Постанова

від 12.09.2013 по справі 809/1981/13-а

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2013 р. Справа № 809/1981/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Скільського І.І.

при секретарі Бурда М.Р.,

за участю:

представників позивача - Сеніва О.Ю., Данилюк Н.В.,

представника відповідача - Романів О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатська кераміка»

до відповідача: Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №000006220 від 15.01.2013 року,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпатська кераміка» (далі-позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області (далі-відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №000006220 від 15.01.2013 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем безпідставно визначено суму грошових зобов'язань згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки висновки акту перевірки, яка була здійснена Калуською ОДПІ в Івано-Франківській області не відповідають фактичним обставинам, які мали місце при здійсненні господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Фавор». Зокрема, зазначає, що висновок податкового органу про неможливість реального здійснення господарських операцій з ТзОВ «Фавор» та заниження податку на додану вартість за вересень, листопад 2010 року є безпідставним, оскільки віднесення вказаних сум здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства, на підставі належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують виконання господарських зобов'язань між сторонами. Таким чином, вважає податкове повідомлення-рішення таким, що не відповідають вимогам закону та підлягає скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі з мотивів викладених в позовній заяві. Просили суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених у письмовому запереченні (а.с.72-79). Зазначила, що висновки податкового органу ґрунтуються на підставі дослідження під час перевірки первинних документів, наданих платником, а також інформації, отриманої у вставленому податковим законодавством порядку від інших податкових органів. Просила в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступне.

Позивач зареєстрований в якості юридичної особи, перебуває на податковому обліку в Калуській ОДПІ, є платником податку на додану вартість.

Посадовими особами Калуської ОДПІ Івано-Франківської області Державної податкової служби у період з 11.12.2012 по 17.12.2012 на підставі Наказу № 670 від 11.12.2012 проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатська кераміка» (код ЄДРПОУ 32014889) з питань дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Фавор» (код ЄДРПОУ 25239618), за вересень-листопад 2010 року, за результатами якої складено акт від 24.12.2012 року № 2935/22-0/32014889 (а.с.7-26).

За висновками акту встановлено такі порушення:

- неможливість ТОВ «Карпатська кераміка» реального здійснення господарських операцій з ТОВ «Фавор» (код ЄДРПОУ-25239618) в частині придбання пакувальних матеріалів, порушення ч.1, 5 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними: прийнято до виконання документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

- пп.7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.97р., із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, на 14265 грн., в т.ч.: за вересень 2010 року - 6215 грн., за листопад 2010 року - 8050 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.01.2013 року № 000006220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язано за платежем податок на додану вартість на загальну суму 17831,00 грн., за основним платежем 14265 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3566 грн. ( а.с.27).

Відповідно до дослідженого в судовому засіданні акту перевірки в основу висновків відповідача про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин між ТзОВ «Карпатська кераміка» та ТОВ «Фавор» лягли обставини, встановлені та відображені в акті перевірки ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області від 18.07.2012 року №337/2200/25239618 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Фавор» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахунках із ПП «Аеромакс-Сервіс» за період з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року та з ПП «Екоенергобуд» в липні, серпні та жовтні 2010 року, якою встановлено порушення ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Фавор» при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України.

Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) у вересні та листопаді 2010 року, які підпадають під визначення ст.185 V ПК України від 02.12.2010 року.

Як висновок в акті перевірки Державної податкової інспекції в у Пустомитівському районі Львівської області зазначено, що ТзОВ „Фавор" не доведено факт транспортування продукції, а саме: не надано до перевірки товарно-транспортні накладні з відмітками про місце навантаження та розвантаження продукції, передачу та отримання продукції у контрагентів-постачальників та інші документи, що свідчать про транспортування продукції. Не надано до перевірки договір на надання транспортних послуг. У зв'язку з викладеним, відсутні документи, які б підтверджували фактичне отримання та реалізацію або використання у господарській діяльності товару, а також відсутній факт реального вчинення господарських операцій ТОВ "Фавор".

У акті перевірки податковим органом відображено, що ТзОВ «Фавор» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди, використовуючи при цьому фінансово-грошові потоки контрагентів, які не виконують своїх податкових зобов'язань, не звітують до податкових органів та здійснюють свої операції через таких же посередників.

Також відповідачем вказано на відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам - покупцям в вересні та листопаді 2010 року в розумінні ст.185 р. V Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ, в тому числі відсутність формування податкових зобов'язань у вересні 2010 року на суму 6 215,26 грн., у листопаді 2010 року на суму 8 049,59 грн., внаслідок вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, щодо ТОВ «Карпатська кераміка».

З огляду на наведене та у зв'язку з не підтвердженням податкового зобов'язання з ПДВ у ТзОВ «Фавор» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з придбання товарів (послуг) підприємствам - покупцям, зокрема, і податковий кредит по операції придбання пакувальних матеріалів у вересні та листопаді 2010 року ТОВ «Карпатська кераміка» в загальній сумі 14 264,85 грн.

