Рішення

від 13.09.2013 по справі 127/16390/13-ц

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/16390/13-ц

Провадження 2/127/5200/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

13 вересня 2013 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого - судді Сичук М. М.,

при секретарі Гороховій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької районної санітарно-епідеміологічної станції в особі ліквідаційної комісії про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки при звільненні та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки при звільненні, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що з 01 лютого 2006 року позивач працювала на посаді дезінфектора з вогнищевої дизинфекції дезинфенційного відділення Вінницької районної санітарно-епідеміологічної станції.

Наказом головного лікаря Вінницької районної СЕС Браніцького О.О. від 29.12.2012 року № 308 позивача було звільнено із займаної посади у зв»язку з ліквідацією Вінницької районної санітарно-епідеміологічної станції з 29 грудня 2012 року згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку та компенсацією за невикористану відпустку за період роботи з 01.02.2012 року.

На виконання наказу позивачу було нараховано 2990,80 грн. При звільнені виплачено на картку 1274,81 грн., заборгованість по виплаті вихідної допомоги складає 1314,45 грн. Тому позивач змушена була звернутись із даним позовом до суду та просить суд постановити рішення яким стягнути з відповідача заборгованість по виплаті вихідної допомоги в розмірі 1314,45 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 7236,18 грн., моральну шкоду в розмірі 2000,00 грн.

В судовому засіданні представники позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

Відповідач в в судове засідання представника з належно оформленими повноваженнями не направив, хоча належним чином повідомлявся про час та місце судового розгляду, в звязку з чим суд провів заочний розгляд справи.

Вислухавши пояснення представників позивача та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

01 лютого 2006 року позивач працювала на посаді дезінфектора з вогнищевої дизинфекції дезинфенційного відділення Вінницької районної санітарно-епідеміологічної станції.

Наказом головного лікаря Вінницької районної СЕС Браніцького О.О. від 29.12.2012 року № 308 позивача було звільнено із займаної посади у зв»язку з ліквідацією Вінницької районної санітарно-епідеміологічної станції з 29 грудня 2012 року згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку та компенсацією за невикористану відпустку за період роботи з 01.02.2012 року (а.с.6).

На виконання наказу позивачу було нараховано 2 990,80 грн. При звільнені виплачено на картку 1274,81 грн., заборгованість по виплаті вихідної допомоги складає 1314,45 грн. (а.с. 5).

Наказ Вінницької районної СЕС від 29.12.2012 року № 308 про звільнення видано на підставі наказу МОЗ України № 176-о від 21.09.2012 року «Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров»я України», яким передбачено ліквідувати зокрема Вінницьку районну санітарно-епідеміологічну станцію.

У зв»язку із ліквідацією юридичної особи Вінницької районної СЕС, наказом МОЗ України від 21.09.2012 року № 176-о утворено ліквідаційну комісію, яку зобов»язано вжити передбачених законодавством заходів щодо проведення процедури ліквідації, а також встановлено, що голова ліквідаційної комісії здійснює керівництво відповідною юридичною особою до завершення процедури ліквідації у встановленому законодавством порядку. До голови ліквідаційної комісії перейшли всі повноваження щодо управління справами згаданого державного закладу.

Порядок ліквідації Вінницької районної СЕС відповідає законодавству, а позивача звільнено у відповідності до п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв»язку з чим у неї виникло право на отримання вихідної допомоги, яку зобов»язний сплатити роботодавець Вінницька районна СЕС.

Проте як зазначено вище заборгованість відповідача з виплати вихідної допомоги при звільненні становить 1314,45 грн., що підтверджується довідкою виданою головою ліквідаційної комісії від 06.04.2013 року за № 106.

Вінницькою районною СЕС в особі ліквідаційної комісії не проведено кінцевий розрахунок і не виплачено позивачу вихідну допомогу у сумі 1314,45 грн. Відповідачем 28 грудня 2012 року виплачено лише 1274, 81 грн.

