Ухвала

від 23.09.2008 по справі 12/308/08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/308/08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

 "23" вересня 2008 р. Справа № 12/308/08

23 вересня  2008 р.                                                                                                    Справа №12/308/08.

                                                                          м. Миколаїв

За адміністративним позовом: Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Мико-лаєва,  54030, м. Миколаїв, вул.  Потьомкіньська, 24.

До відповідачів:

Першого: Товариства з обмеженою відповідальністю “Самшит”, 54003, м. Миколаїв, вул. Комсо-мольска ,11, код ЄДРПОУ 22437507.

Другого: Товариства з обмеженою відповідальністю “Перліт”, 54003, м. Миколаїв, пр. Леніна, 267 кв.33, код ЄДРПОУ 32938450.

про : визнання недійсним усного договору купівлі-продажу сої  та застосування наслідків виз-нання недійсними господарських зобов'язань відповідно до ст. 208 ГК України.

Суддя  Семенов А.К.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача  :                    Гаценко Андрій Сергіївич –довір. №4/9/10-011 від 08.01.08 року.

Від першого відповідача:  Деркач Ліля Василівна –довір. Від 27.08.08 року.

Від другого відповідача:   не присутні.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області з адміністративним позовом  в якому просить:

-          визнати недійсним усний договір купівлі-продажу сої від 14.01.05року, укладений між ТОВ "Перліт" та ТОВ "Самшит " на загальну суму 16099,20 грн.;

-          застосувати наслідки визнання недійсними господарських зобов'язань і відповідно до ст.208

     ГК стягнути з ТОВ "Перліт" вартість всього отриманого з ТОВ "Самшит" на загальну суму

     16099,20 грн. на користь ТОВ "Самшит", а з ТОВ "Самшит" стягнути одержані кошти в сумі

     16099,20 грн. в доход держави.

Перший відповідач свого представника в судове засідання направив, письмові заперечен-ня проти позову надав, просить в позові відмовити.  

Другий  відповідач свого представника  у судове засідання не направив, хоча був повідом-лений про час і місце судового засідання належним чином.       

Відповідно до ч. 2 статті 128 КАС України неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або неповідомлення про причини неприбуття  не є перешкодою для розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Самшит" (код ЄДРПОУ 22437507) зареєстро-вано реєстраційно-ліцензійною палатою Миколаївського міськвиконкому 15.12.94 року, знахо-диться на обліку платників податків з 05.01.95 року за номером №14032027 ДПІ у Центрально-   му районі м. Миколаєва, та зареєстровано як платник податку на додану вартість - свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ № 19720499, видано ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва 30.06.1997 року.

Відповідно до акту виїзної планової перевірки ТОВ "Самшит" від 28.03.08,№463/23-

600/22437507 у січні  2005 року ТОВ "Самшит" виступало як сторона господарських зобов'язань з ТОВ "перліт" (код ЄДРПОУ 3293845).

Між ТОВ "Самшит" та  ТОВ “Перліт”  14.01.2005 року було укладено усний договір купів-лі-продажу, за яким ТОВ "Самшит" придбало у ПП "Авеста-2003" 12900 кг. сої. На виконання умов укладеного усного договору купівлі-продажу ТОВ “Перліт”  надало ТОВ «Самшит»сою, що підтверджується податковою накладною №15 від 14.01.05 року на загальну суму 16099,20

грн. в т.ч ПДВ 2683,20 грн., а ТОВ «Самшит»отримало товар згідно накладної №513від 14.01.05 р. та сплатило 16099,20 грн. згідно квитанції до прибуткового касового ордеру від 14.01.05 року.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 21.11.06 року по справі №16/482/06 було визнано недійсними з моменту реєстрації, установчі документи та свідоцтво платника ПДВ (з дня  видачи) ТОВ “Перліт”.

При винесенні рішення про визнання недійсними установчих документів ТОВ "Перліт" суд керувався поясненнями засновника підприємства Жук В.В. про те, що вона немає ніякої від-ношення до фінансово-господарської діяльності вищезазначеного підприємства, ніяких  доку-ментів фінансової діяльності не підписувала. Тобто, фактично державна реєстрація підприємства була зроблена не з метою зайняття підприємницькою діяльністю, оскільки Жук В.В. не мала можливості займатися підприємницькою діяльністю, крім того, не мала наміру сплачувати до державного бюджету всі встановлені законодавством податки, збори та обов'язкові платежі. Су-дом було також встановлено, що підприємство за вказаною в установчих та інших документах юридичною адресою - пр. Леніна,267,кв.ЗЗ , м. Миколаїв не знаходиться.

