Постанова

від 24.09.2013 по справі 902/591/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2013 р. Справа № 902/591/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Савченко Г.І.

судді Павлюк І. Ю. ,

судді Миханюк М.В.

при секретарі судового засідання Новак Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Новофастівське" на рішення господарського суду Вінницької області від 15.07.13р. у справі №902/591/13 (суддя Нешик О.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КВС-Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новофастівське"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Група Агропродінвест"

про стягнення 984 278,46 грн. заборгованості за поставлений товар

за участю представників сторін:

від позивача - Близнюк Ю.В;

від відповідача - Мельников Д.О.;

від третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 15.07.2013р. у справі №902/591/13 позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новофастівське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КВС-Україна" 963276,83 грн. основного боргу; 15834,68 грн. пені, 3166,94 грн. 3% річних; 2000,00 грн. збитків та 19685,57 грн. судового збору.

Відповідач подав апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду. Просить його скасувати. В позові відмовити.

Апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невірності висновків викладених в судовому рішенні фактичним обставинам справи.

Апелянт вважає, що договір поставки від 27.01.2012р. визначає, що дія строку договору припиняється 20.02. 2013р. (а разом з ним припиняються договірні права та договірні обов'язки сторін), а позов був пред'явлений позивачем лише в квітні 2013 року, тобто після припинення існування договірних відносин (прав та обов'язків) сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої договірні права і виконати свої договірні обов'язки відповідно до договору.

Згідно з ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Згідно з ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору.

Отже, припинення дії договору вказує, що час протягом, якого сторони могли здійснити свої договірні права та договірні обов'язки, сплив. Відтак заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки на відносини сторін після закінчення строку дії договору не поширюються положення ст. 526, 610, 625 Цивільного кодексу України, тобто відсутні правові підстави для задоволення позову.

Апелянт вважає, що не підлягає нарахуванню та стягненню і сума пені за прострочення розрахунків за договором, який припинився.

За своєю правовою природою пеня як вид неустойки є способом забезпечення цивільно-правового зобов'язання і є похідним зобов'язанням боржника, яке припиняється одночасно з основним зобов'язанням.

Зі змісту укладеного договору поставки вбачається, що строк розрахунків за товар та строк закінчення дії договору співпадають - 20.02.2013р. Відтак похідне зобов'язання у вигляді пені припиняється одночасно з основним зобов'язанням 20.02.2013р.

За обставинами справи у позивача немає підстав нараховувати пеню після закінчення строку дії договору поставки через те, що строк виконання грошового зобов'язання до моменту закінчення договору поставки не наступив.

При цьому після 20.02.2013р. пеня як вид забезпечення грошового зобов'язання вже припинила дію, виходячи зі змісту укладеного сторонами договору.

З вищенаведених підстав не підлягає нарахуванню та стягненню і сума збитків за договором, який припинився.

Після припинення дії договору правові відносини сторін мають регулюватися загальними положеннями законодавства в частині відшкодування завданих позивачу збитків.

Доводить, що в позовній заяві відсутнє обґрунтування зазначеної правової вимоги іншими доказами, ніж припинений договір поставки. В матеріалах справи відсутні будь-які докази завдання збитків позивачу, зокрема, відсутні докази протиправної поведінки відповідача, не вбачається наявності реальних негативних наслідків у позивача, а також причинно-наслідкового зв'язку між поведінкою відповідача та наступившими у позивача негативними наслідками.

При цьому договірне зобов'язання про відшкодування збитків на момент звернення позивача до суду з позовними вимогами вже припинилось, а під час дії договору - фактично не існувало станом на 20.02.2013р. через відсутність прострочки розрахунків на підставі договору під час строку дії договору.

Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно не задоволив клопотання про зупинення провадження у справі на підставі ст. 79 ГПК України.

ТОВ "Новофастівське" згідно з рішенням загальних зборів учасників від 03.06.2013р. перебуває в стадії припинення шляхом реорганізації, головою ліквідаційної комісії призначено Мережка В.П., про що внесено відповідну інформацію до ЄДРЮОФОП. Відповідно до ст. 105 ЦК України з моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи, комісія виступає від імені юридичної особи, яка припиняється. Відповідні докази перебувають в матеріалах справи і досліджувались судом першої інстанції.

В судовому засіданні представник апелянта підтримує доводи апеляційної скарги.

