від 26.04.13 у справі № 801/2129/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНЕК" (вул. Кримських Партизан, буд.13 кв.10,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95000)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.04.13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АНЕК" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволені.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 18.01.2013 року №0000212206 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 162855 грн., у тому числі за основним платежем - 130284 грн., за штрафними санкціями - 32571 грн.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 18.01.2013 року №0000222206 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 244661,25 грн., у тому числі за основним платежем - 195729 грн., за штрафними санкціями - 48932,25 грн.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АНЕК" (ідентифікаційний номер 33656480) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2294 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул. М.Залки, 1/9, ідентифікаційний код 36822070).

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.04.13 та прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Судова колегія, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнає за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що на підставі наказу №3304 від 18.12.2012 року посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинам із ПП "Европродукт" (ЄДРПОУ 34946814) за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року.

За результатами перевірки складений акт перевірки від 03.01.2013 року № 3/22-6/33656480 (а.с.6-17, т.1, надалі - акт перевірки), яким встановлені порушення позивачем:

- п.п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.44.1 ст.44, п.138.1, п.138.2, п.138.6, 138.8, п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податку на прибуток в сумі 195729 грн., у тому числі за 2009 рік у сумі 96677 грн., за 2010 рік у сумі 99052 грн.;

- п.п.3.1.1. п.3.1 ст.3, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", порушення п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 156584 грн., у тому числі за жовтень 2009 року у сумі 28056 грн., листопад 2009 року а сумі 26300 грн., грудень 2009 року у сумі 22986 грн., січень 2010 року у сумі 16559 грн., лютий 2010 року у сумі 16057 грн., березень 2010 року у сумі 12432 грн., квітень 2010 року у сумі 17446 грн., травень 2010 року у сумі 16748 грн.

В акті перевірки зазначено, що за період який перевірявся позивач мав взаємовідносини з суб'єктом господарювання з ознаками "фіктивності" - ПП "Европродукт", господарська діяльність якого не спрямована на реальне настання правових наслідків. В обґрунтування зазначеної позиції посадова особа відповідача посилається на дані акту про неможливість проведення зустрічних звірок з питань правомірності проведених господарських відносин ПП "Европродукт" з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин.

На підставі акту перевірки посадовими особами відповідача прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.01.2013 року №0000212206 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 162855 грн., у тому числі за основним платежем - 130284 грн., за штрафними санкціями - 32571 грн. (а.с.18), від 18.01.2013 року №0000222206 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 244661,25 грн., у тому числі за основним платежем - 195729 грн., за штрафними санкціями - 48932,25 грн. (а.с.19).

Перевіряючи обґрунтованість дій та рішень органу владних повноважень, судова колегія зазначає наступне.

Приймаючи до уваги, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України, тобто до 01.01.2011 року, суд вважає за необхідне керуватися нормами законодавства, чинними на момент виникнення спірних правовідносин, тобто у періоді, що був охоплений перевіркою, а саме Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168-97-ВР (далі - Закон №168), Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. № 334 (далі - Закон № 334).

Пунктом 1.7. статті 1 Закону №168 встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону №168, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону №168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону №168, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно п.п. 7.5.1. ст.7 Закону №168 встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

П.п.7.2.1.п. 7.2. ст. 7 Закону №168 встановлені реквізити, які повинна містити податкова накладна.

Із системного аналізу вищезазначених норм випливає, що підставою для включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, які сплачені в складі вартості товарів є належним чином оформлена податкова накладна.

Відповідач під час перевірки дійшов висновків, що позивачем під час проведення господарських операцій з ПП "Евроремонт" занижено податок на додану вартість на загальну суму 156584 грн.