На підставі вказаного податковим органом зроблено висновок про неможливість ТОВ«Карпатська Кераміка» реального здійснення господарських операцій з ТОВ «Фавор» в частині придбання пакувальних матеріалів, порушення ч.1,5 ст.203, 215, п.1 ст. 216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення право чинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, прийнято до виконання документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Щодо правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення №000006220 від 15.01.2013 року та встановленого факту завищення сум податку на додану вартість, які позивачем віднесено до податкового кредиту в розмірі 14265,00 грн., в тому числі: вересень 2010 року - 6215,00 грн., листопад 2010 - 8 050, 00 грн., слід зазначити наступне.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Спеціальним законом, який визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про податок на додану вартість» до 01.01.2011року.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначав лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

За змістом підпункту п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до пп. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 вищевказаного Закону бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, підтверджують правомірність формування податкового кредиту, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.

17 січня 2010 року між ТОВ «Фавор» (Постачалник) та позивачем - ТОВ «Карпатська кераміка» (Покупець) укладено договір поставки №17/01/2011/-1. На виконання вказаного договору та відповідно до видаткових накладних, податкових накладних та товарно-транспортних накладних (а.с.31-54) ТОВ «Карпатська кераміка» отримало від ТОВ "Фавор" поставлено стретч плівку, скотч стрічу, затискач на загальну суму 85 589,10 грн., у тому числі податку на додану вартість в сумі - 14 264,86 грн.

Розрахунок за отримані пакувальні матеріали ТОВ «Карпатська кераміка» проведено шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок в сумі 4500,00 грн., згідно платіжних доручень: платіжне доручення №1382 від 05.10.2010 року в сумі 37 291,58 грн., платіжне доручення №1427 від 11.10.2010 року в сумі 2 644,56 грн., платіжне доручення №1463 від 19.10.2010 року в сумі 16 112,98 грн., платіжне доручення №1547 від 28.10.2010 року в сумі 2 049,66 грн., платіжне доручення №1564 від 02.11.2010 року в сумі 17 841,16 грн., платіжне доручення №1644 від 11.11.2010 року в сумі 17 127,06 грн.

На підтвердження факту транспортування (поставки) у позивача були наявні та представлені у судовому засіданні товарно-транспортні накладні (а.с.34,37,45,50,54).

Таким чином, вказані та наявні у матеріалах адміністративної справи первинні документи в сукупності свідчать про те, що поставки товару, згідно укладеного договору від 17 січня 2010 року між ТОВ «Фавор» та ТОВ «Карпатська кераміка» мали міце.

Суд вважає за необхідне зазначити, що на момент здійснення господарських операцій та видачі податкових накладних, сам позивач та контрагент позивача були зареєстровані як платники ПДВ, їм було видано відповідні свідоцтва, на час укладення правочину позивач та його контрагент були зареєстровані як юридичні особи, формування податкового кредиту відбувалось на підставі належно оформлених податкових накладних, копії яких містяться в матеріалах справи.

Щодо висновків податкового органу про неможливість ТОВ «Карпатська Кераміка» реального здійснення господарських операцій з ТОВ «Фавор» в частині придбання пакувальних матеріалів, порушення ч.1,5 ст.203, 215, п.1 ст. 216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення право чинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, слід зазначити наступне.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Фавор» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, та не встановлено судом, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Така позиція узгоджується та наведена у постанові Вищого адміністративного суду України у справі №К/9991/50772/12 від 14 листопада 2012 року.

Слід також зазначити, що відсутність обліку контрагентом позивача податкових зобов'язань з податку на додану вартість за господарськими операціями, проведеними з позивачем не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварність господарських операцій. Оскільки обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Встановлені судом обставини в їх сукупності свідчать про реальність здійснення господарської операцій між позивачем та ТОВ «Фавор», використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у даного контрагента товарно-матеріальних цінностей та підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської операції. Докази того, що товарно-матеріальні цінності, придбані ТзОВ «Карпатська кераміка» у ТОВ «Фавор», вказаних в акті перевірки, з метою іншою, ніж використання їх у власній господарській діяльності, податковим органом суду не надано.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд констатує, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення, а відтак податкове повідомлення - рішення за №000006220 від 15.01.2013 року є протиправним та таким, що підлягає до скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Факт сплати позивачем до бюджету судового збору в розмірі 178,32 грн., підтверджується платіжним дорученням за №1071 від 25.06.2013 року ( а.с.2).

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області №000006220 від 15.01.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатська кераміка" 178,32 гривень судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: /підпис/ Скільський І.І.

Постанова складена в повному обсязі 17.09.2013 року.