Представник позивача заперечує доводи апеляційної скарги, просить залишити без змін рішення місцевого господарського суду.

Третя особа в судове засідання не з'явилася. В установленому порядку повідомлена про час та місце судового розгляду.

Дослідивши докази у справі, судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду встановила.

Згідно умов договору поставки насіння сільськогосподарських культур №29/15/2012 від 27.01.2012 (далі по тексту - "Договір") Товариство з обмеженою відповідальністю "КВС-Україна" (далі по тексту - "Позивач") поставило ТОВ "Новофастівське" (далі по тексту - "Відповідач") 1175 посівних одиниць насіння цукрових буряків (далі по тексту - "Товар") на загальну суму 1132511,70 грн. згідно видаткової накладної №80333932 від 13.03.2012 (а.с.16), 140 посівних одиниць насіння цукрових буряків на загальну суму 154392,00 грн. згідно видаткової накладної №80337380 від 21.03.2012 (а.с.18).

Товар був прийнятий відповідачем, про що свідчить підпис Розпутняк З.А., яка діяла згідно довіреностей №90 від 13.03.2012 та №125 від 21.03.2012 (а.с. 17, 20), на видаткових накладних №80333932 від 13.03.2012, №80337380 від 21.03.2012 та печатка відповідача.

Всього було поставлено товару на суму 1 286 903, 70 грн.

Відповідно до п.3.1. договору порядок, розміри та строки розрахунків за поставлений товар визначаються в додатках до даного договору.

Оплата здійснюється в наступному порядку: попередня оплата в розмірі 25% від загальної вартості товару здійснюється до 20 лютого 2012 року; другий етап оплати (остаточний) розрахунок в розмірі 75% від загальної вартості товару здійснюється не пізніше 20 лютого 2013 року (п.п. 9.1., 9.2. додатку №1 до договору).

Відповідач за отриману продукцію розрахувався частково в сумі 323626,87 грн. (а.с.84), внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 963276,83 грн.

02.04.2013 року позивач направив відповідачу претензію №197 від 02.04.2013 року (а.с. 21, 22) з вимогою провести розрахунки за поставлений товар, яка залишена останнім без задоволення.

Давши оцінку доказам у справі, судова колегія прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, за своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір №29/15/2012 від 27 січня 2012 року є договором поставки.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається із матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання по поставці відповідачу товару належним чином, підтвердженням чого є підписані представниками обох сторін видаткові накладні №80333932 від 13.03.2012 та №80337380 від 21.03.2012.

Однак, відповідач в порушення умов укладеного договору не виконав свого обов'язку щодо повного та своєчасного розрахунку з позивачем за поставлений товар, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 963276,83 грн., про що свідчить відсутність в матеріалах справи на момент її розгляду доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) на вказану суму.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар підлягають задоволенню в сумі 963276,83 грн., оскільки є обґрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.

Місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку в частині задоволення позову про стягнення 15834 грн. 68 коп. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за період з 21.02.2013р. по 02.04.2013р., та 3% річних в сумі 3166 грн. 94 коп. за цей же період. Вказана відповідальність встановлена ст. 230, 232 ГК України, ст. 549,625 ЦК України.

Відповідальність за невиконання грошових зобов'язань у вигляді пені встановлена п. 8.5, 8.6 договору.

Відповідно до п.8.5. Договору у випадку несплати у строк платежів за даним договором покупець повинен сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Пунктом 8.6. Договору сторони домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх грошових зобов'язань, а нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань здійснюється без обмеження строку.

Пеня нарахована відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Розрахунок пені та річних наведений в позовній заяві, відповідає фактичним обставинам справи, умовам договору та чинному законодавству.

Тому судовою колегією не приймаються до уваги доводи апелянта щодо відсутності матеріально-правових підстав для задоволення позову у зв'язку із закінченням строку договору 20.02.2013р. і тому, на його думку, припиняються всі зобов'язання за договором як основні так і похідні.

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. При укладанні договору поставки апелянт та позивач погодили у п. 11.1 договору поставки №29/15/2012 від 27.01.2013 року, що договір набирає силу з моменту підписання його сторонами і діє до 20.02.2013 року. Закінчення строку дії договору не звільняє покупця від виконання тих грошових зобов'язань, які залишилися невиконаними ними. Тобто сторони визначили строк закінчення договору, але вказали на те, що закінчення строку дії договору не звільняє покупця від виконання грошових зобов'язання, які ним не будуть виконанні.

