Ухвала

від 17.09.2013 по справі 801/3175/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/3175/13-а

17.09.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дугаренко О.В.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Мунтян О.І.

секретар судового засідання Миронова Є.А.

за участю сторін:

представник позивача- Товариства з обмеженою відповідальністю "Євпаторійська швейна фабрика"- Полєтаєва Ганна Іванівна, довіреність № б/н від 04.03.13,

представник відповідача- Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів - Ліпницька Ганна Юріївна, довіреність № 95/10/10-0 від 18.07.13,

розглянувши матеріали справи № 801/3175/13-а за апеляційною скаргою Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Москаленко С.А. ) від 21.05.13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євпаторійська швейна фабрика" (вул. 9 Травня, 49, місто Євпаторія, Автономна Республіка Крим,97400)

до Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів (вул. Д. Ульянова, 2 Б, місто Євпаторія, Автономна Республіка Крим,97416)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.05.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Євпаторійська швейна фабрика" до Державної податкової інспекції у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено: визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0002152302 від 07.12.2012 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Євпаторійська швейна фабрика" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 129499,50 грн., у тому числі за основним платежем - 86333 грн. та штрафними санкціями - 43166,50 грн.; визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0002142302 від 07.12.2012 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Євпаторійська швейна фабрика" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 13125,00 грн., у тому числі за основним платежем - 8750 грн. та штрафними санкціями - 4375 грн.; стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євпаторійська швейна фабрика" (ідентифікаційний код 05468050) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1426,25 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Не погодившись з даним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.05.2013 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Представник відповідача на задоволенні апеляційної скарги та скасуванні постанови наполягала.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що за період з 01.01.2012 по 30.09.2012 відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Євпаторійська швейна фабрика" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість, при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Інтерметал-СП». За результатами перевірки складено акт від 29.11.2012 №1947/2201/05468050 (надалі - акт перевірки) про порушення п.44.1 ст.44, п.138.1, п.138.2, п.138.6, п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138, п.п.139.1.6, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), порушення п.п.198.1, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.1, п.201.10 ст.201 ПК України.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено два податкових повідомлення-рішення: №0002152302 від 07.12.2012 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 86333 грн. та штрафними санкціями - 43166,50 грн. (а.с.83); № 0002142302 від 07.12.2012 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 8750 грн. та штрафними санкціями - 4375 грн.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України встановлено загальне правило визначення дати виникнення права платника податку на податковий кредит. Згідно із вказаною нормою такою датою вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом першої інстанції досліджено, а колегією суддів ретельно перевірені податкові накладні, на підставі яких сформовано спірний податковий кредит, на суму 518000 грн., у тому числі ПДВ - 86333,33 грн. (а.с.35-44). Вказані податкові накладні цілком відповідають вимогам ст.201 ПК України, оскільки виявлені порушення відповідач обґрунтовує виключно відсутністю у платника податку права на податковий кредит через відсутність реального товарного характеру угод між позивачем та ПП «Інтерметал-СП», що, на думку посадової особи відповідача, підтверджується актом про неможливість проведення зустрічної звірки зазначеного контрагента позивача.

Матеріали справи свідчать, що 02.01.2012 між позивачем та ПП «Інтерметал-СП» укладено договір №01-5, за умовами якого ПП «Інтерметал-СП» зобов'язується здійснювати періодичне постачання будівельних матеріалів, а позивач зобов'язується прийняти та сплатити товар на умовах, визначених цим договором (а.с.45).

02.01.2012 у між позивачем та ПП «Інтерметал-СП» укладено договір №01-2, за умовами якого ПП «Інтерметал-СП» зобов'язується виконати роботи по миттю віконних вітрин, загальна вартість робіт складає 50000 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 8333,33 грн. (а.с.46).

Відповідно до значених договорів ПП «Інтерметал-СП» надав послуги з миття вікон та віконних вітрин та здійснив поставку будівельних матеріалів на загальну суму 518000 грн., в тому числі на суму ПДВ 86333,36 грн., що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) (а.с.76), видатковими накладними (а.с.56-60), виписаними позивачем довіреностями на отримання уповноваженими особами від ПП «Інтерметал-СП» товару (а.с.116-119).

Отже, отримані послуги та товар були сплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.68-77) та використані у своїй господарській діяльності, що підтверджується довідками про вартість виконаних робіт, актами прийому виконаних будівельних робіт, договірною ціною, підсумковими відомостями ресурсів, локальними кошторисами на ремонтні роботи, актами списання будівельних матеріалів (а.с.98-115).

З акту перевірки вбачається, що нікчемність угод, укладених позивачем із своїми контрагентами податковий орган мотивує неможливістю провести зустрічну звірку контрагентів позивача.

Колегія суддів думку суду першої інстанції стосовно того, що жодна норма законодавства не ставить у залежність формування податкового кредиту платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету вважає правомірною, оскільки якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ.

Згідно з ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодуванні

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При цьому згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП «Інтерметал-СП», а також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Крім того, підставою за якою відповідач не визнає правомірність формування платником податків податкового кредиту є неможливість проведення зустрічної звірки з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами позивача.

Відповідно до пункту 4 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 №1232, орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження. У разі відсутності запитуваної органом державної податкової служби (ініціатором) інформації орган державної податкової служби (виконавець) надсилає завірений печаткою запит про подання інформації та її документального підтвердження суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи особисто вручає суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку.

В порушення вказаного порядку замість довідки було складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки, що є порушення податкового законодавства.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Тобто, законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що віднесення позивачем до податкового кредиту сум з ПДВ за господарськими угодами ПП «Інтерметал-СП» в розмірі 86333 грн. є повністю правомірним, а тому податкове повідомлення-рішення №0002152302 від 07.12.2012 правомірно скасовано судом першої інстанції.

Стосовно визначення відповідачем грошового зобов'язання із податку на прибуток підприємств податковим повідомленням-рішенням № 0002142302 від 07.12.2012 колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.1. ст.138 ПК України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п.138.8. ст.138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт.

Відповідно до п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, віднесення сум до витрат відповідного звітного періоду можливо здійснити лише у разі підтвердження фактичного здійснення таких витрат на придбання певного товару, оплату послуг належним чином складеними первинними документами, які відображують реальність господарської операції.

Позивач оформив господарські операції зі своїми постачальними первинними документи, які мають усі передбачені Законом № 996 реквізити.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, висновок податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування колегією суддів до уваги не приймається, у зв'язку із чим позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002142302 від 07.12.2012 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 8750 грн. та штрафними санкціями - 4375 грн. правомірно задоволено судом першої інстанції.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.05.13 у справі № 801/3175/13-а залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.05.13 у справі № 801/3175/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 23 вересня 2013 р.

Головуючий суддя підпис О.В.Дугаренко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис О.І. Мунтян

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Дугаренко