Рішення

від 18.09.2013 по справі 910/14654/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14654/13 18.09.13р.

за позовом: Піонтковського Владислава Анатолійовича, м.Київ, інн 2570604911

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «БОСФОР», м.Київ, ЄДРПОУ 36353602

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «БІТІКОМ», м.Запоріжжя, ЄДРПОУ 36698188

про визнання недійсним договору

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Солонина І.Ю. - по дов.

від відповідача 1: Бондар Р.В. - по дов.

від відповідача 2: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Піонтковський Владислав Анатолійович, м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «БОСФОР», м.Київ про визнання недійсним договору №100101 від 01.10.2011р., який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «БОСФОР» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «БІТІКОМ».

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що спірний договір від імені відповідача 1 підписаний не уповноваженою особою, що у відповідності до положень ст.203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Відповідач 1 у відзиві без номеру та дати, що надійшов до господарського суду 14.08.2013р., проти позовних вимог надав заперечення. Одночасно, відповідачем 1 зазначено, що згода загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «БОСФОР» на укладання спірного договору підтверджується протоколом №28-09/11 від 28.09.2011р. загальних зборів учасників.

Ухвалою про порушення провадження у справі від 31.07.2013р. до участі у розгляді справи в якості відповідача 2 було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «БІТІКОМ».

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився. Одночасно, за наявним в матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, державну реєстрацію відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «БІТІКОМ», було припинено та знято юридичну особу з обліку.

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення позивача та відповідача 1, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст.202 Цивільного кодексу України встановлено, що дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків є правочином.

За приписом ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як свідчать матеріали справи, 01.10.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІТІКОМ» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «БОСФОР» (покупець) було укладено договір №100101 поставки запасних частин.

Відповідно до п.1.1 вказаного договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставити запасні частини, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти і оплатити таку продукцію.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи , прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, враховуючи, що Піонтковський Владислав Анатолійович не є стороною за договором, позивачем, перш за все, має бути доведено факт порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладання відповідачами договору поставки товару.

Як свідчать матеріали справи, під час укладання оспорюваного правочину позивач був учасником відповідача 1, що підтверджується статутом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «БОСФОР», який затверджено протоколом №1 від 16.01.2009р. загальних зборів учасників господарського товариства

Відповідно до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «БОСФОР», який затверджено протоколом №27-05/13 від 27.05.2013р. загальних зборів учасників господарського товариства, Піонтковський Владислав Анаталійович є учасником товариства і на теперішній час.

За змістом ст.167 Господарського кодексу України корпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Статтею 10 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Виходячи зі змісту позовної заяви та наданих у судових засіданнях пояснень, укладення спірного договору порушує корпоративні права Піонтковського Владислава Анатолійовича, як учасника відповідача 1, а саме права на управління справами товариства.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Керуючись позицією Верховного суду України, викладеною в абз.2 п.11 Постанови №13 від 24.10.2008р. Пленуму «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», суд повинен з'ясувати наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004р. (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як встановлено судом, позивач безпосередньо не є стороною, вигодонабувачем чи зобов'язаною особою за спірним договором, з огляду на що у відповідності до положень ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України та ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України, які визначають угоду як підставу для виникнення у її сторін кореспондуючих прав та обов'язків, спірний договір безпосередньо не впливає на права та обов'язки позивача.

При цьому, наявність у позивача статусу учасника відповідача 1, що має відповідні корпоративні права, також не створює підстав для виникнення певних суб'єктивних прав або інтересів щодо спірної угоди, враховуючи, що згідно з ст.10 Закону України «Про господарські товариства» обсяг прав учасника товариства не включає у собі можливість оспорювати угоди, укладені товариством, або набувати прав чи обов'язків за такими угодами виключно в силу наявності корпоративних прав.

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові №13 від 24.10.2008р. Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства. При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Відсутність такого порушення матеріального права або законного інтересу може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, у п.51 вказаної Постанови роз'яснено, що законом не передбачено право учасника господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва.

Згідно з п.2.2.1 Рекомендацій №04-5/14 від 28.12.2007р. Президії Вищого господарського суду України «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» суди у вирішенні спорів за позовами акціонерів про захист прав акціонерного товариства, в тому числі про визнання недійсними угод, укладених товариством, повинні досліджувати, чи уповноважений акціонер на представництво інтересів акціонерного товариства.

Таким чином, до складу повноважень учасника господарського товариства при реалізації своїх корпоративних прав не відноситься право визнавати недійсними правочини, що були укладені самим господарським товариством, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним господарським товариством або якщо таке право надається йому статутом товариства з обмеженою відповідальністю.

Крім того, позивачем не доведено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «БОСФОР» уповноважило Піонтковського Владислава Анатолійовича на звернення до суду з розглядуваним позовом.

Проте, виходячи зі змісту статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «БОСФОР» таких прав учасника не передбачено.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що спірний договір безпосередньо не зачіпає права та охоронювані законом інтереси позивача, у тому числі, його корпоративні права як учасника відповідача 1, обсяг та зміст яких не перебуває в залежності від спірного договору, суд дійшов висновку про відсутність порушення прав або охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладання між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІТІКОМ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «БОСФОР» договору №100101 від 01.10.2011р., що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Піонтковоського Владислава Анатолійовича до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «БОСФОР» про визнання договору недійсним.

Одночасно, провадження по справі у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «БІТІКОМ» підлягає припиненню відповідно до п.6 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України з огляду припинення діяльності вказаного товариства.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Піонтковського Владислава Анатолійовича, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «БОСФОР», м.Київ про визнання недійсним договору поставки №100101 від 01.10.2011р.

Припинити провадження по справі за позовом Піонтковського Владислава Анатолійовича, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «БІТІКОМ», м.Запоріжжя про визнання недійсним договору поставки №100101 від 01.10.2011р.

У судовому засіданні 18.09.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 23.09.2013р.

Суддя М.О.Любченко