Закінчення строку дії договору не звільняє сторону від відповідальності за порушення умов договору, а також не є підставою для припинення зобов'язань за ним, оскільки згідно ст.599 ЦК України та з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України такою умовою є виконання, проведене належним чином. Також ч. 7 ст. 180 ГКУ передбачає, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Тобто, ця норма говорить, що строк дії договору прив'язується саме до факту існування зобов'язань незалежно від строку дії договору, встановленого сторонами. Крім того, п.11.1 договору поставки №29/15/2012 від 27.01.2013 року передбачено, що закінчення строку дії договору не звільняє покупця від виконання тих грошових зобов'язань, які залишилися невиконаними ними. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

Пунктом 9.2. Додатку №1 від 27.01.2012р. до договору поставки №29/15/2012 від 27.01.2012 року передбачено, що другий етап оплати (остаточний) розрахунок в розмірі 75% від загальної вартості товару здійснюється не пізніше 20.02.2013 року. Таким чином, так як ТОВ "Новофастівське" не здійснило оплату за поставлений товар відповідно до умов договору поставки, ТОВ «КВС-Україна» має право на стягнення пені у розмірі передбаченому договором та річних встановлених законодавством.

Разом з тим, судова колегія не погоджується із судовим рішенням в частині стягнення 2000 грн. збитків.

Пунктом 8.8 Договору сторони погодили, що у випадку звернення стороною до суду внаслідок порушення другою стороною своїх зобов'язань за даним Договором, сторона, що ініціює судовий процес, має право додатково стягнути з винної сторони збитки, що пов'язані з витратами на відновлення порушеного права або захисту законних інтересів у заздалегідь погоджені твердій сумі, що становить 2000,00 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 225 ГК України сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Однак, матеріалами справи не доведено витрати позивача на відновлення порушеного права або захисту законних інтересів. Доведення таких витрат покладається на позивача.

Тому рішення в частині стягнення 2000 грн. збитків підлягає скасуванню.

Місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі до завершення процедури припинення відповідача шляхом реорганізації та реєстрації у встановленому законом порядку.

Відповідно до п.3. ч.2 ст.79 ГПК України господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках заміни однієї з сторін її правонаступником.

Відповідно до наданої відповідачем копії витягу з ЄДРЮОФОП серія АВ №310494 товариство з обмеженою відповідальністю "Новофастівське" (22200, Вінницька область, м.Погребище, вул.Київська, 48; код ЄДРПОУ 32581540) перебуває у стані припинення.

Відповідно до ч.7 ст.59 ГК України скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

Відповідно до ч.2 ст.104 ЦК України, ч.2 ст.33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, доданого до апеляційної скарги ТОВ "Новофастівське" знаходиться в стадії ліквідаційної процедури. Голова ліквідаційної комісії Мережко В.П., який підписав апеляційну скаргу. Тобто заміни відповідача правонаступником не відбулась.

Судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За вирішення спору судом першої інстанції підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 19 645 грн. 57 коп., тобто рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача 40 грн. судових витрат підлягає скасуванню. Місцевому господарському суду слід видати наказ на суму 19 645 грн. 57 коп.

За подання апеляційної скарги відповідач сплатив 9842 грн. 78 коп. судового збору. за результатами розгляду апеляційної скарги підлягає відшкодуванню з позивача на користь відповідача 20 грн., як різниця сум 9842,78 грн. мінус 9822,78 грн.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105, ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новофастівське" на рішення господарського суду Вінницької області від 15.07.13р. у справі №902/591/13 задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 15.07.13р. у справі №902/591/13 скасувати в частині стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Новофастівське" 2000 грн. збитків, 40 грн. витрат по судовому збору. В решті рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

3. Стягнути з позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "КВС-Україна" (01015, м.Київ, вул.Лейпцизька, 3А; код ЄДРПОУ 31189761) на користь відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Новофастівське" (22200, Вінницька область, м.Погребище, вул.Київська, буд.48; код ЄДРПОУ 32581540) 20 грн. витрат по судовому збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Місцевому господарському суду видати накази.

5. Матеріали справи №902/591/13 повернути до господарського суду Вінницької області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Савченко Г.І.

Суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Миханюк М.В.