Постанова

від 24.09.2013 по справі 910/11452/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2013 р. Справа№ 910/11452/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Вершути О.П.

за участю представників:

від позивача - Гончаров О.О.

від відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Концерн» «ЕКОП» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2013 року (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Дочірнього підприємства «Інтегровані логістичні системи»

до Приватного акціонерного товариства «Концерн» «ЕКОП»

про стягнення 16210,92 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ДП «Інтегровані логістичні системи» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «Концерн «ЕКОП» про стягнення коштів за договором про надання послуг.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2013 року позов був задоволений повністю. Стягнуто з ПАТ «Концерн «ЕКОП» на користь ДП «Інтегровані логістичні системи» основний борг в розмірі 14730 грн., пеню в розмірі 888,55 грн., 10% річних в розмірі 592,37 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1720,50 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою суду від 27.08.2013 року прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її розгляд на 24.09.2013 року.

Представник позивача в судове засідання з`явився nа надав суду усні пояснення стосовно предмету спору.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, доказів на поважність причин неявки суду не надав. Про місце та час слухання справи повідомлення належним чином.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

15.11.2012 року між позивачем та відповідачем був підписаний договір №151112/1 про надання транспортно - експедиторських послуг по доставці вантажів по Україні.

Розділом 1 договору визначено, що даний договір регулює взаємини, що виникають між замовником та перевізником при плануванні, здійснення та оплаті транспортних послуг при перевезеннях вантажів у міжміському автомобільному сполученні. В рамках даного договору перевізник приймає на себе зобов'язання доставити ввірений йому замовником вантаж до пункту призначення і передати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а замовник зобов'язується сплатити встановлену за перевезення плату.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору, згідно актів здачі-прийому виконаної роботи №№ 1/11/ЕК від 19.11.2012, 2/11/ЕК від 21.11.2012, 3/11/ЕК від 23.11.2012, 4/11/ЕК від 27.11.2012, 5/11/ЕК від 30.11.2012, 1/12/ЕК від 04.12.2012, 2/12/ЕК від 05.12.2012, 3/12/ЕК від 07.12.2012, 4/12/ЕК від 11.12.2012, 5/12/ЕК від 14.12.2012, 6/12/ЕК від 17.12.2012, 7/12/ЕК від 18.12.2012, 8/12/ЕК від 20.12.2012, 9/12/ЕК від 21.12.2012, 1/01/ЕК від 04.11.2013, а також згідно: заявки № 014 та товарно-транспортної накладної № 150113 від 15.01.2013, заявки № 016 та товарно-транспортної накладної № 180113 від 18.01.2013, заявки № 017 та товарно-транспортної накладної № 220113 від 22.01.2013, позивач надав, а відповідач прийняв надані транспортно-експедиційні послуги на загальну суму 20020 грн.

Пунктом 4.3 договору сторони встановили, що термін оплати послуг перевізника складає 21 банківських днів з моменту доставки вантажу, якщо інше не обумовлено в транспортному замовленні.

Однак, в порушення умов договору, відповідач надані послуги оплатив лише частково, перерахувавши: 15.01.2013 - 1050грн, 07.02.2013 - 650 грн, 28.02.2013 - 1680 грн, 06.03.2013 - 1260 грн та 15.03.2013 - 650 грн, що загалом становить 5290 грн.

Отже, станом на день звернення до суду розрахунки за надані послуги з перевезення вантажів відповідачем не здійснено та за боржником рахується заборгованість в розмірі 14730 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до якої, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір.

За змістом ст.526, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 174, 175 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином та у встановлений строк.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст. 903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 929 ЦК України, ст. 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. За цим договором може бути встановлений обов`язок експедитора укладати від свого імені договір перевезення вантажу, забезпечувами відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Колегією суддів не приймається посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції неправомірно прийняв до розгляду та як належний доказ в обґрунтування позовних вимог товарно-транспортну накладну № 150113 від 15.01.2013, заявку № 016 та товарно-транспортну накладну № 180113 від 18.01.2013, заявку № 017 та товарно-транспортну накладну № 220113 від 22.01.2013., виходячи з наступного.

Відповідно статті 47 Статуту автомобільного транспорту та розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 за № 363, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, вантажовідправник повинен подати автотранспортному підприємству або організації на вантажі товарно-транспортні накладні. Товарно- транспортна накладна є основним транспортним документом, яким визначаються взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами і організаціями.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Товарно-транспортна накладна виписується вантажовідправником на кожну поїздку автомобіля та для кожного вантажоотримувача окремо, в чотирьох примірниках.

Таким чином, товарно-транспортні накладні є належним доказом виконання позивачем перевезень за заявкою відповідача, відтак у останнього виник обов`язок оплатити надані послуги, а отже судом першої інтенції даний доказ був вірно прийнятий як належний для підтвердження існування заборгованості у відповідача перед позивачем.

Як вбачається з наданих представником позивача актів здачі-прийому виконаних робіт, позивач ДП «Інтегровані логістичні системи» умови договору виконав, послуги стосовно доставки вантажів здійснив. Дані акти направлялися рекомендованим листом відповідачу та були останнім отримані, що підтверджується відповідним підписом представника відповідача, проставлений на зворотному повідомленні.

Відповідачем не надано ані суду першої інстанції ані суду апеляційної інстанції документів за період до подання позивачем до суду позову, які б свідчили про заперечення відповідачем наданих позивачем послуг чи зауваження щодо їх якості.

Крім того, відповідно до приписів ст.33 ГПК України, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 14730 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача штрафні санкції за порушення останнім умов договору, а саме пеню та 10% річних.

Пунктом 6.4 договору про надання транспортно-експедиційних послуг по доставці вантажів по України передбачено, що у разі прострочення платежу винна у простроченні сторона сплачує іншій стороні пеню розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, а також 10% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Перевіривши розрахунок, наданий позивачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 888,55 грн.

Крім того, Господарським судом міста Києва також була задоволена вимога позивача про стягнення з боржника за прострочення виконання зобов'язання 10% річних.

Відповідач, заперечуючи в апеляційній скарзі зокрема проти задоволення стягнення штрафних санкцій, обґрунтовує це тим, що відповідно до ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» нарахування пені та 10% річних в сумі перевищують розмір санкцій визначений у вказаній статті.

Колегія суддів не погоджується з таким обґрунтування, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначалося вище, договором встановлений розмір річних за прострочення виконання зобов`язання у вигляді 10%.

З аналізу діючих норм законодавства України вбачається, що проценти річних, передбачені ст.625 ЦК України є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань та можуть стягуватися одночасно з пенею.

Таку ж позицію підтримує і Верховний суд України, вказуючи, зокрема в постанові від 19.08.2003 року, що відповідно до ст. 178 ЦК України пеня є самостійним способом захисту цивільних прав і одним із видів забезпечення виконання цивільно-правових обов`язків. Пеня є формою неустойки, а отже не може мати іншої форми, зокрема форми річних.

Нарахування річних є іншим самостійним способом захисту порушених прав.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно задоволена вимога про стягнення з відповідача 10% річних в розмірі 592,37 грн. за прострочення виконання умов договору і ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» не має жодного відношення до даного конкретного спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Дочірнього підприємства «Інтегровані логістичні системи», а тому апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Концерн» «ЕКОП» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга ПАТ «Концерн «ЕКОП» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Концерн «ЕКОП» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 25.07.2013 року у справі № 910/11452/13- без змін.

2. Матеріали справи № 910/11452/13 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя Шапран В.В.

Судді Андрієнко В.В.

Буравльов С.І.