Отже, довідками голови ліквідаційної комісії Вінницької районної санітарно-епідеміологічної станції від 06.04.2013 р. № 103, від 06.04.2013 р. № 106 підтверджено невиплату вказаної суми.

Судом встановлено, що на даний час Вінницька районна СЕС не ліквідована як юридична особа, в Єдиному реєстрі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів її не вилучено, в Управлінні Державної казначейської служби України у Вінницькому районі Вінницької області є в наявності відкриті рахунки.

Таким чином, на даний час Вінницька районна санітарно-епідеміологічна станція наділена статусом юридичної особи, не вважається такою, що вже припинилася, а таму в силу ст. 96 ЦК України, відповідає за своїми зобов»язаннями.

Згідно ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазаначені в ст. 116 цього закону.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до довідки про виплату при звільненні від 06.04.2013 року № 106 на рахунок позивача було зараховано 1274,81 грн. (а.с.5)

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст. 24 Закону України «Про оплату праці» своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством, відповідно до ст. 25 Закону України «Про оплату праці».

Крім того, Конституцією України, зокрема ст.ст. 43, 124, кожному громадянинові гарантується право на одержання винагороди за працю та гарантується обов'язковість рішень судів.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 дано офіційне тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу.

Конституційний Суд України визначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Суд звертає увагу на те, що положення ст. 116 КЗпП України регламентують обов'язковість проведення при звільненні із працівником усіх виплат, що йому належать, а не лише сум, які відносяться до заробітної плати.

Відповідно, оскільки відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, тобто не виплачено з вини відповідача належні позивачу суми при звільненні - не виплачена одноразова допомога, отже й положення ст. 117 КЗпП України підлягають до застосування до даних спірних правовідносин.

Законодавчо чітко визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, власник повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, у разі обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Враховуючи індивідуальні відомості, надані Вінницькою районною СЕС, стосовно ОСОБА_1, її середня заробітна плата за один день становить 41,33 гривні, яка розрахована за період червень-листопад місяці 2012 року, шляхом ділення заробітної плати, що враховується для розрахунку середньої заробітної плати, на кількість календарних днів у розрахунковому періоді.

Судом перевірено розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наведений позивачем в позовні заяві, і встановленого його правильність та відповідність вимогам чинного законодавства. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 7236,18 гривень (57,43 грн.х126 (кіл-ть роб-х днів затримки розрахунку з 31.12.2012 року по 08.04.2013 року).

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення з Вінницької районної санітарно-епідеміологічної станції в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 7236,18 грн.

П. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, Суд, зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факти заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору».

Так в зв'язку із недоведеністю вини в діях відповідача та відсутністю причинного зв'язку між шкодою та її наслідками, вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необгрунтованими. При цьому суд не може взяти як підставу для задоволення позову в цій частині надані виписку з історії хвороби та листок непрацездатності (а.с. 7, 8), оскільки вони датовані груднем 2012 року, тобто до порушення прав позивача.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є не обґрунтованими в частині стягнення моральної шкоди, в зв'язку з їх недоведеністю в ході судового розгляду справи, а тому задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору, а тому його слід стягнути з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 116, 117, 233 КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-61, 88, 209, 212-215, 224, 226 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позв задовольнити частково.

Стягнути з Вінницької районної санітарно-епідеміологічної станції в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, заборгованості по виплаті вихідної допомоги в розмірі 1314 (одна тисяча триста чотирнадцять) гривень 45 копійок та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 7236 (сім тисяч двісті тридцять шість) гривень 18 копійок.

В задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди відмовити.

Стягнути з Вінницької районної санітарно-епідеміологічної станції в особі ліквідаційної комісії, код ЄДРПОУ 05413095, в дохід держави судовий збір в сумі 229 гривень 40 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а відповідач в той самий строк з моменту отримання копії рішення може подати заяву про його перегляд.

Суддя :