В матеріалах справи містяться податкові накладні за жовтень 2009 року (а.с.41, 43, 45, 47, 49, 51, т.1; а.с.79, т.4), за листопад 2009 року (а.с.53, 55, 57, 59, 61, 63, т.1), за грудень 2009 року (а.с.65, 67, 69, 71, 73, 75, т.1), за січень 2010 року (а.с.77, 79, 81, 83, т.1), за лютий 2010 року (а.с.85, 87, 89, 91, т.1), за березень 2010 року (а.с.93, 95, 97, т.1), за квітень 2010 року (а.с.99, 101, 103, 105, т.1.), травень 2010 року (а.с.107, 109, 111, 113, т.1), на підставі яких позивачем сформовано спірний податковий кредит та встановлено, що зазначені податкові накладні відповідають вимогам п.п.7.2.1.п. 7.2. ст. 7 Закону №168.

Крім того, під час апеляційного розгляду справи, судом досліджені первинні бухгалтерські документи позивача та встановлено наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення містяться у первинному документі.

Тобто будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначений перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Згідно пункту 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 у відповідності з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Реальність господарської операції підтверджується даними податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судом долучено до матеріалів справи видаткові накладні, рахунки-фактури, які підтверджують отримання товару від ПП "Европодукт" (а.с.40-112, т.1; а.с.73-74, т.4).

Отриманий товар був оплачений позивачем у повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с.11-48, т.4).

Ретельно дослідивши документи первинного та бухгалтерського обліку, судова колегія приходить до висновку, що податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками-фактури підтверджується отримання та сплата товару у перевіреному періоді, а також його використання платником податків у своїй господарській діяльності.

Отже, з залучених до матеріалів справи належним чином завірених копій податкових накладних встановлено, що вони виписані зареєстрованими платниками ПДВ, оформлені належним чином, мають всі обов'язкові реквізити та відповідають усім вимогам до первинного документу податкового обліку.

Зокрема, використання отриманого позивачем від ПП "Европродукт" товару у господарській діяльності, а саме його подальша реалізація, підтверджується наданим договором оренди частини нежитлових приміщень по просп. Перемоги / вул. Лермонотова, 46/1 для розміщення відділу магазину, а також видатковими накладними та довіреностями, за якими було передано уповноважених особам реалізований товар (а.с.185-250, т.1; а.с.1-250, т.2; а.с.1-210, т3).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, встановлено факт сплати позивачем заборгованості постачальнику, в тому числі ПДВ в ціні товару, тому доводи відповідача щодо нікчемності укладеного правочину не має під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Судом враховано, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідають вимогам Закону №168, Податкового кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Також, судова колегія звертає увагу, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності наміру у сторін на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Зокрема, безпідставними є також висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність укладених позивачем з контрагентами правочинів на підставі ст. 228 та ч. 2 ст. 215 ЦК України.

Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як встановлено в ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Судова колегія вважає, що суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача, не підтверджено належними та допустимими доказами факт нікчемності угоди та правомірність і обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Якщо один з контрагентів не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що віднесення позивачем до податкового кредиту сум з ПДВ за господарською угодою із ПП "Европродукт" в розмірі 156584 грн. є правомірним, а висновки акту перевірки безпідставними та не підтверджені фактичними обставинами.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 162855 грн., у тому числі за основним платежем - 130284 грн., за штрафними санкціями - 32571 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо визначення відповідачем грошового зобов'язання із податку на прибуток підприємств податковим повідомленням-рішенням № 0000222206 від 18.01.2013 року, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1.32. ст.1 Закону України №334 було встановлено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно п.5.1. ст.5 Закону № 334, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 11.2.1. п.11.2. ст.11 Закону №334, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334 встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відображення суми податкових зобов'язань провадиться платником податку на підставі результатів господарської діяльності.

Як зазначалося вище, підставою для висновку податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування податком на прибуток є твердження про фіктивність угод та неможливість перевірки контрагента позивача.

З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки від 03.01.2013 року № 3/22-6/33656480 про порушення платником податків вимог Податкового законодавства України, не відповідають дійсним обставинам справи, внаслідок чого існують підстави для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 18.01.2013 року №0000212206, від 18.01.2013 року №0000222206.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Згідно статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 195,196, пунктом 1 частини першої статті 198, п.1 частини першої статті 205, статтями 200, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.04.13 у справі № 801/2129/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис М.А.Санакоєва

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.А.Санакоєва