Рішення

від 16.09.2013 по справі 922/2784/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2013 р.Справа № 922/2784/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Денисюк Т.С.

при секретарі судового засідання Нескуба М.Г.

розглянувши справу

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Промінь" с. Брагинівка до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпінотерм", м.Харків про стягнення коштів в розмірі 112900,00 грн. за участю :

Представник позивача - Кононенко В.О. дов. №35 від 07.12.2012р.

Представник відповідача - не з"явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Селянське (фермерське) господарство "Промінь" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпінотерм" про стягнення основної заборгованості у розмірі 89000,00 грн., матеріальних збитків (додаткові витрати) в розмірі 16116,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 7784,00 грн. В обгрунтування позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання з боку відповідача своїх зобов'язань з поставки товару (мінеральні добрива).

Ухвалою суду від 03.09.13р. строк розгляду справи №922/2784/13 було продовжено на 15 днів до 20.09.13р.

Через канцелярію суду 13.09.2013 року від позивача надійшли уточнення до позовної заяви (вх.№33447) в яких він просить стягнути з відповідача 89000,00 грн. основного боргу, 16116,00 грн. матеріальних збитків (додаткові витрати), 5557,12 грн. штрафних санкцій та додатково стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 2223,78грн.

Відповідно до п. 3.11 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Господарським процесуальним кодексом, зокрема статтею 22 цього Кодексу не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Розглянувши надані позивачем уточнення до позовної заяви, суд зазначає, що вони стосуються лише зменшення розміру позовних вимог.

Враховуючи, що згідно ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення справі зменшити розмір позовних вимог, суд приймає заяву позивача та продовжує розгляд справи з її урахуванням.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримував в повному обсязі та просив їх задовольнити з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, документів, витребуваних судом та відзиву на позовну заяву, не надав, про причини неявки суд не повідомляв. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (арк. с. 35, 43, 58, 73).

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи та надані представником Позивача докази в обгрунтування заявлених позовних вимог, вислухавши пояснення представника позивача судом встановлено наступне.

Згідно усної домовленості між Селянським (фермерським) господарством "Промінь" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпінотерм" відповідач зобов"язався поставити позивачеві товар (мінеральні добрива), а саме:"Суперфорс" в кількості 20 тон, по ціні 3708,33 грн. за 1 тону на загальну суму 89000,00 грн., а позивач зобов"язався прийняти та оплатити отриманий товар.

На виконання умов домовленості 25.09.2012 року позивачем було здійснено передплату за Товар на розрахунковий рахунок відповідача в розмірі 89000,00 грн., що підтверджується Платіжним дорученням №135727 від 25.09.2012р. (арк. с. 14).

Однак, як зазначає у позовній заяві позивач, відповідачем Товар поставлено не було та грошові кошти в розмірі 89000,00 грн. не повернуті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст.530 Цивільного кодексу україни, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем 19.10.2012 року було направлено на адресу відповідача претензію №1 (вих.№24) з вимогою про поставку Товару відповідно до домовленості. 26 жовтня 2012 року позивачем було повторно направлено на адресу відповідача претензію №2 (вих.№30) з вимогою про поставку Товару, на підтвердження чого позивачем було надано копії претензій №1, №2 та поштові повідомлення (арк. с. 16-20).

Однак, зазначені вимоги залишились відповідачем без відповіді та задоволення.

Приписами ч.2 ст. 220 ГК України встановлено, що якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитись від прийняття виконання й вимагати відшкодування збитків. Аналогічний припис законодавства міститься в ст. 612 ЦК України.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідачем не було надано до суду жодних доказів поставки Товару або повернення боргу.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з положеннями ст. ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, дво- або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.2 ст. 205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Таким чином, оплата товару позивачем підставою вважати укладеним між сторонами правочин, що містить ознаки купівлі -продажу (поставки) та виникнення у відповідача зобов"язання поставити оплачений товар.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем по справі зобов'язань по передачі товару, у позивача виникло право на вимогу щодо повернення попередньої оплати в сумі 89000,00 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, позивач, посилаючись на порушення відповідачем зобов"язань за домовленістю, просить стягнути з нього 3% річних в розмірі 2223,78 грн.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, то такі кошти нараховуються незалежно від вини боржника та входять до складу грошового зобов'язання, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості або обґрунтованих заперечень проти позову, перевіривши нарахування 3% річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3%річних в сумі 2223,78 грн. обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Щодо заявлених до стягнення позовних вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій (пені) в сумі 5557,12 грн., господарський суд проаналізувавши норми діючого законодавства, встановив наступне.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Стаття 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Вищезазначені акти цивільного законодавства не визначають конкретного відсотку, який має нараховуватись, це мають встановити сторони у договорі.

Статтею 6 ЦК України також передбачено, що сторони мають право укласти договір, врегулювавши відносини на свій розсуд, навіть якщо такий договір не передбачений законодавством але не суперечить йому.

Разом з цим, спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Вказаним законом передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Однак, між сторонами відсутня угода про неустойку на випадок порушення зобов"язань з боку відповідача та не встановлено відповідальності за несвоєчасну поставку товару у вигляді пені, в зв"язку з чим, в силу приписів вищезазначених норм діючого законодавства України в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 5557,12 грн. слід відмовити в повному обсязі.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення 16116,00 грн. матеріальних збитків (додаткові витрати), суд встановив наступне.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкта права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, якби управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Майже аналогічні положення закріплюються й ст.22 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, входять додаткові витрати (вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Згідно зі ст.614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За ст.22 Цивільного кодексу України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Однак, позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що неправомірні дії відповідача призвели до неохідності оформлення СФГ "Промінь" банківського кредиту у формі відкриття кредитної лінії.

З огляду на вищенаведене, суд прийшов до висновку, що Позивачем безпідставно нараховано грошові кошти в сумі 16116,00 грн. збитків, а тому в задоволенні позовних вимог в частині стягнення матеріальних збитків відмовляє в повному обсязі.

Згідно приписів ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 6, 22, 202, 205, 207, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 551, 614, 623, 625, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 220, 224, 225 ГК України, ст.ст. 1, 4, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 65 ст.ст. 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпінотерм" (61057, м. Харків, вул. Римарська, буд. 16, кв. 12, Код ЄДРПОУ 34862614) на користь Селянського (фермерського) господарства "Промінь" (52700,Дніпропетровська обл., Петропавлівський р-н., с. Брагинівка, вул. Леніна, 27, Код ЄДРПОУ 23020695) суму передплати в розмірі 89000,00 грн., 3% річних в розмірі 2223,78грн. та суму судового збору у розмірі 1824,46 грн.

В задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій в сумі 5557,12грн. - відмовити.

В задоволенні позову в частині стягнення матеріальних збитків в сумі 16116,00грн. - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23.09.2013 р.

Суддя Денисюк Т.С.