ДПІ у Центральному районі у своїй позовній заяві зазначає, що дані факти свідчать про прямий умисел ТОВ "Перліт" на здійснення правочинів з ТОВ "Самшит" з метою, завідомо су-перечної інтересам держави і суспільства, а саме ухилення від оподаткування, оскільки особа, яка діяла від імені ТОВ "Перліт" усвідомлювала протиправній характер своїх дій.

В даному випадку простеживається, що усній договір купівлі-продажу від 14.01.05 року                               

на загальну суму 16099 грн. 20 коп. укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, внаслідок чого заподіяно шкоду державним інтересам  у вигляди ненадходження коштів до Державного бюджету України.

Такі дії суперечать ст. 67 Конституції України, в частині обов'язку сплати податків.

Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на наступне.

Вищий господарський суд України в своїх узагальненнях практики розгляду спорів про

визнання угод недійними підкреслює, що така ознака, як завідомість, означає, що сторони усві-домлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди яку  укладали і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправ-    них наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір від імені юридичної особи.

У Постанові Пленуму ВГСУ "Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного    застосування законодавства про податки" №1056 від 25.07.2002 р. зазначено, що доказами спря-

мованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підпри-ємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійс-ними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування держав-ної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.

В пункті 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 ,№3 із змінами до-повненнями "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що до

угод , укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства , зокрема, нале-жать угоди спрямовані на приховування фізичними та юридичним особами доходів від оподатку-вання

Таким  чином, з наведених фактів вбачається, що суб'єктом господарювання ТОВ “Пер-літ” були створені штучні умови для уникнення від відповідальності за несплату податків, зборів

та інших обов'язкових платежів до бюджету (у тому числі податку з прибутку, отриманого від здійснення підприємницької діяльності та податку на додану вартість), оскільки постановою господарського суду Миколаївської області від 21.11.06 року по справі № 16/482/06 було визнано

А.К.Семенов

недійсними з моменту реєстрації  установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ “Перліт”.

Посилаючись на викладене та на ст. 207, 208 Господарського кодексу України, п.11 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", ст. ст. З, 17, 104, 107 КАС України,

позивач просить свій адміністративний позов задовольнити.

Перший відповідач, як вже вище вказано проти позову заперечує. В обґрунтування запе-речень проти позову посилаються на ту обставину, що ТОВ "Самшит" не мало наміру вчиняти дії які завідомо суперечать інтересам держави  в частині обов'язку сплати податків та на пропуск строку позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд дійшов до такого висновку.

На обґрунтування позову позивач послався на статті 207, 208 ГК України.

Згідно з частиною 1статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано не-дійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання  зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується  все одержане ними за зобов'язанням, а в  разі  виконання  зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в  доход  держави  все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій  стороні,  а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням  того, що відповідно до статті 228  Ци-вільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам дер-жави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже,  -  нікчемним. Як

зазначено у частині 2 статті  215 цього Кодексу визнання  судом такого правочину недійсним не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину  (угоди, господар-ського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 року № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів  із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і  

суспільства,  посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не резолютивній частині судового рішення.

За  вчинення правочину з метою, яка  завідомо суперечить інтересам  держави і суспіль-ства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це мож-ливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.  Для стягнення цих санкцій є

необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить  інтересам  держави і суспільства.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це пра-вило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути за-стосована виключно за рішенням  суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються  за рішенням суду в доход  дер-жави за порушення правил  здійснення господарської  діяльності, то вони належать не до цивіль-но-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають  визначенню, наведеному в частині  першій статті 238 ГК.  А тому, встановлені  ч. 1 ст. 208  Господарського кодексу України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням  строків, установлених  ст.  250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж  че-

рез один рік з дня порушення  суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення  господарської  діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно  до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України , якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 157, ст. 158, п. 15 ч. 4 ст. 160, 165 КАС України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі.

Ухвала суду про закриття провадження у справі  може бути оскаржена особою, яка подала позовну заяву.

Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала суду першої інстанції,  якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Ко-дексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була пода-на у строк, встановлений цим Кодексом, ухвала суду першої інстанції набирає законної сили піс-ля закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає  за-конної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку подається заява.

Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд  першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішен-

ня. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції подається протягом п`яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її ос-каржує, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії ухвали.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне ос-карження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскар-ження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених статтею 186 КАС України, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної ін-станції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що поста-новляеться ухвала.

Суддя А.К.Семенов