Справа № 2-175/907/13-ц
Р і ш е н н я
І м е н е м У к р а ї н и
11 вересня 2013 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області
У складі головуючого судді Бойка О.М.,
При секретарі Карпенко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Колективного Підприємства «Дніпропетровський райсількомунгосп» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, вихідної допомоги за порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу,
в с т а н о в и в :
Представник позивача у судовому засіданні підтримав пред'явлений позов, та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, стягнувши з відповідача на користь позивача суму заборгованості по заробітній платі, та суму інших матеріальних збитків.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував у повному обсязі, вважаючи їх не обґрунтованими та безпідставними, тому просили суду у їх задоволенні відмовити.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Встановлено, що 14.02.2002 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду оператора газової котельні до Дніпропетровського комбінату по наданню комунальних послуг населенню «РАЙСІЛЬКОМУНГОСП» (код ЄДРПОУ 21922695) на підставі наказу №22 від 14.03.2002 р., що підтверджується записом до вкладиша НОМЕР_1 та у трудовій книжці на аркушах №2,3.
Згодом, 28.10.2003 року ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, що підтверджується відповідним записом до вкладиша НОМЕР_1 та його трудової книжки на аркушах № 4,5.
Згідно з частиною сьомою статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст.ст.47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
При звільненні ОСОБА_1 вищевказаним підприємством не було проведено повного розрахунку на день звільнення, у зв'язку з чим утворилась заборгованість по заробітній платі у сумі 3058 грн. 87 коп. Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження виплати зазначеної суми заробітної плати. Таким чином, вимоги про стягнення даної заборгованості з відповідача є обґрунтованими.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ч. 1 ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України за трудовим договором роботодавець зобов'язується, зокрема, виплачувати працівникові заробітну плату.
Згідно ч.ч. 1,4,5 ст. 95 КЗпП України мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплати за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб. Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Що стосується позовних вимог про компенсацію за затримку виплати заробітної плати в розмірі 3323,94 гривень; середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 21072,88 грн., вихідну допомогу за порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю у сумі 540,54 грн. та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у сумі 2155,51 грн., суд вважає їх не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, Згідно зі ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Представник відповідача в своїх запереченнях просив застосувати позовну давність до вимог про стягнення компенсації за затримку виплати заробітної плати в розмірі 3323,94 гривень; середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 21072,88 грн., вихідну допомогу за порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю у сумі 540,54 грн. та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (а.с.77).
Як встановлено у судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи позивача було звільнено 28 жовтня 2003 року, проте з даним вимогами ОСОБА_1 звернувся лише 21 лютого 2013 року, тобто майже на протязі десяти років він не захищав свої права. Тому, згідно ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком. Тобто, зазначеною нормою визначено, те що суд має право, а не зобов'язаний, винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком, проте у даному випадку, враховуючи строк, який пройшов з моменту звільнення ОСОБА_1 і до його звернення із даним позовом пройшов тривалий час (майже 10 років), суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог щодо стягнення інших виплат працівнику, оскільки відсутність намірів позивача для захисту свого права призвела до нарахування досить великого розміру компенсації за затримку виплати заробітної плати в розмірі 3323,94 гривень; середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 21072,88 грн., вихідну допомогу за порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю у сумі 540,54 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Частиною другою ст. 233 КЗпП, передбачено, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Позивачем не доведені обставини, у зв'язку з якими він досить тривалий час не звертався за захистом своїх прав.
Отже, позивачем пропущений строк передбачений ст. 233 КЗпП для звернення до суду із вимогами про компенсацію за затримку виплати заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення вихідної допомоги за порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю. Клопотання про поновлення строку для звернення до суду позивачем у відповідності до ст. 234 КЗпП не заявлялось.
Крім того, позивача було звільнено 28 жовтня 2003 року, а згідно запису № 5 до його трудової книжки через місяць він 24.12.2003 року був прийнятий на посаду працівника охорони ВАТ «Чумаки» згідно наказу № 6к від 12.01.2004 року.
Відповідно до постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадку затримки видачі трудової книжки має місце вимушений прогул працівника, тому при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю) який працівник мав в цей час. На підтвердження зазначених обставин суду позивачем не надано відповідних відомостей про одержані позивачем доходи за період з 24.12.2003 року, тому суд позбавлений можливості визначитись із розміром відповідної компенсації оплати вимушеного прогулу.
За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню тільки щодо стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати.
Відповідно до вимог ст.ст.79,88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави сума судового збору у розмірі 229 грн. 40 коп.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 60, 79, 88, 212, 215, 214, 367 ЦПК України, ст. 261 ЦК України, ст.ст. 21, 95, 47, 116, 117, 233, КЗпП України, суд -
в и р і ш и в :
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Колективного Підприємства «Дніпропетровський райсількомунгосп» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробіній платі у розмірі 3058,87 гривень.
Стягнути з Колективного Підприємства «Дніпропетровський райсількомунгосп» на користь держави судовий збір у розмірі 229, 40 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя О.М. Бойко
Суд | Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області |
Дата ухвалення рішення | 11.09.2013 |
Оприлюднено | 26.09.2013 |
Номер документу | 33669388 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області
Бойко О. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні